Код Да Вінчі
Шрифт:
Водій витяг рацію і швидко заговорив французькою:
– Monsieur Langdon est arriv'e. Deux minutes [9] . – Він обернувся до Ленґдона: – Капітан чекатиме на вас біля головного входу. – І він погнав «Сітроен» швидше по краю дороги.
Піраміда.
Вхід – неомодерна скляна піраміда висотою сімдесят один фут, спроектована Пеєм, американським архітектором китайського походження, – став не менш славетний, ніж сам музей, хоча й було багато різних думок.
9
Мсьє
– Вам подобається наша піраміда? – спитав агент.
Ленґдон нахмурився. Він знав, що то було провокаційне питання. Якщо подобається, можна показати відсутність смаку, якщо ні – виявиш неповагу до Франції.
– Міттеран був відважною людиною, – відповів він, щоб не виявити себе ні тим, ні тим.
Покійний президент Франції, який збудував цю піраміду, як говорили, страждав від «комплексу Фараона» і тому забудував Париж єгипетськими обелісками та іншими артефактами.
– Як звуть капітана? – спитав Ленґдон, міняючи тему.
– Безу Фаш, – відповів водій. – Ми звемо його le Taureau [10] .
Ленґдон обернувся до водія.
– Тобто Бик?
Водій підняв брови.
– Ваша французька краща, ніж можна подумати відразу, мсьє Ленґдон.
«Моя французька жахлива, – подумав Ленґдон, – однак знання назв знаків зодіаку досить непогане. Астрологія має ту саму мову в усьому світі, і Taurus – то завжди Бик».
Агент припаркувався і вказав Ленґдону на вхід до піраміди між двома фонтанами – масивні обертові двері.
10
Тілець (франц.).
– Мені наказано залишити вас тут. У мене тепер інші справи. Хай вам щастить, мсьє.
Ленґдон озирнувся й виліз із машини, яка вмить від’їхала, а він рушив до входу. Простяг руку, щоб штовхнути скляні двері, аж тут із темряви знизу гвинтовими сходами піднявся чоловік. Він був чорнявий, кремезний, мав широкі плечі й могутні короткі ноги. Він запросив Ленґдона увійти.
– Я Безу Фаш, – сказав він Ленґдону, коли той увійшов у двері, – капітан Судової поліції.
Його утробний голос рокотав, як шторм, що наближається.
Ленґдон простяг йому руку.
– Роберт Ленґдон.
Величезна долоня Фаша стиснула руку Ленґдона з неймовірною силою.
– Мсьє Ленґдон, – блиснули вуглинки очей капітана, – ходімо.
Розділ 4
Капітан Безу Фаш із його широчезними розпростаними плечима та нахиленою головою був справді схожий на розлюченого бика.
Ленґдон пішов за ним вниз славетними мармуровими сходами в підземний атріум під скляною пірамідою. Спускаючись, вони пройшли біля двох озброєних охоронців Судової поліції. Їх присутність ніби говорила: ніхто не увійде і не вийде без дозволу капітана Фаша.
Ленґдон долав почуття дискомфорту, яке все зростало. Присутність Фаша мала б його заспокоювати, але в Луврі о цій годині панував якийсь загробний дух. Сходинки, наче прохід у кінотеатрі, були освітлені тьмяним світлом вмонтованих у них лампочок, і він чув відлуння власних
– Вам це подобається? – спитав Фаш, киваючи в бік піраміди своїм широким підборіддям.
Ленґдон зітхнув. Він був занадто втомленим, щоб продовжувати гру.
– Так, ваша піраміда дивовижна.
– Це шрам на обличчі Парижа, – пробурчав Фаш.
Ось так. Ленґдон відчув, що тому, хто його запросив, догодити важко. Він подумав, чи Фаш знає, що для побудови цієї піраміди за особистим наказом президента Міттерана було використано рівно 666 скляних панелей – дивне розпорядження, яке завжди гаряче обговорювалось прихильниками теорії змови: вони вважали, що 666 – це число сатани.
Він вирішив промовчати.
У міру того, як вони все нижче опускались у підземний хол, його прихований простір поступово виходив із тіні. Підземний рівень Лувру загальною площею 70 тисяч квадратних футів на глибині 57 футів було сплановано як нескінченний грот. Обкладений мармуром теплого вохристого кольору, який гармонійно поєднувався з медовим кольором каменю на фасаді, цей хол завжди був заповнений туристами й залитий сонячним світлом. А зараз приміщення було порожнє й темне і здавалося холодним склепом.
– А де охорона музею? – спитав Ленґдон.
– En quarantaine [11] , – відповів Фаш, ніби Ленґдон ставив під сумнів його рішення, – безперечно, сьогодні сюди зайшов той, хто не мав права тут бути. Усіх нічних охоронців допитують. На цей вечір мої люди заміняють музейних охоронців.
Ленґдон кивнув і пішов швидше, щоб не відставати від Фаша.
– Наскільки добре ви знаєте Жака Соньєра? – спитав капітан.
– Я, власне, зовсім його не знаю. Ми не знайомі.
11
На карантині (франц.).
Фаш був здивований.
– Минулого вечора ви мали зустрітися вперше?
– Так. Ми планували зустрітися на прийнятті після моєї лекції, яку організовував Американський культурний центр, але він так і не прийшов.
Поки Фаш щось занотовував до свого маленького записника, Ленґдон кинув погляд на менш відому піраміду Лувру – величезний світильник у формі піраміди, який звисав зі стелі, наче сталактит.
– Хто з вас запропонував зустрітися вчора ввечері? – зненацька спитав Фаш, ведучи Ленґдона вгору по сходах. – Він чи ви?
Питання видалося дивним.
– Мсьє Соньєр, – відповів Ленґдон, коли вони увійшли в тунель крила Денон [12] , де були найвідоміші зали Лувру. – Його секретарка зв’язалася зі мною кілька тижнів тому електронною поштою. Написала, що кураторові стало відомо, що я цього місяця читатиму лекцію в Парижі, і він, поки я буду тут, хоче дещо обговорити зі мною.
– Обговорити що?
– Не знаю! Мистецтво, я думаю. Адже у нас спільні зацікавлення.
Фаш скептично зиркнув на нього.
12
Частина музею, названа так на честь першого директора Лувру – барона Домініка Віван-Денона.