Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Паолини Кристофер

За мить чиїсь дужі руки схопили Міцного Молота за кольчугу й скинули його зі Сніговія на землю. Падаючи, Роран боляче вдарився спиною. Йому перехопило подих і потемніло в очах. Прийшовши до тями, він із жахом усвідомив, що той солдат, на якого він напав першим, сидить у нього на грудях і намагається його задушити.

Солдат закривав собою магічне світло, яке Карн створив у небесах, тож навколо його голови утворився ореол білого сяйва, через який на ворожому обличчі було видно одні лиш вишкірені зуби.

Наступної миті супротивник іще дужче стис пальці навколо Роранового горла, не лишивши йому жодних шансів на те, щоб зробити бодай ковток повітря. Юнак потягнувся за молотом,

але того не було поруч. Йому вже здалося, що це і є його смерть, але несподівано він відчув таке бажання жити, що відчайдушно крутнувся, вихопив із-за пояса кинджал і з усього розмаху, пробивши кольчугу, увігнав його солдатові в груди по самісіньке руків'я. Для будь-якого іншого чоловіка цей удар був би смертельний, проте воїн навіть не ворухнувся, а з його горлянки долинув жахливий регіт. Такий жахливий, що в Роранових жилах ледь не застигла кров. Він миттю пригадав, що вже чув його раніше, коли спостерігав із табору за битвою повстанців із солдатами Галбаторікса, які не відчували болю. Аж тепер йому стало зрозуміло, чому ворожий обоз так недбало вибирав місце для своєї стоянки. «Адже їм байдуже, потраплять вони в пастку чи ні… Ми ж бо не можемо завдати їм жодної шкоди», — з жахом усвідомив він.

Міцному Молоту потемніло в очах. Відчуваючи, що ось-ось знепритомніє, він вихопив кинджал із грудей солдата й увігнав його ворогу під пахву, кілька разів прокрутивши лезо. По його руці миттю побігла липка гаряча кров, проте солдат, здавалося, навіть не помітив цього. Щоб добити Рорана, він кілька разів ударив його лобом в обличчя, і світ довкола юнака вибухнув безліччю кольорових плям. Зібравши докупи останні сили, Роран відчайдушно вдарив ворога туди, де мало бути його обличчя, й відчув, як кинджал увійшов у м'яку плоть. Після наступного удару зброя стукнула об кістку, проте вже за мить провалилась уперед — Роран простромив супротивникові мізки.

Пальці навколо Роранової шиї розтислися. Нерухомо полежавши кілька секунд, юнак скинув із себе тіло. Спочатку він жадібно хапав ротом повітря, а потім сяк-так звівся на ноги. Ворог лежав розпростерши руки. З його лівої ніздрі стирчав кинджал.

— Бийте в голову! — загукав Роран, незважаючи на те, що в нього ще й досі переймало подих. — У голову!

Юнак вирішив не торкатися кинджала й схопив із витоптаної землі свій молот. Узявши про всяк випадок ще й спис, він перестрибнув бездиханне тіло ворога й кинувся в той бік, де Халмар, який теж опинився на землі, намагався відбитися водночас від трьох воїнів.

Перш ніж вороги встигли його помітити, Роран убив двох солдатів потужними ударами молота, розтрощивши їхні шоломи так легко, ніби це були курячі яйця. Третього він залишив Халмарові, а сам натомість почав шукати собі нову жертву. Один із ворогів сидів, зіпершись спиною на колесо воза, й намагався напнути тятиву лука.

Роран порішив його, поціливши бідоласі списом прямісінько в око. Коли він витягав списа назад, на ньому лишилися сірі шматки мозку.

Тоді Роранові спала на думку добра ідея. Він кинув списа в найближчого ворога, який бігав довкола вогнища, засунув молот собі за пояс, притулився спиною до воза й став стріляти в солдатів із лука. Він намагався вразити їх влучним пострілом або в обличчя, або ж у шию, розраховуючи на те, що навіть тоді, коли вони не помруть, то неодмінно мають спливти кров'ю до кінця бою.

