Енциклопедія російської душі
Шрифт:
У Сірого померла мати. Від неї залишився смертний вузол.
Хрясь! Хрясь! Хуяк! Хрясь!
Каламутним поглядом Сірий подивився на пташку.
— Юрію Петровичу! — старший лейтенант Млечина весело подивилася на шефа. — У нас у підрозділі думають, що Сірий у всьому винуватий.
Сірий
Сірий прибив капотом Юрія Петровича.
Сірий нафарбував нареченій із зубами щоки буряком.
— Так буде краще, — зауважив він.
— Я — гарна, — радісно дихаючи, сказала вона. — На Курському вокзалі два солдати сприйняли мене за повію!
— Ти й так блядь, — придивився до неї Сірий. — Виведи бородавки з лиця.
— Дурненький, це родимки, — пояснила наречена із зубами.
Сірий погнав літак у Стамбул.
— Спека — не холод, — сказав він нареченій на прощання.
— Який прекрасний будинок! — сказала наречена.
— Петрівка, 38, — сказав Сірий.
— Давай тут жити, — сказала наречена. — Це краще за Зимовий палац.
Сірий їв яблуко. Кусав, жував, заковтував, знову кусав.
— Сірий, привіт! Ти куди?
— Я завжди на роздоріжжі, — відповів Сірий.
Сірий — веселий. Сірий — сміливий. Сірий — пристрасть убивати.
Росія мене загризла вкрай. Боже, як набридла! Вона сере по ногах. Вона сере. Ми серемо.
Один із головних парадоксів мого життя — ставлення до Росії. Росіянин з голови до п’ят, по всіх лініях і діагоналях, я занурився в проблему Росії і не зміг для себе її вирішити. Я ніколи не хотів їхати з Росії, хоча ненавидів режим. Я не хотів виїжджати, бо, на відміну від друзів-дисидентів, уявляв собі Захід. Вони втікали з Росії, як собаки, що випадково зірвалися з ланцюга.
Я не виїхав, хоча знання мов, західні зв’язки та сімейні обставини сприяли. Бідні батьки, особливо мама, багато років вели в родині спасенні антиемігрантські розмови. Набагато пізніше я довідався, що мене збиралися вислати за системою Солженіцина, але не вислали, не знаю чому. Я б цілком упорався з життям на Заході, не дивився б на нього знизу вгору. Я ніколи не приставав до жодного ідеологічного руху, включаючи західництво. Західник на Заході — суб’єкт, що розчиняється.
Я зостався в Росії. Надія — погана супутниця письменника. Початок реформ був пов’язаний із надією. На щастя, вона була недовговічною. Надія на те, що в Росії не вичерпаний людський потенціал, виявилася занадто прекраснодушною. Росія не належить до культур, здатних на самовизначення. Це історично нечесна країна. Вона спочиває на неправді. У Росії можна прожити тільки на неправді, включаючи гуманістичну неправду інтелігенції.
У
Колапс життя в комунальній квартирі — росіянин не комунальний. Колапс російського комунізму — росіянин не любить людей. Він — людина негромадська і в своїй основі нетовариська. Росіянин не вріс у світ, як німець. Він летить, кружляє над світом. Росіянин не опанував світ, не впорався з ним і завис. Із цього «завис» виникла російська духовність.
Безцінний досвід круглого невдахи.
«Навіщо?» — центрове російське слово. Воно тикає в зміст. Без нього немає відповіді, на нього немає відповіді, тому що безбуттєвість — російська доля.
Усе покинути — й піти.
Росіянин — не шлях; він — дорога.
Російська духовність — бесіда про тлінність. Але росіянин — вимушений аскет. Не впоравшись зі світом, він говорить про марність світу. Він одвертається від світу, скривджений, і культивує в собі скривдженість, підозрілість до світу як найдорожчу істину в останній інстанції.
— Мій гріх, — сказав отець Сергій, підводячись зі стільця. — Я думав: ти гірший!
— Прости, святий отче! — заблагав я. — Я й справді гірший! Я люблю їсти сирий людський мозок. Відкриваю чашу черепа і їм його ложкою. Як ікру.
— Ну, іди, іди з Богом, — посуворішав отець Сергій.
Росіянин не менше за німця шанує порядок, але німецький порядок піднімає німця над іншими народами, а російський порядок доводить росіянина до знищення. Росіянин іде хибним колом історії, не усвідомлюючи, що це коло і що воно хибне.
Росіянин — радикально неісторичний, і в цьому — його самобутність. Він постійно збивається й, почавши про одне, говорить про інше, не тримає думки. Очевидно, він боїться думки. Не впоравшись зі світом, він паскудить у світі. Він антиекологічний. Світ перетворюється на смітник, і якби не влада, росіянин уже давно потонув би у відходах. Він — механічний богоносець.
Закон заходить у суперечність із найсокровеннішими інтересами росіянина, суперечить ідеї виживання: від злидарського «не померти з голоду» до загальноміщанського «звести кінці з кінцями». Нема коли оглянутися навколо. Звідси — легковажне ставлення до планетарних і районних справ: начхати. Росіянин зацькований, замучений, задрочений. То вишкіривши пащу, то виляючи хвостом, він чекає для себе виправдання.
У росіян яскраві свистки. Усе навколо — кучеряве, в завитушках. Сірий оголосив поголовну амністію. Прийшов до влади й усіх випустив із в’язниці. Але потім передумав і знов усіх посадив у в’язницю.
— Так треба, — сказав він. — Так простіше керувати.
— Павловская слобода, — відповів я. — Зануримося з головою в любов?
— Не зашкодить, — погодився Сірий.
— Давай відв’яжемося, — сказав Сірий, беручи в руки «калашника».