Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
«Чим же вони думали?» — нетямився від подиву Роран. З одного боку, загін вчинив правильно, обравши для табору місцину, в якій було зручно захищатися, проте з іншого — вони відрізали собі один із найважливіших шляхів до відступу.
Адже Роранові й повстанцям на чолі з графом Мартландом було нічого не варто вискочити зараз із кущів, загнати ворога в глухий кут поміж пагорбом і річкою та миттю всіх порішити.
Отож Міцний Молот іще й досі не йняв віри, що досвідчені воїни могли припуститися такої дитячої помилки.
«Може, вони з міста, — подумав був він, — або й просто якісь пришелепуваті бевдзі… Але як же їм тоді доручили таке важливе завдання?»
— Ти не помітив якихось пасток? — спитав він у Карна, що разом із Халмаром та ще двома воїнами причаївся в нього за спиною.
Після першої битви до загону Мартланда приєдналось іще чотири лучники, аби замінити поранених і вбитих воїнів. Правду кажучи, юнак не плекав якихось дружніх почуттів до когось із повстанців, проте став відчувати, що весь цей загін — його сім'я, сім'я, якій він може довірити своє життя, так само, як кожен інший воїн загону може довірити своє життя йому.
— Та наче нічого такого, на що можна було б звернути увагу, — пробурчав Карн. — Але все ж таки…
— А вони могли вигадати нові закляття, які ти не можеш розпізнати? З ними є чарівник?
— Важко сказати напевне, але навряд чи…
Роран відсунув іще кілька вербових гілочок, аби краще вивчити розташування возів.
— Щось мені все Не не подобається, — нарешті сказав він. — Якщо з попереднім обозом був чарівник, то чому його немає із цим?
— Чарівників менше, ніж ти можеш собі думати.
— Угу, — Роран почухав бороду, ще й досі не розуміючи, чому обоз аж так недбало поставився до своєї безпеки.
«А раптом вони намагаються спровокувати напад? — подумав Міцний Молот. — Зовні може здаватися, що вони геть до нього не готові, а насправді все може бути зовсім інакше. Проте яку пастку вони нам приготували? Адже на тридцять ліг навкруги немає нікого, а Мертага й Торнака востаннє бачили на півночі, коли ті летіли до Фейнстра».
— Надішли сигнал, — наказав він. — Але попередь Мартланда, що мене дуже непокоїть те, як вони розбили табір. Одне з двох: або це збіговисько повних недоумків, або ж у них є якийсь захист, про який ми навіть не підозрюємо, — магія чи ще якісь гірші витребеньки їхнього триклятого Галбаторікса.
На якийсь час запанувала тиша.
— Я повідомив, — відрапортував потому Карн. — Мартланд каже, що його це теж неабияк здивувало, проте він усе ж таки хоче випробувати долю. Не ховатися ж нам, підібгавши хвости, під спідницею в Насуади.
Роран роздратовано сплюнув, подав знак, і солдати поповзли за ним у той бік, де вони залишили коней. Звівшись на ноги, Міцний Молот спритно застрибнув у сідло Сніговія.
— Агов, тихіше, хлопче, — прошепотів він, поплескавши Сніговія по шиї, коли той спробував стати дибки. У тьмяному світлі грива та шкура його скакуна видавались сріблястими. Правду кажучи, юнак уже не вперше ловив себе на думці, що було б дуже некепсько, аби його кінь мав не такий примітний колір, скажімо, був гнідий або ж вороний.
Знявши із сідла щит, Роран вдяг його на ліву руку й різким рухом витяг із-за пояса молот.
Потому юнак ковтнув слину й, відчувши в руці приємну знайому вагу, міцніше стиснув руків'я своєї вірної зброї.
Коли п'ятеро воїнів були готові до бою, Карн звів угору вказівний палець, заплющив очі, а його губи заворушилися так, ніби він розмовляв сам із собою. Аж раптом поруч із ним засюрчав цвіркун. Немовби розбуджений ним, Карн розплющив очі й мовив:
— У жодному разі не зводьте очей угору, аж доки вони не призвичаяться. І боронь вас боже під час бою дивитись у небо, — потому він став швиденько промовляти слова прадавньої мови.
Коли з небес полинуло чисте біле сяйво, таке ж яскраве, як сонячне, Роран прикрився щитом і неспокійно засовався в сідлі. Сяйво линуло звідкись із-понад табору, тож юнакові жах як кортіло глянути, де його джерело, проте бажання врятувати свій зір було куди сильніше.
Вигукнувши бойовий клич і пришпоривши Сніговія, Роран схилився до його шиї й стрімголов помчав уперед. По обидва боки від нього, тримаючи зброю напоготові, летіла решта повстанців. Коли Сніговій скакав під деревами, Роран кілька разів так зачепився об їхнє гілляччя, що насилу втримався у сідлі, однак невдовзі його вірний скакун опинився на відкритій місцевості й галопом поніс свого хазяїна до ворожого обозу.
Тієї ж миті з-за дерев вискочили ще два невеличкі загони повстанців під керівництвом Мартланда й Улхарта.
Ворожі солдати помітили їх аж тепер. Вони намагались швиденько, бодай наосліп, намацати свою зброю, безладно шикувалися в шеренги, щоб спробувати відбити цей геть несподіваний напад.
Коли Сніговій наблизився до обозу, Роран навіть не став його зупиняти. Навпаки, він пришпорив жеребця й, звівшись у стременах на повен зріст, перестрибнув разом із ним через два вози. Під час приземлення зуби вершника клацнули так, що в нього аж у голові замакітрилось, а Сніговій вибив своїми копитами стільки землі, що засипав нею одне з найближчих вогнищ.
Решта Роранового загону й собі поспішила перестрибнути через вози, тож Міцний Молот, знаючи, що його надійно прикриватимуть зі спини, зосередився на ворогах, які були попереду. Спрямувавши Сніговія на одного з воїнів, Роран спочатку зламав йому носа ударом ноги, а потім добив бідолаху молотом. Наступної миті йому вже самому довелось відбиватися відразу від кількох ворожих мечів.
Ліворуч від них, бряцнувши зброєю та обладунками, звивисту лінію возів перескочили загони Мартланда й Улхарта. Один із їхніх коней, на льоту поранений ворожим списом, відчайдушно заіржав і полетів шкереберть на землю, накривши собою свого вершника.
Міцний Молот заблокував удар одного із солдатів, а потім сам ударив його по руці, розтрощивши йому кістки. Не вагаючись, воїн завдав своєму супротивникові другого удару, цього разу вже в груди, й почув останнє в житті хриплувате зітхання бідолахи.
Потому Роран крутонувся в сідлі, шукаючи наступного супротивника. Його м'язи ходили ходором від шаленої напруги, а все довкруги здавалось таким чітким, ніби було вигравіруване на склі. Сам юнак почував себе так, неначе був невидимий і невразливий для ворожої зброї. Якийсь час його не покидало відчуття, що ріка часу стала текти повільніше, адже спантеличений метелик, який пролітав повз нього, змахував своїми крильцями зовсім повільно, ніби під ними було не повітря, а мед.