Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Петрифікус Тоталус!
Смертежер зігнувся, ніби його вдарили чимось важким по спині, й повалився додолу, застиглий і негнучкий, наче воскова фігура. Не встиг він торкнутися долівки, як Гаррі переступив через нього й помчав темними сходами донизу. І Жах шматував йому серце… він мусить знайти Дамблдора і мусить упіймати Снейпа… ці дві мети були взаємо пов'язані… усе можна було б змінити, якби він їх поєднав… Дамблдор міг би не померти…
Гаррі перестрибнув останні десять східців і зупинився, тримаючи напоготові чарівну паличку: у тьмяно освітленому коридорі стояла завіса з пилюки; півстелі обвали лося; битва лютувала просто на його очах. Та перш ніж Гаррі збагнув, хто з ким б'ється, пролунав ненависний йому голос: «Кінець, треба йти!»- і він побачив, як Снейп зникає за рогом у дальньому кінці коридору; Снейпові з Мелфоєм, здається, вдалося вислизнути з битви цілими й неушкодженими. Гаррі кинувся за ними, і тут із загальної веремії вирізнився вовкулака Ґрейбек і стрибнув на нього. Гаррі не встиг підняти чарівної палички, як той його повалив. Гаррі впав на спину, відчуваючи, як його обличчя торкнулося брудне сплутане волосся. У ніс ударила суміш запаху поту й крові, а гарячий пожадливий віддих обпік йому горло…
– Петрифікус Тоталус!
Гаррі відчув, як ослабло Ґрейбекове тіло; величезним зусиллям він зіштовхнув з себе вовкулаку, і тут на нього вже шугонув струмінь зеленого світла: Гаррі ухилився й стрімголов кинувся в саму гущу бою. Та ноги зачепилися за щось м'яке й слизьке на підлозі, і він спіткнувся. У калюжі крові лежали долілиць два тіла, але не було коли придивлятися: Гаррі побачив перед собою руде волосся, що розліталося навсібіч язиками полум'я: Джіні зітнулася в бою з дебелим смертежером Амікусом, що метав у неї закляття одне за одним, а вона ледве встигала ухилятися. Амікус аж хихотів, так йому подобалася ця розвага:
– Круціо… Круціо… довго так не протанцюєш, гарнюня…
– Імпедімента!
– заволав Гаррі.
Його закляття вдарило Амікуса в груди: той завищав з болю, як порося, підлетів угору, вгатився в протилежну стіну, сповз на підлогу і пропав з виду, бо його заступили Рон, професорка Макґонеґел та Люпин, що билися кожен зі своїм смертежером. Трохи віддалік Гаррі побачив Тонкс, яка боролася з величезним білявим чаклуном, що сипав навсібіч закляттями, і ті рикошетом відбивалися від стін, трощачи каміння і розбиваючи вікна…
– Гаррі, де ти взявся?
– крикнула Джіні, та ніколи було їй відповідати. Він нагнув голову й кинувся далі, ледве ухилившись від вибуху, що розірвався над його головою, засипавши всіх уламками стіни: «Снейп не повинен утекти, він мусить наздогнати Снейпа…»
– Ось вам!
– крикнула професорка Макґонеґел, і Гаррі побачив, як смертежерка Алекта тікає по коридору, затуливши голову руками, а її брат біжить слідом. Гаррі кинувся за ними, але за щось перечепився і впав комусь на ноги: озирнувся й побачив на підлозі кругле й бліде Невілове обличчя.
– Невіле, чи ти?…
– Усе нормально, - простогнав Невіл, хапаючись за живіт, - Гаррі… Снейп і Мелфой… побігли туди…
– Я знаю, я за ними!
– крикнув Гаррі і просто з підлоги поцілив закляттям у величезного білявого смертежера, що чинив найбільший розгардіяш. Той завив з болю - закляття влучило йому в саме обличчя; потім крутнувся, захитався, й погупав ножиськами вслід за братом і сестрою.
