"Грант" викликає Москву
Шрифт:
Раптом двері розчинились, і до кабінету ввійшли два солдати з автоматами. Вони зупинились по обидва боки дверей, і одразу в кабінет швидкою ходою зайшов літній сутулий чоловік, незрозуміло, військовий чи цивільний, а за ним ще троє в цивільному.
Літній зняв військового кашкета з високим наголовком і простягнув його назад, через плече. Кашкета підхопив молодик у світлому плащі.
Всі, хто сидів за столом, схопилися і, не зводячи очей з прибулих, виструнчилися, наче
Літній розстебнув темно-сірий плащ і, погладжуючи долонею сивий йоржик чуба, розглядав кабінет. Його погляд зупинився на портреті Сталіна.
— О! — вигукнув він і повернувся до своїх супутників. — Спитайте, чому це тут?
Один з його супутників вийшов наперед і досить пристойною російською мовою — очевидно, це був перекладач — звернувся до службовців.
— Пан шеф-директор адмірал Бодеккер цікавиться, чому це тут? — він показав на портрет.
— Ми хотіли зняти… Але ось цей… добродій не дозволив, — швидко відповів Хомич, показуючи на Шрагіна.
Вислухавши переклад, шеф-директор звернувся до Шрагіна:
— Чому ви не дозволили?
Перш ніж перекладач встиг розкрити рота, Шрагін сам відповів по-німецькому:
— Я подумав, можливо, вам буде приємно зробити це самому.
— О! — адмірал уважно подивився на Шрагіна, і раптом обличчя його розпливлося в посмішці. — Чудово! Це буде мій сувенір. Зніміть хто-небудь…
Зробив це той же довгов’язий Капликов. Адмірал наказав своєму ад’ютантові сховати портрет і звернувся до Шрагіна:
— Ви хто тут?
— Інженер.
— А ці? — адмірал кивнув на інших.
— Службовці заводоуправління, — відповів Шрагін.
— Чудово…
Шеф-директор підійшов до директорського стола, провів по ньому пальцем, подивився на палець, похитав головою, і вийнявши з кишені хусточку, витер палець. Він підкликав до себе перекладача.
— Перекладіть їм моє розпорядження… — адмірал прокашлявся і голосно сказав: — Панове! Перше, що мені впало в очі, — це страшенний бруд і безладдя на заводському подвір’ї і в приміщенні дирекції. Ми, німці, не любимо цього найбільше. Наказую насамперед привести до порядку будинок дирекції. Винести сміття, вимити підлогу й вікна, провітрити все приміщення. Завтра вранці я перевірю. Хто з вас відповідатиме за цю роботу?
Хомич вийшов наперед.
— Запишіть його прізвище, — розпорядився шеф-директор і сказав: — Можете йти працювати.
Шрагін разом з усіма попрямував до дверей, але його зупинив перекладач:
— Шеф-директор просить вас залишитись.
— Не топи, служивий, — тихо буркнув Хомич, проходячи повз Шрагіна.
— Значить, ви інженер, — спитав адмірал, уважно дивлячись на Шрагіна
— Так, інженер-механік.
— А хто ці люди?
— Не знаю.
— Як це так?
Шрагін коротко розказав історію своєї недавньої появи на заводі.
Адмірал Бодеккер вислухав його дуже уважно і навіть, як здалося Шрагіну, підозріло, але коли Шрагін замовк, він сказав:
— Ну що ж, можливо, для вас це й краще. Адже ми тут усі починаємо заново, так що у вас таке ж становище, як у нас. Ваше прізвище?
— Шрагін.
— Шрагін? Чудово. Ну що ж ви скажете мені про завод, пане Шрагін?
— Пустити його буде нелегко, — відповів Шрагін.
— Так, так, я бачив, — зітхнув адмірал. — Яке бузувірство! Зруйнувати завод, закупорити гавань потопленими суднами.
— По-моєму, це зробили військові, — сказав Шрагін.
— Це не війна, а стратегічна істерика! — вигукнув адмірал. — І до того ж цілковите незнання наших можливостей. Згадаєте моє слово, ще в цьому році ми відсвяткуємо тут закладку кораблів. Але чому на території заводу так мало робітників?
— Більшість евакуювалась, їх організовано вивезли на схід.
— А! — поморщився адмірал. — Та ж сама стратегічна істерика! Крім вас, інженери є?
— Я не знаю, — відповів Шрагін.
— Наказую вам, пане Шрагін, протягом доби з’ясувати, скільки залишилось на заводі інженерів. Доповісте мені завтра о дванадцятій нуль-нуль.
— Слухаюсь, — схилив голову Шрагін.
Шрагін вирішив порадитись з Хомичем, де і як шукати інженерів. Він побачив його на площадці головних сходів. Шрагін став поруч з ним і сказав:
— Мені наказано розшукати всіх інженерів, що залишились.
Хомич присвиснув:
— Шукай вітра в полі! А німці що, невже завод пускати збираються?
— Адмірал сказав, що в цьому році закладуть кораблі.
— Сказати все можна.
— Німці можуть.
Хомич здивовано подивився на Шрагіна і раптом голосно закричав комусь униз:
— Ей, не сунь сміття під східці, винеси на вулицю! — і знову повернувся до Шрагіна: — Люблю керівну роботу, яку хоч, аби керівну.
— Ви можете висунутись на доносах, у вас це виходить, — тихо, з викликом сказав Шрагін.
Хомич почекав трохи і потім, наче й не було нічого, вів далі:
— Щодо інженерів, то добре було б, якби коло заводу вивісити ввічливе запрошення: мовляв, приходьте на завод працювати. Але щоб без усякої обіцянки розстрілу, ввічливо, одним словом. Я знаю, дехто залишився.
— Може, ви знаєте кого особисто? — спитав Шрагін.
— Двох знаю, наче й сусіди.