Гіркий дим. Міст
Шрифт:
— Ну що?.. — запитав. — Що сталося, відповідайте?
Рутковський мовчки пройшов до столу, поклав чорну теку.
— Ось списки, — сказав. — І все гаразд.
Полковник швидким рухом розкрив теку, почав гортати сторінки, уважно розглядаючи. Заспокоївся, зиркнув спідлоба на Рутковського, потім на годинник.
— Усе добре, що добре кінчається… — пробуркотів він і запитав без будь-якого переходу: — Розписка?
Рутковський подав її, полковник лише зиркнув скоса, заховав розписку разом із списками до сейфу, закурив і навіть запропонував сигарету Максимові. Лише після цього запитав:
— Де ви були?
— Їздив по списки, — удав, що не зрозумів, Рутковський.
Отже, полковник вирішив не гратися з ним у піжмурки, й зараз почнеться допит. Наступні Лодзенові слова підтвердили його здогад.
— Я послав працівників служби охорони до «Регіна-Паласт», щоб у разі потреби підстрахувати вас. Але ж…
Максим насмілився перервати полковника:
— Саме з міркувань безпеки я в останній момент переніс зустріч до готелю «Зелений папуга». Якби знав, що служба охорони підстраховуватиме мене!.. Подумав: шістдесят тисяч, з такими грішми жартувати не можна… Цей Лакута міг бовкнути комусь — і плакали наші гроші. Я вже не кажу про списки.
— Ви могли попередити мене.
— Не хотів зайвий раз тривожити.
— У таких випадках самодіяльність неприпустима, й вам треба було негайно поставити мене до відома. Можу вибачити вас тільки тому, що ви діяли вперше. До речі, коли Лакута приїхав до готелю?
— П’ять хвилин по дванадцятій.
Рутковський знав, що тут його позиції непробивні. Полковник, звичайно, перевірить його відповіді й упевниться, що між «Зеленим папугою» і Енглішер Гартен Максим ніде не затримався ні на хвилину.
— І коли ви виїхали з готелю сюди?
Цього запитання Рутковський чекав: саме тому і взяв Олега в машину.
— Хвилин через п’ятнадцять. Поки Лакута полічив гроші…
— Отже, було двадцять на першу?
— Так, двадцять чи двадцять п’ять.
— А зараз за десять перша. П’ять хвилин ми розмовляємо з вами, виходить, від готелю «Зелений папуга» ви їхали сюди двадцять хвилин?
— Так, — ствердив Рутковський.
— Куди заїжджали?
— Ось воно що!.. — вдав ображеного Максим. — Але ж, пане полковнику, ви можете доручити службі охорони проїхати від «Зеленого папуги» сюди найкоротшим шляхом і пересвідчитесь, що швидше ніхто не дістанеться.
— Звичайно, перевіримо! — Лодзен посміхнувся жорстко. — І не намагайтесь обдурити мене, це вам дорого коштуватиме.
Рутковський зрозумів, що виграв цю гру. Звичайно, нюх розвідника підказує Лодзену: із зміною готелей щось негаразд, але чи варто зараз ускладнювати становище? Почати глибоке розслідування — кинути тінь на так вдало проведену операцію. Крім того, хтось може пронюхати про солідний куш, який полковник поклав до власної кишені.
Ні, вирішив Лодзен, усе це дурниці, просто Рутковський ще недосвідчений і не знає всіх правил, заведених у розвідці. Та й звідки йому знати? Зелене хлопча, що з нього візьмеш?..
— Ідіть і працюйте, — відпустив він Максима. — До кінця робочого дня прошу не залишати приміщення.
Увечері, коли Рутковський виходив зі станції, вахтер попросив його пройти до окремої кімнати. Двоє агентів служби охорони ретельно обшукали Максима, вибачились і відпустили. І в машині хтось побував: пачка «Кенту» лежала на щитку не зовсім так, як залишив її Рутковський.
Робили обшук і на квартирі.
Слава богу, Рутковський передбачив усе і передав одержані від Лакути гроші Олегові. Причепитися полковникові Лодзену не було до чого.
— Ти можеш зараз приїхати до Сенишиних? — Стефин голос звучав тривожно.
— Звичайно.
Чесно кажучи, Максимові хотілося побайдикувати після вчорашнього напруженого дня. Але він відчув: щось сталося, Луцька даремно не дзвонитиме.
— Не барися.
— Виїжджаю.
Стефанія трохи подихала в трубку, видно, хотіла щось додати, однак нічого не сказала й дала відбій.
Луцька з Іванною пили каву. Стефа спокійно привіталася з Максимом і, відставивши чашечку, так само спокійно повідомила:
— Вчора вбито Лакуту…
— Лакуту? — непідробно здивувався Максим. — Невже?
— Його задушили у власній машині в лісі неподалік від Гарміш-Партенкірхена.
Рутковський збагнув усе одразу: Богдан і Йосип… Їхній почерк. Дізналися про гроші й пограбували Лакуту.
Вдаючи здивованого, він запитав:
— І для чого потрібно було вбивати Лакуту? Такий статечний і розважливий пан.
— Ти бачив його останнім… — багатозначно мовила Стефанія.
— Ну й що?
— Мені здавалося, ваші справи…
— Може, ти підозрюєш мене?
— Підозрювати буде поліція.
— Через двадцять хвилин після того, як Лакута пішов, я був на Енглішер Гартен. До речі, перед цим бачив, що ви з паном Зіновієм роз’їхалися в різні боки.
— Стежив?
— Дивився у вікно.
— Це той Лакута, що в Стецька? — втрутилася Іванна. — Які в тебе справи з ним?
Рутковський посміхнувся: знала б вона, завдяки чому довелося їй з Юрієм виїжджати з Мюнхена. Відповів ухильно:
— Пан Зіновій передав полковникові Лодзену якісь папери. Я був простим зв’язковим.
— Таким уже й простим! — кинула на нього гострий погляд Луцька.
— Яке це має значення? Головне — зв’язковим! — Максим подумав, що слід негайно подзвонити Лодзену: почнеться розслідування, і поліція може докопатися до списків Лакути. А це небажано з усіх точок зору.