Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
— Цінь, цінь, та-ра-ра, усюди діра, та нікуди вилізти! Ех!
Ліва нога погано, слухалася і відбрикувала набік. Він докірливо похитав до неї» роловою і жартівливим ударом поставив її на місце:
— Хоч ти й нога, а розуму в тебе чортма! Здорові були, з забастовкою!
Це був Стах Кульчнцькии, слюсарський учень. Ногу йому поранено навесні в бою, коли цеп червоногвардійців стримував німецький наступ від Поста-Подільського. Другий був Зіновій Золотар — молодий токар з вагонних майстерень. Він похмуро привітався. Обличчя в нього застигло, ображене і смутне. Втім, такий вже був постійний, притаманний йому вираз. Зіновій Золотар був меланхолік. З Стахом вони нерозлучно приятелювали, незважаючи на протилежність характерів та різницю в літах: Стахові допіру пішов вісімнадцятий, Золотареві минав двадцятий.
— Тут на тебе вже з півгодини чекає якась панночка, — похмуро вимовив Золотар. — В окулярах.
— На мене? — здивувався Козубенко. — Панночка? Що за єрунда! Знову хахи строїте!
— Ат! — образився Золотар.
— Побий мене бог! — чмихнув Стах. — В пенсне! І каже, що негайно треба, бо вона від молоді і про страйк. А по-українському чеше, як актриса! Просто вірш!
Хвиля співу від галереї ширшала і дужчала. Прилучалися жіночі голоси, і їм щастило підняти знижені півтону:
Вышли мы все из народа, дети семьи трудовой, Братский союз и свобода — вот наш девиз боевой!Біля трансформаторної будки справді чекала дівчина. Вона була в синьому береті і в синьому костюмі. Горло стискував високий англійський комірець. На вузькому переніссі цупко трималося модне пенсне без оправи. Вона ступила назустріч.
— Добродій Козубенко! Я маю певні відомості, що ви єсьте головою спілки молоді на залізниці?
— То й що?
— Моє прізвище Полубатченко, на ім'я Антоніна, курсистка-медичка. Я єсть заступник голови повітової юнацької спілки. Будьмо знайомі.
Козубенко обережно взяв простягнуту руку в сірій замшевій рукавичці. Він трохи розгубився — з дівчатами, та ще в рукавичках, розмовляти треба якось спеціально. Стах сховався за спиною в Козубенка, смішливо пирхав і сіпав його за поясок.
— Я маю до вас справу, пане-товаришу!
— Кажіть.
Але обличчя дівчини раптом спалахнуло здивуванням.
— Перепрошую! Добродію Зілов? Невже це ви? Чому ви робітник? Хіба ви не скінчили гімназії? Але ж я дуже рада побачити вас! Ви мене пізнаєте? Антоніна Полубатченко. В шістнадцятому році, коли ви були у Бидлівцях на польових роботах…
— Пробачте! — відсторонився Зілов, густо зашарівши-ся, — Але в мене руки брудні, і я замащу вам рукавички. Я з роботи.
— В чому ваша справа? — запитав Козубенко. — Вибачайте, але ми поспішаємо на мітинг. У нас, знаєте, страйк…
— Отож-то! — Антоніна Полубатченко хутко стягла рукавички, зжмакала і сунула їх до кишені. — Страйк, як і кожна громадська акція, потребує якнайбільше організованості громадських сил і ресурсів — насамперед. Повітовий юнацький комітет і вирішив негайно ж запровадити об'єднання всіх юнацьких організацій. Цілком очевидно, що достигають видатні суспільні події. Українська молодь повинна тісно згуртуватися під прапором юнацької спілки. Самостійники беруть над національним юнацьким рухом протекторат…
— Само… що? — похмуро перепитав Золотар.
— Самостійники. Тобто поборники незалежної української державності…
— Це вроді як наші «Курені» та «Просвіти»? — ще похмуріше перепитав Золотар.
— Так, так, прошу вас, — зраділа Антоніна Полубатченко. — З юнацькою секцією «Просвіти» ми вже домовилися, вона входить до повітової юнацької спілки цілком.
«Курені» та «Просвіти» — то були шовіністичні організації залізничників, утворювані міністерством шляхів у противагу професійній спілці. Це з'їзд «Куренів» у квітні місяці саботував і зривав з'їзд залізничників у Києві. Це з цих «Куренів» призначалися й гетьманські комісари по всіх залізничних відділках та інституціях.