Схоже було на те, що повстанці, які відчували свою перевагу на початку бою, тепер були в сум'ятті. Вони розсипались поміж возами — лиш декому пощастило лишитись на конях, а більшість були на ногах. Роран на власні очі бачив, як п'ятеро з його товаришів розпрощалися з життям, гадаючи, що забили своїх ворогів на смерть. Юнакові було важко сказати, скільки ворожих солдатів залишилося живими, проте він бачив, що їх ще й досі більше, ніж варденів, яких було близько двох з половиною десятків. Невдовзі Міцний Молот став шукати очима свого Сніговія й побачив, що той утік аж під верби й самотньо тупцяв з ноги на ногу, форкаючи й прядучи вухами.

Завдяки луку Роран убив іще чотирьох ворогів, а коли в нього залишалась одна-єдина стріла, він помітив Карна, який бився на іншому кінці табору з міцним чолов'ягою. Поряд із ними палав намет. Напнувши тятиву аж так, що кінчик стріли торкнувся його вуха, Роран поцілив солдата прямісінько в груди. Той захитався, і Карн миттю зітнув йому голову з плечей.

Тоді юнак пожбурив лук під воза, схопив свій молот і помчав до Карна.

— Ти не можеш убити їх магією? — закричав він, опинившись неподалік від чарівника.

Карну знадобилося кілька секунд, щоб відсапатись. Лиш після цього він заперечно похитав головою:

— Кожне закляття, яке я накладав, було заблоковане, — полум'я палаючого намету вихопило із сутінків почорніле від втрати сил обличчя чарівника.

Роран вилаявся.

— Ну що ж, тоді вб'ємо їх самі! — гаркнув він і грюкнув молотом об щит.

Плече в плече вони стали наступати на найближчу групу ворогів. Тих було восьмеро, а навколо них уже кружляло четверо варденів. Наступні кілька хвилин були для Рорана калейдоскопом крові, болю й виблискування зброї. Ворожі соддати стомлювались куди повільніше за варденів і завдавали ударів страшенної сили навіть тоді, коли мали по кілька ран. Напруга бою сягала свого апогею. А коли восьмеро супротивників нарешті-таки впали на землю, Роран став на коліна — його знудило.

Один із варденів, яким вони прийшли на допомогу, загинув, зазнавши удару кинджалом у нирки, а решта троє приєдналися до Карна з Рораном, і вони вже разом кинулися вперед добивати своїх ворогів.

— Женіть їх до річки! — загукав Роран. — Вода й багнюка заважатимуть їм рухатись! Тоді перевага буде на нашому боці!

Міцний Молот сподівався, що його слова почув і Мартланд, якому пощастило зібрати в невеличкий загін дванадцятьох варденів, котрі ще й досі залишались на конях. Здається, той і справді почув слова Рорана, бо вершники стали швидко відтісняти ворожих солдатів до річки.

Тим часом солдати та кілька погоничів, які ще й досі були живі, відчайдушно відбивалися. Ті, хто залишився без зброї, штовхали піших повстанців щитами, а ті, що мали списи, намагалися вразити їхніх коней. Та незважаючи на цей шалений опір, вардени крок за кроком змушували їх відступати до річки. Невдовзі солдати противника вже по коліна стояли в її швидких водах.

— Тримай лінію! — гукнув Мартланд і зістрибнув із коня на берег. — Не давайте їм вийти з води!

Провалившись у мул майже по щиколотки, Роран похитнувся і впав у прибережне багно обличчям. Проте він миттю скочив на ноги, чекаючи, доки на нього нападе величезний солдат, який стояв по коліна у воді за кілька футів. Той і справді вистрибнув із мілководдя й замахнувся на Рорана мечем, проте цей удар юнак легко парирував щитом, блискавично завдавши у відповідь удару молотом. Солдат виявився досвідчений, тож йому було зовсім не важко відбитися, ба більше — він устиг зачепити Рорана мечем по ногах. Якийсь час вони продовжували обмін ударами, але жодному з них так і не пощастило поранити свого супротивника. Тоді юнак вирішив ризикнути й пішов у наступ. Тепер він сам опинився по коліна у воді. Міцний Молот усе ж таки розтрощив ворогові ліву руку й загнав його на кілька кроків глибше, але той лиш лиховісно зареготав. Цей регіт проймав душу холодом.