Енциклопедія російської душі
Шрифт:
— Дуже.
— Ой! Ну, годі.
— Добре. Давай.
— Бувай.
— Я поїхав.
Дехто вважає, що слово «батьківщина» треба писати з великої літери й носити в серці, а решту — з маленької і носити в штанях.
От, власне, і вся різниця між «патріотами» й західниками.
— А що я можу зробити? Я, ти чуєш, на все готова. На все.
Рекламний поборник презерватива змінює своє обличчя разом із віком, окулярами,
Серед суперечливих істин, які становлять сутність Сірого, є одна така, що видається мені безсумнівною. Це — схильність до саморуйнування. По суті справи, жодна з масок не змогла цього перебороти. Якщо мати на увазі, що Сірий зібрав у собі низку клятв і запевнень, перетворився на містичне тіло, заряджене енергією сліз, дикої перенапруги, хронічного страху і дивовижної поблажливості до вад, що розсмоктуються самі по собі завдяки цій поблажливості, одне слово, якщо спільними зусиллями, я б не сказав народу, але певного перенапруженого населення, сформувався єдиний містичний продукт, то зрозуміло, що без визначення його параметрів важко збагнути джерело його небезпеки.
Схильність до саморуйнування, самознищення набагато значущіша за всі інші вольові характеристики Сірого. Якщо взяти до уваги, що схильність до саморуйнування небезпечна для тих, хто тебе оточує, точніше кажучи, для всього світу, оскільки Сірий — продукт багатомільйонного гниття, то є привід на ньому зосередитися.
Скрутиш в’язи у цих нескінченних іменах-по батькові, у юродстві, брехні і злодійстві, авгієвих стайнях російської свідомості. Можна тільки дивуватися невігластву людей, які одірвалися від іншого світу й не мають нічого спільного з ним. Було б дуже доречно пригасити цю енергію, розмагнітити її настільки, щоб вона відносно мирно розтеклася й пішла в пісок. Зрештою те, що понадозволяв Сірий, називається непотребом.
Але не можна не помітити, що російський світ гіпнотизує. Замість однозначної
Вогненне озеро. Водяник, домовик і лісовик, занурившись у нього, ідуть на фронт трьома богатирями.
Олександр Невський дарує Василисі Премудрій лантухи відрізаних російських вух і носів.
Петро Перший попросився назад до Азії.
Христос поборовся з Перуном, решта поганих богів розбіглися, не знаючи своїх імен.
Перший бал Наташі з чортом.
Клеїться до сутінків серпанковий світанок.
Мілітаристський виступ сестрички Альонушки у військово-політичній академії імені Фрунзе.
Сашко, застебнутий на чотири ґудзики, вискочив на город.
Цвіте безшумна капуста.
Авакум міняє Біблію на коня.
Політ сорокою, їзда на корові голіруч.
Я сидів на табуретці й віддирав Росію, як пластир, від своєї волосатої ноги.
— Я стільки часу змарнував на Росію, — пояснював я Сірому.
— Час на те й час, щоб його марнувати, — сказав Сірий.
— Сьогодні яке число?
— У Росії кожний день окаянний, — співчутливо зауважив Сірий.
На березі озера, повернувшись до світу сідницею, наречена полоскала французьку білизну.
— Я тобі кохаю, — посміхнулася вона до нас із Сірим, утираючись.
ДОСЛІДИ
Сірий сьогодні білий. Сірий сьогодні у білому. Пухнастий Сірий сьогодні у білому. Дуже високі виросли ялини.
Мені відкрилися всі обрії.
— Ти читав таку книжку — «Три мушкетери»? — запитав Сірий.
— Ну.
— Кривава книжка. Там усіх убивають. А людям подобається. Мені теж подобаються криваві книжки, трилери — не трилери.
— А мені не дуже, — сказав я.
— Є такі письменники, вони чортів наганяють, — сказав Сірий. — Давай заліземо куди-небудь високо-високо.
Ми полізли на Останкінську вежу. Подивилися зверху вниз.
— Що ти бачиш? — прокричав Сірий, борючись із горішнім вітром.
— Ну, зрозуміло, — сказав я, тримаючись за вежу. — Росія і є трилер.
— А я тобі що казав? — зрадів Сірий. — Трилер! Тільки хріново написаний! На газетному папірцеві! У дебільній палітурці! Не одірвешся! Не знаю, мені подобається.
— Давай поїдемо у святу Русь, — сказав я.
— На електричці? — запитав Сірий.
— Як хочеш.
— На електричці я не поїду, — сказав Сірий. — Я не люблю купувати квиток, а без квитка мені не хочеться їхати.
— Давай я тобі куплю квиток.
— Ну, купи.
— З якого вокзалу?
— Та мені однаково, — здивувався Сірий.
— До якої станції?
— До якої завгодно.
Одних — середовище заїло, інші — заїли середовище. А ось і Сірий.
— Щось у мене все збіглося, — почухав потилицю Сірий.