— Чого ж ви хочете від нас? — запитав Козубенко, дивлячись повз пенсне Антоніни Полубатченко кудись на двері першої галереї. Там докінчували третій куплет, і спів уже захопив увесь натовп:
Если ж погибнуть придется в тюрьмах и шахтах сырых, — Дело всегда отзовется на поколеньях младых …— Президія повітової юнацької спілки уповноважила мене запропонувати й вашому Союзу робітничої соціалістичної молоді [349] ввійти в об'єднання юнацьких організацій.
349
Союз робітничої соціалістичної молоді — молодіжні організації, що виникли після Лютневої революції 1917 р. в Росії. Перші спілки робітничої молоді мали різні назви, вони не були єдиними за організаційними формами, не мали спільної програми, статуту. Шостий з'їзд РСДРП(б) визнав утворення соціалістичних спілок робітничої молоді одним з невідкладних завдань партійних організацій. 18 серпня 1917 р. відбулася перша конференція ССРМ. Діяльність спілок проходила під керівництвом більшовиків. Після перемоги Жовтня тривав процес створення нових ССРМ. Зростання молодіжного руху в країні поставило питання про об'єднання всіх спілок в єдину всеросійську революційну організацію молоді, що було здійснено на 1-му Всеросійському з'їзді спілок робітничої і селянської молоді в Москві 29 жовтня — 4 листопада 1918 р. На Україні 1-й з'їзд спілок робітничої молоді, який створив Комуністичну Спілку Робітничої Молоді України, відбувся 26 червня — 1 липня 1919 р. в Києві.
Всі мовчали.
— Але, — перевів нарешті Козубенко погляд на кінчики черевиків Антоніни Полубатченко, — але ж чи вам, пані, відомо, що наш союз ми звемо Союз робітничої молоді… Третій Інтернаціонал?
— То що? — знизала плечима дівчина. — Ви утворите в вашому союзі національні секції, і українська секція ввійде в наше об'єднання.
— Т… так, — сказав Козубенко, і знову запало мовчання.
— Прощайте!..
Він поклав руки на плечі Золотареві й Зілову, що стояли обабіч, крутнув їх і так швидко рушив з місця, що Стах, який ховався в нього за спиною, враз опинився просто перед Анто-ніною Полубатченко. Це був страшенний конфуз: саме в цю секунду Стах, ще за спиною в Козубенка, висолопив їй язика, скривив гримасу і склав дулю. Язика він встиг хутко ковтнути, палець із дулі висмикнути, але рука так і зосталася неприродно простягнута вперед з випростаним указовим пальцем.
— Що ви? — сахнулася розгублена панночка, мимоволі хапаючись оком в напрямі, куди вказував Стахів палець. Палець указував на трансформаторну будку. На сірих сталевих дверях був чітко вималюваний череп на двох схрещених кістках.
— Зніміть пенсне! — прохрипів Стах із жахом. — Негайно! — Мимоволі панночка зірвала з носа пенсне. — Це трансформаторна будка. Вас може ударити током в десять тисяч вольт!
Стах крутнувся на місці і пошкандибав навздогін за товаришами. Дотеп н'е був з першосортних, але Стах утішав себе тим, що в дурниках зостався не він. Обличчя в представника повітової юнацької спілки, курсистки-медички Антоніни Полубатченко, взялося густо-червоними і синіми плямами. Вона мерщій наділа пенсне, похапцем натягла рукавички і швидко закрокувала геть.
Мітинг в галереї саме почався.
Народу зійшлося щонайменше тисячі три, але тиша панувала така, що чути було цвірінчання горобців з даху. В кутку на помості стояв районний комітет професійної спілки службовців, майстрових і робітників правобережних залізниць — у повному складі. Конторник Вікторович тихим, але дзвінким і пристрасним голосом читав вимоги до міністерства шляхів:
— «Ми вимагаємо негайно сплатити затримане за чотири місяці утримання. Ми вимагаємо збільшити хлібний пайок. Ми вимагаємо додержувати восьми— і шестигодинного рабо-чого дня. Ми вимагаємо визнати і затвердити нашу професійну спілку…»