Капелан Армії УНР
Шрифт:
поважного гостя, обличчя стрільців суворі, мов з
холодного каменя тесані, от тільки їхня форма не в’язалася
зовсім з парадом – хтось все ще стояв у поношеному,
витертому і полинялому, а то й підлатаному невмілими
до цього чоловічими руками однострої УНР, хтось
виструнчився у цивільному, ще інший у виміняній на
47
тутешньому базарі старій уніформі польських жолнєжів.
На зустріч з інтернованими в
вояками у Щипйорно під Калішем прибув Юзеф Пілсудський.
Він ішов уздовж рядів, пильно вглядаючись в лиця
стрільців, які по черзі були то затятими ворогами, то
побратимами у спільній, за вашу і нашу також свободу,
пліч-о-пліч борні з червоною Росією. Він пильно вдивлявся
у ті мовчазні й суворі обличчя, і не знайшлося б,
певне, на світі гадалки чи знахаря, що зуміли б проникнути
в похмурі думки недавнього «начальника польської
держави». Бо то був той самий табір, на тому ж місці,
де інтернували легіонерів Пілсудського, коли вони на
чолі з ним, командантом, відмовилися скласти присягу
на вірність німецькому кайзерові Вільгельмові у 1916
році. А сам Юзеф Пілсудський зараз зрікся державних
справ, закрився від химерного світу в своєму маєтку на
маленькому хуторці Салеювек – тут хіба добросердна
зозуля може накувати копу літ та ранками такий «райрай-
рай» зніме жаб’ячий оркестр, що від подиву аж згавкне
його улюблений пес.
Ніхто всіх тодішніх думок Юзефа Пілсудського не
міг знати, навіть найближче оточення до дна того мисленного
колодязя не могло зазирнути. Він довго вдивлявся
в очі вояків у строю, вздовж шеренг ідучи, і в
промові своїй також не був велеречивим. Але кілька
неголосних слів з того виступу стрільці ще довго пригадуватимуть:
– Я вас перепрошую… Я дуже перепрошую, панове…
То згодом якоюсь мірою проясниться сказане у зізнанні
близького сподвижника Пілсудського Тадеуша
Голувка: «Ми зрадили наших братів-українців»… Ще би
два тижні вистояли і допомогли українському військові
Іван КОРСАК48
в неймовірно тяжкому спротиві більшовицькій навалі,
і зовсім по-іншому складались би доля сусідніх народів
– і хто зна, через роки, не тільки їхня, а й усього європейського
континенту.
Обходячи стрій, навпроти отця Пащевського Пілсудський
раптом спинився, наморщив лоба.
– Отче, здається, ми вже зустрічалися, отак років
бронепоїзда виряджали…
– Тепер довгі роки настали, – посміхнувся отець Павло,
чіпка пам’ять Пілсудського справді не зрадила.
То був небуденний день тоді в Станіславі, отець
Пащевський правив вдячний молебень. Робітники в
тутешніх залізничних майстернях, не вельми роззираючись
коли сонце сходить і коли заходить, виготовили
для українського війська бронепотяг і нарекли його «потутешньому
» – «Кармелюк».
Посвячення бронепотяга стало справжнім козацьким
святом – на нього прибули Головний Отаман УНР
Симон Петлюра, командант Польської держави Юзеф
Пілсудський, чимало інших іменитих гостей, народні і
стройові пісні так гарно співав козацький хор, а юнаки
зі Спільної юнацької школи промарширували парадним
строєм.
– Після вашого благословення бронепотягу судитиметься
неабияка доля, – докинув ніби жартома до Пащевського
тоді Пілсудський опісля служби Божої.
Він не вельми помилився – бронепотяг «Кармелюк»
намотає тисячі кілометрів на рейках, відзначиться у боях
за Гусятин, де в неабиякій помочі буде 3-й Залізній дивізії,
гаситиме атаку за атакою червоних, що силитимуться
форсувати Збруч. Згодом біля Галича в немалій нагоді
стане 4-й Київській дивізії, а як серйозно підіб’ють і
49
зійде з рейок, то винахідливе робітництво «воскресить»
його, і він знову підтримуватиме війська групи генерала
Загродського – першу, другу і шосту дивізії.
А тим часом по від’їзді Пілсудського свої клопоти
набігали в отця Пащевського. З міністром ісповідань
Іваном Огієнком обговорили як далі жити і що чинити
військовому духовенству.
– Маємо зберегти дух вояцтва, попри фокуси російських
конфідентів і нашіптування та перешіптування
своїх слабкодухих, не можемо порушити віри в українську
справу, – у професора звично на столі копиця книг,
з-за яких визирають тільки втомлені очі, а ще кілька
книжкових копичок просто на підлозі кучкуються попід
стіною.
– Потрібен з’їзд українських військових священиків.
Тільки де його доцільніше, з огляду на наші обставини,
зручніше і краще скликати? – Пащевського в душі інколи
навіть завидки брали за отой обшир клопотів, що