Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Неабияке хвилювання серед молодших учнів, які ніколи такого не бачили, викликала блідо-блакитна карета з будинок завбільшки, запряжена дванадцятьма велетенськими крилатими кіньми, що під вечір напередодні похорону спустилася з неба й приземлилася на краю Лісу Гаррі спостерігав з вікна, як вродлива чорнява велетка з обличчям оливкового кольору зійшла з приступки карети й кинулася в обійми Геґріда, що її чекав. Тим часом у замку розмістилася делегація міністерських високопосадовців на чолі з самим міністром магії. Гаррі старанно уникав будь-яких контактів з ними; він не мав сумніву, що рано чи пізно йому доведеться звітувати про останній Дамблдорів виїзд з Гоґвортсу.
Гаррі, Рон, Герміона й Джіні постійно були разом. Чудова погода ніби знущалася над ними; Гаррі міг лише уявляти, що було б, якби Дамблдор не загинув, а в них було б стільки вільного часу наприкінці навчального року після того, як Джіні склала б іспити, і ні на кого вже не тисли б домашні завдання… Минали години, а він ніяк не наважувався сказати те, що мусив сказати, зробити те, що треба було зробити, бо так важко було відмовитися від найбільшого джерела його спокою.
Двічі на день вони відвідували шкільну лікарню: Невіл уже виписався, а от Білл ще залишався там під наглядом мадам Помфрі. Його шрами не загоювалися; чесно кажу чи, він тепер дуже нагадував Дикозора Муді, хоч мав, на щастя, цілі очі й ноги, та й характер його, здається, змін не зазнав. Тільки тепер невідь-звідки у нього з'явилася пристрасть до недосмажених стейків з кров'ю.
– …то йому ше дюже пошчастило, шо він одгушується зі мною, - пожартувала Флер, підбиваючи Біллові по душки, - бо тут усі стгашенно пегесмажують м'ясо, я завшти тсе казала.
– Доведеться мені, мабуть, змиритися з тим, що він на ній ожениться, - зітхнула Джіні трохи згодом того ж вечора, коли сиділа з Гаррі, Роном та Герміоною біля від чиненого вікна ґрифіндорської вітальні й дивилася на оповиті сутінками шкільні угіддя.
– Не така вона й погана,-знизав плечима Гаррі.
– Хоч і негарна, - швиденько додав, коли Джіні підняла брови. Вона мимохіть засміялася.
– Ну, якщо вже мама її витримує, то я теж витримаю.
– Ще хтось зі знайомих помер?
– запитав Рон Герміону, яка переглядала «Вечірній віщун».
Герміона скривилася від награної твердості його голосу.
– Ні.-сказала вона, згортаючи газету.-Снейпа й досі розшукують, але жодних слідів…
– Певно, що жодних, - Гаррі гнівався щоразу, коли виринала ця тема.
– Снейпа не знайдуть, поки не знайдуть Волдеморта, а судячи з того, що за весь цей час його так і не спромоглися знайти…
– Я йду спати.
– позіхнула Джіні.
– Я вже не спала нормально, відколи… ну… треба нарешті виспатися.
Вона поцілувала Гаррі (Рон демонстративно відвернувся), помахала всім іншим рукою й пішла до дівчачих спалень. Щойно за нею зачинилися двері, як Герміона нахилилася до Гаррі з надзвичайно «Герміониним» виразом обличчя.
– Гаррі, я сьогодні вранці в бібліотеці щось знайшла…
– Р.А.Б.?
– запитав Гаррі й випростався.
Він не відчував такого, як колись, збудження, цікавості, палкого прагнення дістатися до самого дна таємниці; він просто знав, що необхідно з'ясувати правду про істинний горокракс, перш ніж він вирушить далі по тій темній і звивистій стежці, що простяглася перед ним, по стежці, на яку вони ступили разом з Дамблдором і яку тепер він повинен був пройти сам. Десь має бути не менше, як чотири горокракси. і кожен треба знайти І знищити, бо лише після того з'явиться хоч якась можливість убити Волдеморта. Гаррі подумки промовляв їхні назви, ніби таким чином міг хоч якось до них наблизитися: "медальйон… чашка… змія… щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов… медальйон… чашка… змія… щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов…"
Ця мантра пульсувала в свідомості, коли Гаррі лягав спати, І його сни були сповнені чашок, медальйонів та загадкових предметів, до яких він ніяк не міг добутися, хоч Дамблдор і пропонував Гаррі мотузяну драбину, що перетворювалася на змій одразу, як він починав по ній лізти…
На другий день після смерті Дамблдора Гаррі показав Герміоні записку з медальйона, і хоч вона відразу й не розпізнала, щоб ці ініціали належали якомусь маловідомому чаклунові, про якого вона могла десь читати, однак тепер бігала в бібліотеку значно частіше, ніж треба людині, яка не має домашніх завдань.
– Ні, - сказала вона сумно, - Гаррі. Я намагалася, але нічого так і не знайшла… є двоє доволі відомих чаклунів з такими ініціалами… Розалінда Антігона Банґз… Руперт «Аксебанґер» Брукстентон… але вони тут не підходять. Судячи з тієї записки, особа, що викрала горокракс, знала Волдеморта, а я не можу знайти навіть мізерних свідчень, що Банґз чи Аксебанґер мали з ним щось спільне… Ні, власне кажучи, йдеться про… Снейпа.
Вона страшенно нервувалася, коли мусила вимовляти це ім'я.
– І що з ним?
– гірко спитав Гаррі, знову падаючи в крісло.
– Тільки те, що я мала рацію у цій історії з Напівкровним Принцом, - невпевнено сказала вона.
– Герміоно, а ти можеш не сипати мені сіль на рану? Знаєш, як мені самому зараз погано?
– Ні… ні… Гаррі, я не це мала на увазі!
– негайно заперечила вона, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує.
– Просто я мала рацію, що той підручник колись був пов'язаний з Айліною Принц. Розумієш… вона - Снейпова мати!
– Я бачив, що вона не красуня, - і собі докинув Рон. Герміона пропустила його слова повз вуха.
– Я переглянула всі старі «Віщуни», і там було крихітне повідомлення, що Айліна Принц виходить заміж за Тобіаса Снейпа, а пізніше ще одне повідомлення про те, що вона народила…
– …вбивцю, - зронив Гаррі.
– Так, - погодилася Герміона.
– Отже… я мала рацію. Снейпові подобалося бути «напівпринцом», розумієш? Судячи з повідомлення у «Віщуні», Тобіас Снейп був маґлом.
– Усе сходиться.
– замислився Гаррі.
– Він випинав чистокровну лінію свого родоводу, щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів… він такий самий, як Волдеморт. Мати-чистокровка, батько - маґл… Соромився свого походження, прагнув, щоб його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім'я… Лорд Волдеморт… Напівкровний Принц…, і як Дамблдор не розумів?…
Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму Дамблдорову довіру до Снейпа… а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на подібний гачок… попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому до поміг… Допоміг йому… зараз ця думка пекла мов рана…
– Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, - здивувався Рон.
– Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.