Капелан Армії УНР
Шрифт:
– Знайома пташка, і доволі скандальна. Тож обачніше
з нею, від кримінального переслідування поки звільнити,
– якось зовсім буденно мовив отець Павло – на подив
стрільців, бо ж арешт священиків їм на пам’яті не
траплявся. – Буду про неї казати міністрові ісповідань,
але сперш хай ця пташка дасть необхідні пояснення в
установленому порядку.
Міністр ісповідань українського уряду професор
Іван Огієнко
Іван КОРСАК36
– То ще одна гіркота життя нашого… Треба час, аби
виросли справжні душпастирі цього люду і цієї землі.
Оскільки Холмська духовна семінарія з теперішнім
осідком у Кременці урядом України визнана недавно
державною, то слід виділити кошти на річне утримання.
А отець Смарагд хай їде виконувати властиві йому
обов’язки – повіримо цього разу, що не лукаве писав він
слово, – і міністр зашелестів письмовим зобов’язанням
Смарагда про припинення виступів проти української
влади.
Отець Пащевський ще мав виписати Смарагдові посвідку
на дорогу, аби норовистий архімандрит не втрапив
десь у нову халепу.
Смарагд, забачивши у прибитому штампі слова «автокефальна
церква», смикнувся було, мов ґедзь його щойно
куснув.
– Довідка з тутешньої лазні. Немає такої церкви, бо
то все відступництво. Липовий документ.
Отець Павло не знав, чи йому сердитися, чи сміятися:
скільки цьому чоловікові не кажи «голене», однаково
стоятиме на своєму, навіть пальцями, як топитиметься,
з-під води показуватиме «стрижене».
– Отче, відступництво від чого? – Пащевському не
було великої охоти всерйоз сприймати їжакуватого гостя.
– Від правил, введених тисячу і більше років візантійськими
царями та царицями? Правил, добрих для тодішньої
тоталітарної держави, але цілком невідповідних
сучасним європейським устроям?
– Знаєте, як стане кожен ламати утверджене віками,
то тільки пилюка і щебінь залишаться від величної
Святої будівлі, – якось дивно говорив Смарагд, говорив
із майже затиснутими зубами, одні губи ворушилися
– нервово і швидко.
37
– Навіть не уявляю, не відаю способу, – Пащевський
пересилював себе, але відказати мусив, – як влити
в старі візантійські міхи молоде вино української віруючої
нації… Може, й були грецькі ієрархи добрими
для свого народу, з його тодішньою душею, властивим
саме йому менталітетом. А для
ієрархи свої, українські, які знають прихожанина з
колиски – тільки в такому разі українська церква засяє
світові душею українською, а не грецькою, французькою
чи польською.
– Ми ніколи не дивитимемося на світ однаковими
очима, – погляд Смарагда був спрямований мимо Пащевського,
мов то не з ним балакав, і говорив так само із
затиснутими зубами. – Ви кажете «українська церква»…
Але ж спочатку була Русь, термін «Україна» появився
куди пізніше, і то завдяки випадковому і тимчасовому
географічно-політичному станові. Та ще й стосується
термін той зовсім невеликої частинки древньої Русі, яку
хрестив Володимир усю, а не якимось клаптями. І тутешньому
духовенству має бути соромно за один лише
помисел…
– Я не буду соромитися того помислу, – тепер
вже Пащевський притискував, тільки не зуби, а кожне
окреме слово. – Те, що ви звете розкольництвом і
самосвятством, нехтуючи традиції древньої Aлександрійської
церкви і початки християнства, ми вважаємо
блискучою сторінкою не лише історії відродження
нації, а й історії християнства нашої ери… Це вельми
суттєво для православ’я, якому несила порвати вже
поіржавілі окови консерватизму – невипадково католицизм
має неспівмірно більше число вірних.
– Нам ні про що говорити, – кинув погляд архімандрит
на стелю, наче саме там були виписані завершальні
Іван КОРСАК38
фрази їх розмови. – Зле слово ворога – істинна похвала
справжньому християнинові.
– Досить уже ворогів повишукували в російській
церкві, де московський цезаропапізм закінчився закономірно
богоборством і невіглаським безвір’ям, – отець
Павло повільно вставав, даючи знак про закінчення розмови.
– Ми ж будемо молитися за всіх християн, за всіх
сущих на цій землі.
Так знову на мить зійшлися життєві шляхи Пащевського
і Смарагда, і побігли вони далі в роки поміж полями,
перелісками і лісами під змученим небом, під яким
ще довго пливти чорним димам воєнного лихоліття.
5
Тoй самий френч був на міністрові, в якому бачив
його отець Павло останній раз при зустрічі у Кам’янціПодільському,
хіба тільки трішки лацкани того френча
на нагрудних кишенях чи то витерлися, чи вицвіли. Стіл