Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Але відчайдушного вершника ніщо не могло спинити, тож за кілька секунд він опинився біля найближчого з трьох солдатів, із якими бився Улхарт, і вибив того із сідла одним ударом молота. Проте другому солдату пощастило ухилитись від смертельної зброї. Він розвернув свого коня й стрімголов поскакав геть.
— Не дай йому втекти! — закричав Улхарт, але Роран уже й так кинувся втікачеві навздогін.
Солдат так відчайдушно бив свого коня шпорами, що невдовзі з його боків бризнула кров, проте як бідолашний скакун не старався, він усе одно не міг бігти швидше за Сніговія. Тим часом Міцний Молот переслідував свого ворога, низько схилившись над шиєю коня, що мчав із такою швидкістю, аж вершникові часом починало здаватися, ніби він летить у повітрі. Урешті-решт, солдат зрозумів, що йому навряд чи пощастить утекти. Тоді він натягнув повіддя, розвернувся й чимдуж помчав Роранові назустріч, вимахуючи шаблею. Юнак помітив це в останню мить і ледь устиг відбити своїм молотом гостре, ніби бритва, лезо. Відразу ж потому Роран кинувся в контрнаступ й хотів був завдати удару згори, проте супротивник хвацько ухилився, встигнувши при тому зачепити його по руках і двічі намагаючись пробити обладунки, які захищали ноги. Роран брудно вилаявся, розуміючи, що перед ним більш досвідчений воїн і що його будь-що-будь слід якомога швидше вибити із сідла, інакше йому вірна смерть.
Напевно, відчувши свою перевагу, ворог став атакувати ще завзятіше, так що Сніговію довелось трохи позадкувати. Аж тричі Роран був певен, що йому вже ніяк не уникнути страшної рани, однак лезо воякової шаблі в останню мить якимось дивним чином оминало юнака, ніби його відводила якась невидима сила. Подумки Роран був красно вдячний своєму братові за його охоронні закляття.
Вирішивши більше не випробовувати долю, Міцний Молот зробив те, чого його супротивник аж ніяк не чекав — він витяг шию, вирячив очі й щосили загорлав «У-у-у!», так, ніби збирався налякати когось у темному коридорі. Солдат спантеличено відсахнувся й тієї ж миті отримав потужний удар молотом по лівому коліну. Його обличчя зблідло від болю, і перш ніж він устиг отямитись, Роран ударив його в поперек, а коли солдат опинився на землі, позбавив його всіх земних страждань важким ударом по голові.
Перепочивши кілька секунд, Міцний Молот пришпорив Сніговія й галопом помчав назад до обозу. Більша частина ворожих солдатів, так само, як і чоловіків, що керували возами, були вже мертві. Біля одного з возів юнак помітив Карна, що стояв обличчям до високого чолов'яги, вбраного в балахон. Обидва маги не рухались, якщо не брати до уваги нервового тремтіння їхніх рук — це була єдина ознака того, що між ними відбувався невидимий поєдинок. Коли юнак, проїжджаючи повз них, востаннє глянув на ворожого мага, той саме впав на коліна й непорушно застиг на землі. Битву було майже виграно, якщо не брати до уваги п'ятьох вояків, що були більш кмітливими за своїх товаришів, встигли повипрягати биків із трьох возів і створили з них барикаду-трикутник. Тепер, сховавшись за возами, вони успішно відбивали напади Мартланда Рудобородого та ще десятка варденів.
Четверо ворожих солдатів висунули з-поміж возів свої списи, тим часом як п'ятий із надзвичайною швидкістю пускав у варденів стріли, примусивши їх відступити й сховатися за одним із найближчих возів. Так чи так, лучник уже встиг поранити кількох повстанців, що попадали з коней і тепер самотужки намагалися доповзти до укриття.
Роран спохмурнів, адже їхньому загону було вкрай небажано затримуватись на одній із найголовніших доріг Імперії — сюди будь-якої миті могла нагрянути ворожа підмога.
Усі ворожі солдати дивились на захід, звідки нападали вардени, а в них за спинами був один тільки Роран, про чию присутність вони навіть не підозрювали і, ясна річ, зовсім не чекали нападу з тилу.