Гаррі встав і побіг коридором далі, не зважаючи на вибухи за спиною, на заклики повернутися та на німе благання простертих на підлозі тіл, чиєї долі він ще не знав…
Він різко завернув за ріг, кросівки були слизькі від крові; Снейп мав величезну фору… може, він уже вліз у ту шафу в кімнаті на вимогу, хоча Орден міг її заблокувати, щоб не дати смертежерам урятуватися… Гаррі уже мчав наступним порожнім коридором і не чув нічого, крім тупоту своїх ніг та гупання власного серця, аж раптом помітив криваві сліди. їх напрямок свідчив, що принаймні один утікач-смертежер біг до вхідних дверей… тож, можливо, кімнату на вимогу й справді перекрили…
Гаррі завернув за ще один ріг, і повз нього просвистіло закляття; він пірнув за лицарський обладунок, і той вибухнув; побачив брата й сестру-смертежерів, що тікали мармуровими сходами вниз і вистрілив їм услід закляттями, але влучив лише в кількох чарівниць у перуках на картині, що висіла над сходовим майданчиком, і ті з вереском повтікали на сусідні полотна; перестрибуючи через уламки обладунків, Гаррі почув ще якісь крики й волання; мабуть, це прокидалися нові й нові мешканці замку…
Він метнувся коротшим шляхом, сподіваючись випередити брата з сестрою й наздогнати Снейпа та Мелфоя, які. мабуть, уже встигли вибігти надвір. Не забувши перестрибнути зникаючу сходинку посеред прихованих сходів, Гаррі кинувся просто крізь гобелен і вискочив у коридор, де стояла зграйка ошелешених гафелпафців у піжамах.
– Гаррі? Ми почули галас, а ще хтось казав про Чорну мітку… - почав було Ерні Макмілан.
– З дороги!
– загорлав Гаррі. відштовхуючи якихось двох хлопців, і помчав мармуровими сходами до вестибюлю. Дубові вхідні двері були розкриті вибухом навстіж; кров червоніла на плитах підлоги, попід стінами ховало ся кілька переляканих учнів, затуляючи обличчя руками; велетенський ґрифіндорський пісочний годинник був розтрощений закляттям, рубіновий пісок і досі сипався на кам'яні плити…
Гаррі шугонув через вестибюль і вискочив у темряву подвір'я: ледве розрізнив три постаті, що бігли галявиною до брами, за якою вони могли б роз'явитися… йому здалося, що то був величезний білявий смертежер, а трохи попереду бігли Снейп та Мелфой…
Холодне нічне повітря обпекло Гаррі легені, коли він рвонув за ними; спалах удалині на мить вихопив з темряви силуети втікачів; Гаррі не знав, що то спалахувало, й біг далі; він був ще далеко, щоб добре націлитися закляттям…
Ще один спалах, вигуки, струмені світла у відповідь, і Гаррі зрозумів: це Геґрід вискочив зі своєї хатини й намагався зупинити смертежерів. І хоч кожен віддих роздирав легені на шматки, а біль у грудях пропікав вогнем, Гаррі побіг ще швидше. У голові залунав непроханий голос: «не Геґрід… тільки б ще й не Геґрід…»
Щось важко вдарило Гаррі в поперек, і він полетів шкереберть, проїхавшись обличчям по землі; з носа заюшила кров: перекочуючись і наставляючи чарівну паличку, він уже знав, що це його наздоганяли брат і сестра, яких він випередив, побігши коротшим шляхом…
– Імпедімента!
– крикнув він, перекотився ще раз і щільно припав до землі. На диво, його закляття відразу влучило в одного переслідувача, той спіткнувся і впав, збиваючи з ніг другого; Гаррі схопився на ноги й знову помчав за Снейпом… І ось він побачив величезні обриси Геґрідової постаті, освітлені серпиком місяця, що несподівано виринув з-за хмар.
Білявий смертежер спрямовував на охоронця дичини нові й нові закляття, та Геґріда, здається, захищали успадковані від матері-велетки неймовірна сила та не пробив на шкіра; проте Снейп з Мелфоєм тікали, не зупиняючись; скоро вони опиняться за брамою і зможуть роз'явитися…
Гаррі промчав повз Геґріда та його суперника, націлився в Снейпову спину і закричав:
– Закляктус!
Він не влучив; струмінь червоного світла шугонув у Снейпа над головою; Снейп крикнув: «Тікай, Драко!»- і обернувся; вони з Гаррі глянули один на одного, розділені якимись двадцятьма метрами, й одночасно підняли чарівні палички.