Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Ніби на підтвердження чоловікових слів, Хведра й собі додала, промовляючи людською мовою з дуже сильним акцентом:
— Убивце Тіні, відтепер ти можеш вважати своєю родичкою й мене. І доки я буду жити, тебе завжди прийматимуть в Брег Холді як члена родини. Ми чекаємо на тебе будь-коли, якщо тобі буде потрібен притулок… Байдуже, нехай навіть сам Галбаторікс полюватиме на тебе!
Ерагон був дуже схвильований її словами й уклонився на знак вдячності:
— Ви надзвичайно люб'язні.
Вершник якусь мить помовчав, а потім спитав:
— Якщо вас не образить моя цікавість, то я хотів би дізнатись, чому ви з Ориком вирішили побратися саме зараз?
— Ми хотіли поєднати наші руки навесні, але…
— Але, — доволі безпардонно урвав її Орик, — ургали напали на Фартхен Дур, а потім Ротгар послав мене супроводжувати тебе до Елесмери. А коли я повернувся додому й родини клану прийняли мене, як свого нового грімстборітхн, ми подумали, що це пречудова нагода стати чоловіком і дружиною. Адже може бути й таке, що нікому з нас не пощастить залишитись живими до кінця цього року… То чого зволікати?
— Отже, ти став ватажком клану? — радісно посміхнувшись, перепитав Ерагон.
— Так. Нового ватажка Дургрімст Інгейтум обирали доволі довго. Ми говорили про це більше тижня, але врешті-решт більша частина сім'ї таки зійшлася на тому, що саме я маю піти шляхом Ротгара й посісти його місце, оскільки я був його єдиним названим спадкоємцем.
Тепер Ерагон сидів поруч із Ориком і Хведрою, смакуючи хліб та ягнятину й спостерігаючи за змаганнями, що відбувалися навпроти помосту. Орик пояснив йому, що багаті сім'ї гномів, які мали запаси золота, залюбки влаштовують такі ігри під час весілля, щоб розважити своїх гостей.
Ігри тривали вже третій день і мали протривати ще чотири, оскільки їх влаштувала одна з найбагатших сімей — сім'я Ротгара. Учасники змагалися в багатьох видах єдиноборств — у боротьбі, стрільбі з лука, билися на мечах, але саме сьогодні мала відбутися надзвичайна подія — Гхастгар.
Із протилежних боків галявини назустріч одне одному, осідлавши білих фельдуностів, мчали два гноми. Рогаті гірські козли долали відстань просто божевільними стрибками, кожен із яких був щонайменше на сімдесят футів. А найцікавішим було те, що гном, котрий виїхав на галявину з правого боку, мав усього лиш невеличкого щита, тоді як його супротивник, що виїхав зліва, був озброєний дротиком.
Коли відстань між козлами стала зменшуватись, Ерагон затамував подих. Невдовзі їх розділяло не більше тридцяти футів, і тоді озброєний гном замахнувся своїм дротиком і щосили пожбурив його в супротивника. Кидок був навмисне неточний, тож другий гном скорше не прикривався щитом, а навпаки — виставив його вбік і хвацько зловив ним дротик. Потому він браво помахав ним у себе над головою, а юрба вибухнула оплесками.
— Вправні хлопці! — вигукнув Орик. Він голосно засміявся й спустошив свій кубок із медом. На гномові була кольчуга, що вилискувала у вечірньому світлі, й шолом, прикрашений золотом, сріблом і рубінами. На ватажковій талії висіла його вірна сокира, а на пальцях красувалося п'ять великих перснів. Хведра була вбрана ще розкішніше — у її спідницю було вшито смуги гаптованої тканини й цілі вервечки перлин. Кілька золотих прикрас на шиї та кістяний гребінь зі смарагдом, завбільшки з Ерагонів великий палець, довершували її вечірній туалет.
Тим часом на середину галявини вибігли кілька гномів і просурмили в роги, звук яких полинув по цілій долині. Потому до них, випнувши груди, ніби барильця, повагом вийшов іще один гном й оголосив переможця останнього змагання, а також імена наступної пари, яка мала змагатися на Гхастгар.