Тоді в Рорановій голові виник план, що його за інших обставин не можна було б назвати інакше, як цілковитим божевіллям. Проте зараз юнак не бачив якогось кращого виходу. Власна безпека геть не турбувала Рорана, оскільки він втратив страх перед смертю ще в перший день цього походу. Отож, Міцний Молот пустив Сніговія галопом, поклавши ліву руку на сідло й майже витягнувши ноги зі стремен. Коли скакун був приблизно за п'ятдесят футів від барикади, Роран зробив хвацький рух і вже за мить стояв на сідлі, зігнувши ноги в колінах, аби не втратити рівноваги. Наближаючись до возів, Сніговій став повертати трохи вбік і побіг повільніше.
Невдовзі Роран опинився неподалік ворожої барикади й, розрахувавши відстань, відштовхнувся ногами від спини свого вірного скакуна. Потому юнак, безладно розмахуючи руками — він був схожий на дитинча дракона, що вчиться літати, — з криком повалився на лучника й щосили притис його до землі. Не даючи йому оговтатись, Роран скочив на коліна й ударив супротивника краєм щита в щілину між його шоломом і обладунками. Солдат важко крекнув і застиг на землі зі зламаною шиєю.
Решта ворогів не відразу збагнули, що сталося. Один із них навіщось став витягати назад списа, проте той застряг між колесами, і солдат урешті-решт зламав древко. Цього було цілком досить, щоб Роран устиг опинитися за метр від нього. Ворог хотів був тікати, але шлях до відступу загородили вози, й він опинився у власноруч зробленій пастці. Не вагаючись довго, Роран поцілив йому молотом у підборіддя й кинувся до третього супротивника. Той виявився трохи розумнішим, оскільки не став витягати списа, а миттю схопився за свого меча, але встиг вийняти лезо із піхов лиш наполовину, коли Міцний Молот завдав йому нищівного удару в груди.
Упоравшись із трьома ворогами, Роран зрозумів, що решта бою не буде такою легкою, оскільки обидва солдати, які лишилися живими, були готові не тільки до оборони, а навіть до наступу. Їхні обличчя спотворили гримаси люті, й вони стали повільно наближатися до Міцного Молота. Той хотів був обійти їх збоку, та поранена нога несподівано озвалася різким болем, і воїн упав на одне коліно. Зручнішої нагоди для атаки супротивникам годі було й чекати. Кремезний чолов'яга, що був ближче до Рорана, відразу ж завдав йому удару згори. Утім юнак хвацько відбив його щитом і тієї ж миті розтрощив нападникові стопу тупим кінцем свого молота. Солдат, проклинаючи все на світі, упав на землю, проте за секунду затих, отримавши смертельний удар в обличчя. Потому Міцний Молот спритно упав на спину, бо відчував, що останній із ворогів має бути саме позаду нього.
Урешті-решт, він таки не помилявся, але це мало чим йому допомогло. Лежачи на спині, Міцний Молот бачив перед собою кінчик меча, чиє лезо було десь за дюйм від його горлянки.
«То ось він який, мій кінець», — подумав Роран, аж раптом хтось схопив солдата за шию, а з його грудей, пробивши наскрізь кольчугу, з'явилось лезо меча. Солдат не встиг видати жодного звуку й повалився на землю, заливаючи траву теплою кров'ю. Позад нього з переможною посмішкою височів Мартланд Рудобородий. Граф важко дихав й, зіпершись на руків'я встромленого в землю меча, розглядав тіла Роранових супротивників.
— Гадаю, ти нам підійдеш… — задоволено сказав він.
Карн саме розрізав мисливським ножем рештки Роранового чобота, тож юнакові довелося до крові прикусити губу, щоб не видати жодного звуку. Юнак намагався не звертати уваги на нелюдський біль у нозі й поглядав у небеса, де кружляло кілька стерв'ятників, передчуваючи добру поживу. Перевівши погляд на поле бою, Роран став згадувати свою домівку в Паланкарській долині. Він сподівався, що це бодай якось відволікатиме його від нестерпного болю, проте за мить таки не втримався й зойкнув, коли Карн надто глибоко занурив ножа в його рану.
— Вибач, — знизав плечима маг, — мені треба все добре оглянути.
Роран нічого не відповів, натомість знов прикипів очима до стерв'ятників, що так і кружляли в них над головами. За хвилину Карн прошепотів кілька слів прадавньою мовою, і біль поволі почав вщухати. Глянувши на ногу, Міцний Молот побачив, що вона була ціла-цілісінька.
Тим часом Карн звівся й розпрямив плечі. Його обличчя геть посіріло, а тіло проймало дрібне тремтіння — крім Рорана, йому довелося зцілювати ще двох чоловіків. Він обхопив себе руками й прихилився до воза, так, ніби його ось-ось знудить.