Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Коли Ерагон запив останню крихту хліба ковтком розбавленого водою пива, що залишилося після сніданку, до зали увійшли Орик і десятеро його охоронців. Воїни сіли за власний стіл, розмістившись так, щоб бачити обидва входи, а Орик із втомленою посмішкою приєднався до Ерагона, вмостившись навпроти нього на кам'яну лаву. Нічого не сказавши, він поставив лікті на стіл і потер обличчя руками.
Тим часом Ерагон вимовив кілька заклять, щоб ніхто не зміг підслухати їхньої розмови.
— Невже в нас з'явилась іще яка проблема? — спитав Вершник.
— Та ні, жодних проблем. Просто ця безглузда балаканина забирає в мене всі сили.
— Я помітив…
— Угу… До речі, ватажки теж помітили, що тобі урвався терпець, — мовив Орик. — Відтепер було б непогано, якби ти тримав себе в руках, Ерагоне. Адже наші емоції, якими б вони не були, ідуть нашим суперникам тільки на користь. Я… — Орик замовк, коли до їхнього столу, похитуючись, підійшов товстелезний гном і поставив перед ватажком тарілки зі стравами. Ерагон похмуро поглядав на край столу.
— Але ж ти бодай трішки став ближче до трону? Ми відвоювали в тих довгобородих базік хоч якийсь клаптик землі?
Дожовуючи шматок хліба, Орик звів догори вказівного пальця.
— Ха, ми багато чого виграли, тож не будь таким набурмосеним! Після того, як ти пішов, Хавард погодився знизити податок на сіль, яку Дургрімст Фангхур продає Інгейтум в обмін на те, що ми даємо їм змогу йти влітку нашими тунелями до Налсврід-мерна. Таким чином вони можуть полювати на червоних оленів, що збираються довкола озера в теплу пору року. Ти б тільки бачив, як Надо скреготав зубами, коли Хавард погодився на мою пропозицію!
— Тьху, — роздратовано сплюнув Ерагон. — Податки, олені!.. Як це стосується того, хто сяде на трон Ротгара? Орику, скажи чесно, які в тебе шанси порівняно із шансами ватажків решти кланів? Адже з кожним днем збільшується ймовірність того, що Імперія здогадається про нашу хитрість і Галбаторікс нападе на варденів за моєї відсутності, коли виступити проти Мертага й Торнака буде нікому.
Орик витер рота кутиком серветки:
— Мої шанси доволі великі. Жоден із грімстборітхн допоки не має належної підтримки, щоб розпочати голосування, проте в Надо і в мене найбільше прибічників. Словом, той із нас, кому пощастить умовити ще два або три клани, і матиме перемогу. Хавард уже вагається, тож мені здається, що для того, аби його умовити, слід буде докласти не так уже й багато зусиль. Сьогодні я матиму з ним іще одну розмову й побачу, якою ціною можна його умовити. — Орик із насолодою проковтнув шматочок смаженого гриба й вів далі: — А якщо тобі цікаво, коли завершаться переговори кланів, то це станеться десь за два тижні… Або за три, якщо нам не пощастить…
По цих словах Ерагон тихенько вилаявся собі під носа. Юнак був такий схвильований, що його шлунок загрозливо забурчав, немовби попереджаючи, що вся їжа, яку він щойно з'їв, за мить може знову опинитися на столі. Помітивши це, Орик звівся і схопив Ерагона за руку:
— Ми нічого не можемо вдіяти, брате. Нам жодним чином не вдасться прискорити ці переговори… Один із наших мудреців якось сказав: переймайся тим, що можеш змінити, а решту облиш — воно й так владнається. Розумієш? — Потому Орик відпустив Ерагонову руку й знову всівся на своє місце.
Вершник повільно видихнув повітря й сперся руками на стіл:
— Я знаю… От тільки в нас дуже мало часу. А що, коли ми програємо?
— Нехай буде, як буде, — мовив Орик, посміхнувшись, однак його очі були сумні й порожні. — Адже ще нікому не вдавалось уникнути власної долі.
— А ти не можеш захопити трон силою? Знаю, у тебе не так уже й багато воїнів, але з моєю підтримкою проти тебе навряд чи хто встоїть!
Орик увесь аж закляк, тримаючи ножа зі шматком м'яса на півдорозі до рота. За кілька секунд він трохи оговтався, заперечно похитав головою і став їсти далі. Ерагон тим часом дивився на нього таким пронизливим поглядом, що гном не витримав і заговорив, навіть не дожувавши:
— Така витівка може обернутись на катастрофу.
— Не розумію, чому?
— Невже тобі слід пояснювати? Адже проти нас повстане весь народ… І тоді замість того, щоб контролювати расу, я отримаю всього-на-всього пустопорожній титул. Навіть якщо нам і пощастить захопити владу, то я й поламаного меча не поставлю на те, що ми доживемо до кінця року.
— Ясно…
Пильно зиркнувши на Вершника, гном став мовчки доїдати свій обід, аж доки тарілки перед ним не спорожніли. Коли гном упорався з наїдками, він хильнув пива, смачно відригнув і був готовий розмовляти далі:
— Ми крокуємо по гірській стежині, з обох боків якої урвища в десять миль завглибшки. Адже дуже багато гномів ненавидять і бояться Вершників дракона через ті злочини, що їх скоїли Галбаторікс, клятвопорушники, а тепер іще й Мертаг. Вони також бояться світу, того, що розпочинається поза горами, тунелями й печерами, у яких ми ховаємось. — Орик покрутив на столі кухля: — Надо й Аз Свелдн рак Ангуін тільки погіршують ситуацію, використовуючи страхи свого народу й напучуючи їх проти тебе, варденів і короля Орина… Тож, ставши королем, мені доведеться боротися з Аз Свелдн рак Ангуін. Ми маємо вгамувати їхній страх, а також страх тих гномів, які їх підтримують. Адже навіть тоді, коли я стану королем, мені все одно доведеться дослухатися до їхніх думок, якщо я не хочу втратити підтримки кланів. Розумієш, король чи королева завжди залежатимуть від кланів, якими б сильними вони не були, так само як грімстборітхн залежатиме від родин свого клану. — Закинувши голову, Орик осушив свій кухоль пива й грюкнув ним об кам'яний стіл.
— А чи можу я зробити щось таке, щоб стати ближчим до Вермунда та його прибічників? — поцікавився Ерагон, згадавши грімстборітхн Аз Свелдн рак Ангуін. — Має ж бути хоч якийсь спосіб зруйнувати їхні підозри й покінчити з ворожнечею.
Орик зареготав і звівся з-за столу:
— Для цього тобі доведеться померти.
Рано-вранці наступного дня, притулившись спиною до стіни, Ерагон сидів у одній з кімнат, розташованій глибоко під центром Тронжхейма. Поруч із ним були обрані воїни, радники, слуги й члени родин ватажків кланів, які мали достатні привілеї, щоб спостерігати за переговорами кланів.
Самі ж ватажки сиділи на великих різьблених стільцях довкола круглого столу, прикрашеного гербом Коргана та їнгейтум.
Тієї миті говорив Галдхієм, грімстборітхн Дургрімст Фельдуност. Він був невеличкий на зріст і ледь сягав двох футів. З його плечей спадало кілька візерунчастих балахонів золотавого, червоного й синього кольорів. На відміну від гномів Інгейтум, Галдхієм не підстригав і не заплітав свою бороду, тож вона спадала йому на груди, ніби заплутаний кущ ожини. Залізши ногами на свого стільця, крихітний гном розлючено гупав кулаком по полірованій поверхні столу й горланив: