Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Снейп був блокологом найвищого рівня, - сказав незвично жорстко Люпин.
– Ми завжди це знали.
– Але Дамблдор клявся, що він за нас!
– прошепотіла Тонкс.
– Я завжди думала, що Дамблдор знав про Снейпа щось таке, чого не знали ми…
– Він завжди натякав, що має залізні підстави довіряти Снейпу, - професорка Макґонеґел витирала кутики заплаканих очей картатим по краях носовичком.
– Тобто… знаючи Снейпове минуле… зрозуміло, що в людей були сумніви… але Дамблдор чітко мені сказав, що Снейпове каяття абсолютно щире… навіть слухати нічого не бажав!
– Хотіла б я знати, що йому Снейп нарозповідав, чим переконав.
– сказала Тонке.
– Я знаю, - не змовчав Гаррі, й усі подивилися на нього.
– Снейп передав Волдемортові інформацію, яка спонукала Волдеморта напасти на моїх батьків. А потім Снейп сказав Дамблдорові, що він не тямив, що робив, що йому страшенно прикро за те, що він накоїв, прикро, що вони загинули.
– І Дамблдор повірив?-засумнівався Люпин.
– Дамблдор повірив, що Снейпові було прикро через те, що загинув Джеймс? Та Снейп Джеймса ненавидів…
– Мама моя теж була для нього нічого не варта, - додав Гаррі, - бо вона маґлівського роду… він називав її «бруднокровкою»…
Ніхто не спитав, звідки Гаррі це знає. Усі були вражені й намагалися перетравити увесь жах і потворність того, що сталося.
– Це все я винна, - сказала раптом професорка Макґонеґел. Вона була якась розгублена й бгала пальцями вогкий носовичок.
– Це моя вина. Це я сьогодні послала Філіуса по Снейпа, попросила, щоб той прибув і нам до поміг! Якби я не попередила Снейпа про те, що діється, то він би, може, не долучився до смертежерів. Навряд чи він знав про їхнє прибуття до того, як йому сказав Філіус.
– Мінерво. це зовсім не твоя вина, - рішуче заперечив Люпин.
– Нам усім була потрібна допомога, ми всі зраділи, довідавшись, що прибуде Снейп…
– Отже, коли він з'явився під час бою, то став на бік смертежерів?
– перепитав Гаррі, який хотів знати кожнісіньку деталь Снейпової лукавості й підлості, гарячково визбируючи нові й нові підстави, щоб ще більше його зненавидіти, щоб дати собі клятву помсти.
– Навіть не знаю, як це. власне, сталося, - збентежено сказала професорка Макґонегел.
– Так усе заплутано… Дамблдор нам казав, що на кілька годин покине школу! і що нам треба про всяк випадок чергувати в коридорах… Ремус, Білл і Німфадора мали до нас приєднатися… і так ми собі й чергували. Усе було спокійно. Було перекрито кожен таємний вихід зі школи. Ми знали, що ніхто не зміг би сюди залетіти. Кожен вхід у замок був захищений потужними закляттями. Я й досі не знаю, як змогли про никнути смертежери…
– Я знаю, - втрутився Гаррі й стисло пояснив про дві щезальні шафи та магічний перехід, створений ними.
– Отже, вони проникли через кімнату на вимогу.
Мимоволі він глянув на пригнічених Рона з Герміоною.
– Гаррі, це я все зіпсував, - похмуро буркнув Рон.
– Ми все зробили, як ти й казав: перевірили Карту Мародера, і Мелфоя там не було, то ми й подумали, що він у кімнаті на вимогу, і я пішов разом з Джіні й Невілом за нею стежити… але Мелфой прорвався повз нас.
– Він вийшов з кімнати десь за годину після того, як ми вже там чатували, - додала Джіні.
– Був сам і тримав ту жахливу засохлу руку…
– То Рука Слави, - пояснив Рон.
– Вона світить лише тому, хто її тримає, пам'ятаєш?
