Енциклопедія російської душі
Шрифт:
Застрочив кулемет.
— Наші?
Усе якось змішалося.
Йшли татари через річку. Сірий ішов через Волгу, коли стояли морози. Брови в снігу. Назустріч — татари. Ну, скінчилося все компромісом.
Сірий відкусив вухо та інші надмірності.
Сірий влаштувався
— Юрію Михайловичу! Сірий летить на Схід.
— Мене це не обходить, — різко відповів Юрій Михайлович.
Сірий купив на ринку час. Купований час став обтяжувати Сірого. Все своє життя Сірий збирався почати нове життя.
Сірий лагідніє, коли все хмурніє.
— Правильно, — похвалив Сірий. — Позаду — пес. Попереду — Христос. Хто придумав?
— Блок.
— Нагодуйте висівками.
Блока потягли.
— Чаадаєв! — закричав Сірий. — Щеня!
Чаадаєв заметушився, перекинувся на морську свинку. Сірий зареготав:
— Гаразд, помилився! Хто наступний? Побєдоносцев? Олександр Третій? Володимир Ульянов? Пішли геть — у пісочницю!
Ті стали гратися в «мисочки».
— Ось так краще, — сказав Сірий. — А де Костянтин Леонтьєв? Щось я не бачу його сьогодні.
— Я тут! — озвався Костянтин Леонтьєв.
— Дай прикурити.
Костянтин Леонтьєв кинувся із запальничкою.
— А де твій дружок? — напівротом спитав Сірий, прикурюючи цигарку.
— Дружок?
— Ну, ця паскудна пика! Розанов!
— У лікарні.
— Трипер? Сифіліс? Чи, може, СНІД? Вєховці! — закричав Сірий. — На вихід! З речами!
Професори висипали на плац.
— Ну, що, хуйососи? — сказав їм Сірий. — Де ваші капелюхи? Запитання руба: що таке обов’язок?
Професори закивали:
— Обов’язок перед батьківщиною.
— Обов’язок перед батьками, — сказали професори.
— Брешете! Я ні перед ким не зобов’язаний! — сказав Сірий охороні. — Усіх розстріляти, а цього четвертуйте!
Він навмання ткнув пальцем в одного з них.
— Вони всі тут такі, — сказав Сірий, звертаючись до мене. — У нас дуже багато всяких діячів.
Ахматову виволокли на поріг будинку голою.
— Народ мудріший за владу! — заволала гола хоробра жінка.
Я жадібно до неї придивився.
— Яка страшна помилка, — здригнувся Сірий.
— Душогуби! — вигукнула Анна Андріївна.
— Перебити їй ніс! — наказав Сірий охороні. — І зодягти тепліше!
— Ось ти кажеш: жаль, —
— Сірий, — запитав я, — навіщо?
— А хуй його знає, — весело відповів Сірий. — Ти думаєш, я не читав того ж таки Чаадаєва? Чаадаєв розітнув вени Росії. І Побєдоносцева читав. Сухо, але переконливо. Це я Ульянову кличку придумав — Ленін. Так, я заохочую бандитів. Так, я перетворив цю країну на братську могилу. І це ще не все. Якщо веселитися — то веселитися. Якщо давити сік — то давити до кінця. Тут усе можна. А подивися, яка в нас молодь — я тобі скажу: вифранчена молодь. Усе підірвемо! Відірвемо яєчка! Нехай падають із небес літаки й вертольоти! Нехай розтягнуть по домах усі рейки! Нехай сушать сухарі. Країна сушених сухарів. Це в генах. Не знаю, мені подобається.
— Ходімо дивитися трупики, — запропонував Сірий.
— Страшилка, — мерзлякувато пересмикнув я плечима.
Але помилився. Глибоке замороження усім сподобалося. А Маргарита Іванівна різко обернулася до мене й сказала:
— Мене не вразиш ніяким Інтернетом. Я завжди жила під віртуальною зіркою першого балу Наташі Ростової.
Сірий так різко обернувся до неї, що в нього злетіла шапка, і подивився, як то буває, не в очі, а в далечінь:
— Російська духовка — це і є п’ятизірковий морг.
Я теж різко обернувся на ці слова. У мене ввійшов запах цибулі.
— Тікай у свою Америку, — сказав Сірий. — Це тобі останній шанс.
— У неї такі очі, — сказав я. — У наших жінок немає таких очей. Ти, каже вона мені, непередбачуваний. Учора ти боляче хапав мене за руку. Сьогодні ти лагідний і сумний. Ти, каже, мене вражаєш. Але якщо вже ми перейшли на сексуальну територію, ти, будь ласка, не роби мені боляче.
Сірий по-бандитському здавив мені горло.
— Де ти ще бачив такий малиновий захід сонця? — закричав він, тягнучи мене до вікна.
— У Мексиці.
— У якій такій Мексиці?! — закричав Сірий.
— Ну, чого ти? — сказав Сірий. — Росія — вигадка.
— Замість того, щоб звідси тікати, я поринаю в цю вигадку з головою.
— Чим американська пизда відрізняється від російської? — замислено спитав Сірий.