Код Да Вінчі
Шрифт:
Обличчя агента було похмурим.
– Ви не зрозуміли, мсьє Ленґдон. Те, що ви бачите на цьому фото… – він зробив паузу, – мсьє Соньєр вчинив сам.
Розділ 2
За милю звідтіля величезний альбінос на ім’я Сайлас входив у центральну браму розкішної резиденції на вулиці Лабрюєра. Він носив на стегнах ланцюг із шипами, так звану волосяницю. Всі справжні послідовники «Шляху» носили на собі цей пристрій: шкіряний пояс із металевими колючками, які спричиняли біль – як вічне нагадування про страждання Христа на хресті. Його душа раділа, що він служить Господу.
Сайлас увійшов до вестибюля і тихо рушив сходами нагору,
Кімната була спартанська: дерев’яна підлога, соснова шафа, у кутку полотняний матрац, який правив йому за ліжко. Цього тижня тут, у Парижі, він у гостях, а його постійний притулок був у Нью-Йорку.
«Господь дав мені притулок і мету життя».
Цієї ночі Сайлас нарешті відчув, що почав повертати свій борг. Заквапившись до шафки, він витяг із нижньої шухляди мобільний телефон і подзвонив.
– Так, – відповів чоловічий голос.
– Учителю, я повернувся.
– Говори, – наказав голос, який, здається, був радий чути його.
– Всіх чотирьох уже нема. І сенешалів, і Великого магістра.
Далі була пауза, ніби для молитви.
– То ти, я так гадаю, маєш якусь інформацію?
– Всі четверо казали те саме. Не змовляючись, – Сайлас зробив паузу, знаючи, що ця інформація, яку він витяг зі своїх жертв, шокуватиме. – Учителю, всі четверо підтвердили існування легендарного наріжного каменя.
Він почув у слухавці дихання, яке свідчило про схвильованість Учителя.
– Наріжний камінь…
Згідно з переказами, братство створило мапу з каменя – наріжний камінь – плиту, на якій вирізьблено координати найбільшої таємниці братства: таємниці такої могутньої, що її захист, власне, і є сенсом його існування.
– Коли ми заволодіємо наріжним каменем, – прошепотів Учитель, – ми просто зробимо ще один крок.
– Ми ближче, ніж ви думаєте. Наріжний камінь тут, у Парижі.
– У Парижі? Не може бути. То було б занадто просто.
Сайлас відновив усі події того вечора… як усі чотири жертви за мить до смерті, як розповідав Сайлас, повторювали одне й те саме: наріжний камінь надійно заховано в одній зі старовинних паризьких церков, а саме у церкві Сен-Сюльпіс.
– У Божому храмі! – вигукнув Учитель. – Як вони насміялися з нас!
– Що вони й робили протягом століть!
Учитель замовк, аби відчувалась урочистість моменту. А потім заговорив:
– Ти дуже прислужився Господу. А тепер, Сайласе, ти маєш знайти мені наріжний камінь. Негайно. Цієї ночі.
Й Учитель пояснив, що треба зробити.
Коли Сайлас поклав слухавку, на його тіло чекали нові муки. Одна година, сказав він собі, вдячний Учителеві, що той залишив її йому, перш ніж іти в Дім Господа. «Я маю очистити свою душу від сьогоднішніх гріхів».
– Біль – це добре, – прошепотів він.
Розділ 3
Свіже квітневе повітря вривалося у віконце автомобіля Судової поліції, який мчав Парижем. Роберт Ленґдон сидів ззаду на місці пасажира й намагався навести лад у своїх думках. Він прийняв душ і поголився, тож виглядав непогано, але в голові панували безлад і тривога. Він не міг забути мертвого тіла куратора на фотографії.
Жак Соньєр мертвий.
Він відчував смерть куратора як велику втрату. Хоча Соньєр мав репутацію самотнього дивака, його відданість мистецтву викликала велику повагу, і Ленґдон дуже хотів познайомитися з ним.
Місто поступово затихало: вуличні продавці мигдалю в цукрі ховали свої прилавки-візочки, офіціанти виносили торби зі сміттям, закохані
– Капітан був дуже радий, що ви ще лишилися в Парижі, – сказав агент, на повній швидкості обганяючи седан біля славетного саду Тюїльрі, місця, яке Ленґдон завжди вважав мало не священним. То був сад, у якому художник Клод Моне експериментував із формами й барвами, чим сприяв народженню імпресіонізму.
Агент вимкнув сирени, і Ленґдон зітхнув із полегшенням, насолоджуючись настанням тиші. «Сітроен» повернув ліворуч, на захід центральним бульваром, обігнув круглий ставок і рушив порожньою вулицею до широкої чотирикутної площі. Тепер можна було побачити кінець саду Тюїльрі, позначений величезною кам’яною аркою.
Арка Каррузель [5] .
Шанувальники мистецтва люблять це місце. Звідси можна побачити чотири найкращих музеї, по одному на кожну сторону світу. Праворуч, з південного боку, Ленґдон бачив артистично освітлений фасад колишнього залізничного вокзалу, тепер це музей д’Орсе [6] . Ліворуч виднілася верхівка ультрамодерного центру Помпіду [7] , де розміщено Музей сучасного мистецтва. Позаду, на заході, понад деревами височів старовинний обеліск Рамзеса, який є орієнтиром для музею Же де Пом [8] .
5
Пам’ятка архітектури в стилі ампір, споруджена перед палацом Тюїльрі за наказом Наполеона для увічнення його перемог у 1806–1808 роках.
6
Національний музей мистецтв у Парижі, де представлено переважно французький живопис, скульптуру та прикладне мистецтво 1848–1914 років. Основу експозиції становлять роботи імпресіоністів та постімпресіоністів. Відомий у першу чергу шедеврами Моне, Деґа, Ренуара, Ван Ґоґа.
7
Культурний центр, створений з ініціативи французького президента Жоржа Помпіду. Відкритий 1977 року. Центр включає Музей сучасного мистецтва, велику бібліотеку, концертні та виставкові зали, Інститут дослідження та координації акустики й музики.
8
Національна галерея Же де Пом – галерея сучасного мистецтва, художньої фотографії, відеомистецтва, експериментального й документального кіно, заснована в 1909 році. Будівлю споруджено в 1861 році за Наполеона III для курсів із французької гри в м’яч (Jeu de Paume), звідки одержала свою назву.
Ну, а прямо на схід крізь Арку Ленґдон тепер міг бачити палац доби Ренесансу, який є найвідомішим у світі музеєм мистецтв.
Це Лувр.
Споруджений у формі величезної підкови, Лувр є найдовшою будівлею Європи, довшою за Ейфелеву вежу, якщо ту покласти на землю. Ця будівля велично здіймається на тлі паризького неба, її площа між крилами сягає мільйона квадратних футів. Ленґдон пам’ятає, як колись обійшов Лувр по периметру – то була дивовижна прогулянка довжиною в три милі.
За оцінками фахівців, знадобиться п’ять тижнів, щоб належним чином оглянути 65 300 мистецьких об’єктів у цій будівлі, але більшість туристів віддає перевагу скороченому огляду, який Ленґдон назвав «Полегшеним Лувром». Це спринтерська пробіжка музеєм із зупинками біля трьох найславетніших експонатів: Мони Лізи, мармурової Венери Мілоської та крилатої Ніки, богині Перемоги.