– Отож, - повела далі Джіні, - він, мабуть, перевіряв, чи можна вже випускати смертежерів. бо щойно побачив нас - відразу щось кинув і запала суцільна темрява…
– …Перуанський порошок «Розчинна темрява», - сердито зітхнув Рон.
– Від Фреда й Джорджа. Треба з ними поговорити-щоб думали, кому продають свої товари.
– Ми випробували все… Лумос, Інсендіо, - пояснила Джіні.
– Ніщо так і не розвіяло темряву; ми навпомацки шукали вихід з коридору й чули, як повз нас хтось пробіг. Мелфой, очевидно, все бачив завдяки тій Руці і показував їм дорогу, а ми боялися насилати закляття, щоб не влучити одне в одного. Поки ми добралися до освітленого коридору, вони вже зникли.
– На щастя, - додав Люпин, - Рон, Джіні й Невіл від разу на нас наштовхнулися й повідомили, що сталося. За кілька хвилин ми догнали смертежерів, що бігли до астрономічної вежі. Мелфой, мабуть, не сподівався, що на чатах стоятимуть більше людей; принаймні видно було, що запаси «Розчинної темряви» в нього закінчилися. Почав ся бій. Вони розсіялися хто куди, а ми кинулися за ними. Один з них, Ґіббон, відірвався від решти й побіг до сходів на вежу…
– Вичаклувати Мітку?
– запитав Гаррі.
– Мабуть, так. Вони, очевидно, про все домовилися ще до того, як вийшли з кімнати на вимогу, - припустив Люпин.
– Але навряд чи Ґіббонові хотілося чекати Дамблдора на самоті, бо незабаром він повернувся й теж кинув ся в битву, де в нього і влучило те смертельне закляття, якого я ледь уник.
– Отже, якщо Рон пильнував за кімнатою на вимогу разом з Джіні й Невілом, - сказав Гаррі, обертаючись до Герміони, -то ти була…
– Біля Снейпового кабінету, - прошепотіла Герміона з блискучими від сліз очима, - удвох з Луною. Ми там стовбичили хтозна скільки, й нічого не відбувалося… ми не знали, що діється нагорі, бо Рон забрав Карту Мародера… була вже майже північ, коли в підвали примчав професор Флитвік, Він щось кричав про смертежерів У замку, навряд чи він нас з Луною помітив, він просто ввірвався у Снейпів кабінет, і ми почули, як він каже Снейпові, щоб той ішов з ним, що потрібна допомога, а тоді ми почули, як щось упало, і з кабінету вискочив Снейп, і він нас побачив і… і…
– Що?-нетерпляче вигукнув Гаррі.
– Гаррі, я така дурна!
– лунко прошепотіла Герміона.
– Він сказав, що професорові Флитвіку стало погано, І що ми повинні побути з ним, поки він… поки він битиметься зі смертежерами…
Бона затулила від сорому обличчя й далі говорила крізь пальці приглушеним голосом.
– Ми зайшли в кабінет, щоб якось допомогти професорові Флитвіку й побачили, що він непритомний лежить на підлозі… ой, тепер це так очевидно! Снейп, мабуть, при голомшив Флитвіка, але ми, Гаррі, цього не зрозуміли, й дали Снейпові змогу втекти!
– Це не ваша вина, - заперечив Люпин.
– Герміоно, якби ви не підкорилися Снейпові й не зійшли з його до роги, то він би вас з Луною вбив.
– Отож він побіг нагору, - сказав Гаррі, уявляючи, як Снейп вибігає мармуровими сходами, за спиною в нього, як завжди, розвівається чорна мантія, і як він на ходу виймає чарівну паличку, - і знайшов, де точиться бій…
– Ми були в скрутному становищі і програвали битву, - глухо пояснила Тонке.
– Ґіббона ми знищили, але всі інші смертежери готові були битися не на життя, а на смерть. Невіла поранило. На Білла напав Ґрейбек… було темно… скрізь шугали закляття… Мелфой зник-мабуть, вислизнув і піднявся на вежу… за ним кинулося ще кілька смертежерів, і один з них заблокував за собою сходи якимось закляттям… Невіл туди побіг, але його підкинуло вгору…