Дзвін сонця
Шрифт:
— Боюся, сину мій Бержерак, що наші вельмишановні гості не сприйняли твоїх завуальованих пояснень. Хоча в тому, що Ілля-пророк дістався на небо, ніхто не має сумніву. Одначе міркування про магніт…
— А це я дуже просто доведу, ваше преподобіє. Дозвольте лише мені відтворити грім колісниці — він не потурбує його превелебність та інших ясновельможних гостей.
На знак згоди із Сірано кардинал Рішельє кивнув головою: мовляв, хай спробує.
І тут сталося неймовірне: на очах вражених гостей, переляканого абата Гранже і вихователів з гуркотом упала цегляна стіна нашвидку збудованої
— Уявіть, поважні гості, що я тримаю в руці не цеглину, яка вивалилася з поганої кладки, а магніт, що, як відомо, волею Всевишнього притягує будь-яке залізо. Отже, якби піді мною була колісниця замість кам’яної підлоги, вона підняла б мене на собі. А пророк Ілля встиг би підкинути магніт ще вище, викликаючи нові й нові стрибки залізної колісниці. Певне, що вона торохтіла, як усі ми це знаємо, а пророк Ілля піднімався на небо по небачених східцях.
Абат Гранже ладен був те, що Сірано вийшов з комірки, оголосити чаклунством, але поки що не наважувався. Гадав: чи може чаклунство відбуватися в присутності кардинала і єпископа святої католицької церкви і чи після всього цього його, абата, не звинуватять у єресі? Адже кардинал Рішельє поглядом дав дозвіл випускникові колежу на пояснення, тобто на те, що й сталося.
Його превелебність кардинал Рішельє думав так само, турбуючись, аби все це не вплинуло на його високий авторитет.
Раптом обох їх виручив єпископ, котрий схопився з крісла, простяг до неба руки і вигукнув:
— Диво! Диво господнє! Тільки з волі бога людина здатна пройти крізь кам’яну стіну!
Оговтавшись і вдавши, що нічого особливого не сталося, що все це він передбачав, Рішельє порадив абатові в майбутньому вибирати вправніших мулярів і звернувся до Сірано із запитаннями спершу латинською, а потім грецькою мовами.
Савіньєн жваво відповідав кардиналові:
— Після Сократа, прозваного Оводом, який не дає спокою совісті людей, наирозсудливішими філософами, ваша превелебність, вважаю, були Демокріт і Піррон. Одначе їхній здоровий глузд безпомічний проти ваших богословів, озброєних енциклопедичним зведенням відповідей на всі питання, складеним Фомою Аквінським і Альбертом Великим.
— О, абате, ваш учень начитаний і має чудову вимову, — підсумував кардинал Рішельє, давши зрозуміти, що випускний акт завершено.
Індіанець Кетсаль-Августин нічого не збагнув із того, що прозвучало латиною, проте твердо знав: Савіньєн — нащадок синів Сонця.
Знатні гості, як і “неосвічений дикун”, також нічого не зрозуміли, окрім того, що зчинився скандал і що Сірано де Бержерака даремно випустили з колежу.
Абат Гранже жорстоко покарав мулярів за недбалу роботу, змусивши їх безплатно розібрати
4. СТРАХІТТЯ В’ЯЗНЯ
Мор, голод, війни, скнарість, забобони,
Розпуста, підлість суддів і сваволя -
Невігластва огидлива корона.
Нехай беззбройний і слабкий, в неволі,
Та проти Мороку боротимусь до скону.
Щоб Мрією здолав я Зло, послала доля!
Кампанелла
Тібр химерною звивистою смугою розділяв Вічне місто на дві частини. З одного боку на узгір’ї Монте-Ватікано височіли фортечні стіни центру церковної влади католицизму. Од важких воріт вели бруківки до перекинутих на той берег мостів.
Із заґратованого віконця темниці, що стіною спадала до річки, неможливо розгледіти стражів біля ватіканських воріт — найманців у строкатих костюмах, як і в багатьох королівських дворах Європи, швейцарців та граубюнденців, [7] до кого в’язень свого часу звертався рядками сонета:
Народ бідує, а тиран не гребує,
За кров — вам золото, та честь мала.
Копнешся в совісті — вона брудна.
7
Жителі одного із швейцарських кантонів.
Вдалині за мостами виднівся акведук, під яким хвилями злітали арки древнього римського водопроводу, скопійованого римлянами з відкритих річок. І піднялося кам’яне русло водяного потоку високо над землею; не враховано було, що вода, як давно відали підкорені Римом народи, може текти і підземними трубами, піднімаючись до рівня водоймища, яке живить водогін. Освічені люди давньої імперії, виявляється, не знали закону сполучених посудин. Обивателі тих часів користувалися отворами в ложі акведука, щоб за солідну плату одержати живильні струмини.
Там, біля мостів і акведука, поблизу фортечних стін і на шляхах, у будинках, у лісах, у горах вирував під сонцем світ людей з їхніми пристрастями і надіями, горем і щастям. Хоч переважна більшість не знемагала в казематах, однак нещадно експлуатувалася, жила в неймовірних злиднях, непосильно працювала. Зате менша частина купалася в розкошах, пишно гуляла.
Та, як вважав в’язень, усі вони жили, й заради них заглиблювався в науки, розмірковуючи про краще життя і справжню свободу для всіх.
Він мав вражаючу зовнішність і внутрішню силу. За похмурістю обличчя легко вгадувалася його пильна увага. Пишне, з помітною сивиною волосся “мефістофельським” ріжком спадало на чоло мислителя, збільшене двома високими залисинами. Гострий і пронизливий погляд з-під темних, різко окреслених брів свідчив про допитливий розум. Прямий ніс облямовували дві глибокі складки, вертикальними рубцями знегод і волі відтіняючи тверді лінії губ. Голене енергійне підборіддя ховалося за білим коміром грубого чернечого одягу.