Чумацький шлях
Шрифт:
— Причім же я тут?— спитала Катря.
— Як?— вирячився Пухляков.— Ти ж хазяйка!
— Ну, яка я хазяйка... Я наймичка...
— Ти вчора стала законною дружиною Семена Хуржика, як мені сказали знаючі люди. І пожар трапився в тій хатині, куди твій муж повів тебе після весілля на шлюбне ложе... Гм-гм... Отож ти мусиш знати, з чого все почалося. Розповідай!
Катря розповіла, як було.
— І все?— суддя недовірливо похитав головою.— Кажеш, Хуржик як тільки ліг на ліжко, так і заснув? А ти часом не тріснула
— Що ви, паночку? Хіба я вбивця? Для чого б це я робила?
— Кажуть, ти з великою неохотою пішла за Хуржика.
— Ну й що? Хіба це причина, щоб убити чоловіка? То я просто не стала б з ним під вінець!
— Е-е, це все не просто! Так би ти й залишилася наймичкою, а після вінчання все Хуржикове добро по спадку належить тепер тобі...
Катря зблідла.
— Бог з вами! Що ви говорите, добродію! Яке добро? Воно все згоріло!
Пухляков покрутив головою, заліз рукою під мундир і зі смаком почухав груди.
— Е-е, жінко, не кажи! Встигли вигнати за ворота коней, волів, корів, свиней, овець. Згоріла лиш птиця... А земля! Хіба це не багатство? Покійний, царство йому небесне, був не з бідних!
Він усе знав.
— Та що ви мені приписуєте! — вигукнула Катря.— Я йшла за нього по добрій волі і без задньої мислі!
— Однак ти жива, а він згорів! І син його десь подівся. Мабуть, теж згорів.
— За Василя я нічого не знаю. Його в хатині не було. А чоловік був п’яний...
— Ти залишилася єдиною спадкоємницею Семена Хуржика і, як я зрозумів, не просто вдовою, а ... гм-гм... непорочною дівою... — Пухляков тихенько засміявся —хе-хе-хе! Сміх його був неприємний, підступний.
Катря почервоніла по самі вуха і промовчала.
— У тебе, кажуть, був коханий, Хуржиків таки наймит Івась Бондар. Він під час поїздки в Крим десь, кажуть, подівся. Але ніхто не бачив його мертвим. Отже, не виключено, що він живий, десь переховується у тихому закутку і жде від те бе звістки,щоб з'явитися і посісти місце Семена Хуржика... Тепер ти уторопала, що ваш намір білими нитками шитий?
Катря аж задихнулася від гніву.
— Та що ви навигадували, пане! Мені і в сні не могло таке приснитися, як ви мені приписали! Я не хочу слухати ваших вигадок! Відпустіть мене додому!— голос її зміцнів, у ньому раптом почулася внутрішня сила, що здивувала і насторожила суддю.
— Я нічого не навигадував,—твердо сказав він,— а розповів тобі те, що говорить народ!
— Який народ? Я хочу його бачити!
— Є свідок... Ти хочеш його бачити?
— Хочу!— вигукнула Катря, зрозумівши, що над нею нависла неабияка небезпека і потрібно оборонятись.
Пухляков простягнув руку до невеличкого дзвоника і подзвонив. На порозі з’явився парубок.
— Грицьку, приведи свідка!
Катря напружилася — втупила насторожений погляд у двері і не відривалася від них, аж поки вони знову
Луша? Катря аж кинулася, та суддя застережно постукав пальцем по столу і різко гримнув:
— Сиди!
Тим часом Луша не вагаючись, пройшла до столу і сіла навпроти Катрі. Весь її вигляд говорив про те, що ця кімната їй уже знайома і що настроєна вона рішуче: сміливо дивилася на Катрю і зовсім не тушувалася, не ніяковіла перед суддею.
Пухляков знову потарабанив пальцями по столу, повернув свої очиці на Лушу:
— Свідок, як тебе звати?
— Лукерія Сідлецька,— відповіла та.— А по-простому — Луша.
— Ти цю жінку знаєш?— показав на Катрю.
— Ще б пак! Ми були наймичками у покійного Семена Хуржика.
— Що та про неї ще можеш сказати?
— Що можу сказати? Що вчора вона вийшла заміж за нього і стала господинею Хуржиковою, а сьогодні — вже вдовою.
— Чому так сталося?
— Хуржик згорів під час пожару.
— Чому ж стався пожар? Це необережність чи злочин?
— Думаю, що злочин.
— А саме? Хто міг підпалити хатину?
— Думаю, що Катря...
Почувши це, Катря зірвалася з місця і кинулася до Луші.
— Ах ти ж гадюка! Так от звідки пішли ці підлі чутки! Від тебе!
Вона вчепилася руками в Лушині коси і почала шарпати її голову. Луша заверещала від болю і почала вириватися. Жмути волосся полетіли на підлогу.
— Припиніть!— верескнув Пухляков, а потім загукав: — Грицьку! Грицьку! Сюди! Розніми їх!
Вбіг Грицько, схопив Катрю на оберемок, відтягнув до лави.
— Тримай її, бо така скажена, що й очі повидирає!— суддя хустиною витер піт, що раптово зросив йому чоло.— Просто фурія! Відьма!
— Вона відьма і є!— закричала Луша, намагаючись так-сяк розчесати скуйовджені коси.— Я розповім! Я все знаю!
Пухляков запхнув несвіжу хустину в кишеню, перегнувся через стіл.
— Що ти знаєш? Кажи!
— Ти нічого не знаєш! Ти брехуха! Безсоромна брехуха!— скрикнула Катря, намагаючись вирватися з Грицькових рук, але той тримав міцно.
— А ти мовчи! Ти своє слово вже сказала!— І до Луші:— Кажи! Я слухаю!
— Це вона підпалила хатину! Вона! Хотіла спалити п'яного мужа! І спалила! Це через неї згоріла вся вулиця!
— Чекай! Чекай!— спинив її Пухляков.— Не поспішай! Скажи мені толком: чому Катерина Хуржикова хотіла вкоротити життя своєму чоловікові? Яка причина?
— Таж ясно яка! Захотіла заволодіти його господарством, його фунтами! Щоб потім вийти за молодого...
— А в неї був хтось на приміті? Я маю на увазі — який-небудь парубок...
— Аякже! Я його не бачила, але розповідають люди, що був. Івась Бондар. Теж був наймитом у Хуржика. Десь, кажуть, зник у Криму. Але ж хто знає, як там було насправді, може, сам утік, а згодом повернеться...