Коли майстер церемоній завершив свою промову, Ерагон нахилився й запитав:
— Ти підеш із нами до Фартхен Дура, Хведро?
Та заперечно похитала головою у відповідь і широко посміхнулася:
— Я не можу, бо маю залишатись тут і займатися справами Інгейтум, доки не буде Орика. Не те, щоб мені це подобалось, але я дуже не хочу, аби він повернувся й побачив, що його воїни сидять голодні, а все його золото розтринькане невідомо куди й навіщо.
Орик теж посміхнувся й простягнув свій кубок до одного зі слуг, які стояли за кілька ярдів від них. Той похапцем підбіг до нього й наповнив кубок медом. Лиш тоді Орик задоволено сказав Ерагонові:
— Ти не думай, Хведра не хизується. Адже вона не тільки моя дружина, вона… Ой… у вас, здається, і слова такого немає. Вона — грімсткарвлорс Дургрімст Інгейтум. Грімсткарвлорс означає… «берегиня дому», «та, що слідкує за господарством». До її обов'язків уходить геть усе: перевірка, чи всі родини клану сплачують десятину до Брег Холд, чи наші стада випасаються на добрих луках, чи досить у нас запасів їжі й зерна, чи жінки Інгейтум тчуть належну кількість полотна, чи наші воїни добре екіпіровані, чи наші ковалі завжди мають руду, щоб виплавити з неї метал, та й узагалі — вона слідкує за тим, щоб наш клан процвітав. У нашого народу навіть є приказка: добра грімсткарвлорс може відродити клан.
— А погана грімсткарвлорс може зруйнувати клан, — відповіла Хведра.
Орик посміхнувся й сховав її долоні у своїх:
— Повір, Хведра справді найкраща з грімсткарвлорс. Цей титул не можна отримати в спадок, треба самому довести, що ти його гідний. Дружини грімстборітхн дуже рідко стають грімсткарвлорс, тож мені надзвичайно пощастило. — Схилившись одне до одного, щасливі молодята потерлися носами. Ерагон мав би радіти щастю свого молочного брата, але враз відчув себе дуже самотнім і відвів погляд убік. Орик тим часом сьорбнув меду й мовив: — У нашій історії було чимало славетних грімсткарвлорс. Уяви, гноми часто жартують, мовляв, ми, ватажки кланів, тільки й уміємо, що оголошувати одне одному війну… А грімсткарвлорс це навіть на руку — їм спокійніше, коли ми скубемося поміж собою й не маємо часу на те, щоб втручатись у господарство клану.
— Та годі тобі, Скілфц Делва, — проворкотіла Хведра. — Ти ж знаєш, що все це неправда. Принаймні в нас так ніколи не буде!
— М-м-м, — тільки й зміг відповісти Орик, зворушено торкнувшись своїм лобом до лоба Хведри. За мить вони знову потерлися носами.
Вершника тим часом відволікли глузливі вигуки, що прокотились натовпом, який сидів під помостом. Тоді він перевів погляд на галявину, де відбувалися змагання, і побачив, як один із гномів-бійців утратив самовладання, смикнув свого фельдуноста вбік і спробував тікати від свого супротивника. Гном, озброєний дротиком, зробив два кола галявиною й, опинившись доволі близько від своєї жертви, кинув зброю, поціливши своєму переполоханому ворогові в плече. Той скрикнув, упав зі скакуна й став намагатися витягти древко, проте в нього геть нічого не виходило. За кілька секунд із натовпу вистрибнув цілитель і прожогом кинувся до невдахи, а всі глядачі з осудом повернулись до поля бою спинами.
Орик гидливо скривив губи й прошепотів Вершникові на вухо:
— Тьху! Мине не один рік, доки його родина змиє із себе цю пляму безчестя. Ерагоне, мені дуже прикро, що тобі довелося стати свідком такого мерзенного дійства.
— Твоя правда: бачити те, як хтось зганьбив себе, завжди неприємно.
Наступні два змагання юнак, гном та його дружина споглядали в цілковитій тиші, а потім Орик так несподівано схопив Ерагона за плече, що той аж підстрибнув:
— А ти не хочеш оглянути кам'яний ліс, Вершнику? — спитав гном.