Код Да Вінчі
Шрифт:
Обернувшись до свого ноутбука, лейтенант перевірив навігатор системи стеження. На екрані висвітлився детальний план галереї, де лежало тіло куратора.
У глибині Великої галереї блимала крихітна червона цятка.
La marque [20] .
Зараз Фаш тримає свою здобич на дуже короткому повідку. Він це вміє. Доводиться лише дивуватися холоднокровності цього Ленґдона.
Розділ 9
20
Позначка (франц.).
Щоб
– Капітане? – у слухавці тріщало, наче в рації.
Фаш гнівно стиснув зуби. Він кинув на Ленґдона спокійний погляд, ніби перепрошуючи.
– Хвилиночку, – він витяг телефон з-за пояса й натиснув кнопку радіозв’язку. – Слухаю!
– Капітане, прибув агент із департаменту шифрування.
Гнів Фаша вмить послабився. Прибув дешифрувальник? Певне, то добра новина. Фаш, виявивши шифровку Соньєра на підлозі, надіслав усі знімки картини злочину до департаменту шифрування, сподіваючись, що там хтось пояснить йому, що саме намагався висловити Соньєр. Якщо хтось прибув звідтіля, це, найімовірніше, означає, що послання розшифровано.
– Я зараз зайнятий, – рішуче сказав він. – Попросіть дешифрувальника зачекати на командному пункті. Я поговорю з ним, коли звільнюся.
– З нею, – виправили його, – це агент Неве.
Настрій у Фаша відразу погіршився. Тридцятидворічну Софі Неве нав’язали йому два роки тому в рамках міністерської кампанії залучення жінок у поліцію.
Чоловік у слухавці продовжив:
– Агент Неве наполягає, що має негайно поговорити з вами, капітане. Я намагався зупинити її, але вона вже йде до галереї.
Фаш просто не міг повірити своїм вухам:
– Це нечувано! Я чітко сказав…
– Вибачте, мсьє…
За спиною в Ленґдона пролунав жіночий голос; він обернувся й побачив, що до них підходить молода жінка. Її густе волосся кольору бургунді вільно спадало їй на плечі, одягнена вона була дещо недбало в довгий, до колін ірландський светр кремового кольору та чорні легінси. На подив Ленґдона, жінка йшла просто до нього, простягаючи руку для привітання.
– Мсьє Ленґдон, я агент Софі Неве з департаменту шифрування, – вона говорила англійською з французьким акцентом. – Дуже рада бачити вас.
Ленґдон потиснув простягнуту руку і вмить відчув на собі її рішучий погляд. Її пронизливі ясні очі були оливково-зелені.
– Капітане, – вона швидко обернулась до Безу Фаша, – дуже прошу вибачити, що перервала вас, але…
– Це дуже невчасно! – спалахнув Фаш.
– Я намагалась додзвонитися вам, – Софі продовжувала англійською, ніби з поваги до Ленґдона. – Я дешифрувала
У Ленґдона прискорено забилося серце. Вона зламала код?
– Я поясню, що саме, – сказала Софі. – А поки що у мене інформація для мсьє Ленґдона.
На обличчі Фаша відбилася тривога.
– Для мсьє Ленґдона?
Вона кивнула і знову обернулася до Ленґдона.
– Ви маєте зв’язатися з посольством США, мсьє Ленґдон. Там для вас є повідомлення зі Штатів.
Ленґдон був здивований, його схвильованість через розгаданий код змінилася раптовим занепокоєнням. Повідомлення зі Штатів? І хто б це міг шукати його? Лише кілька його колег знають, що він у Парижі.
Щелепи Фаша напружились від цієї новини.
– Посольство Сполучених Штатів? – спитав він із підозрою в голосі. – Як вони могли знати, що містер Ленґдон тут?
Софі знизала плечима.
– Очевидно, вони зателефонували містеру Ленґдону в готель, а портьє сказав їм, що мсьє Ленґдона забрала поліція. У поліції мені сказали, що в них повідомлення для мсьє Ленґдона, і попросили передати це йому.
Брови Фаша збентежено піднялися. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але Софі вже звернулась до Ленґдона.
– Мсьє Ленґдон, – сказала вона, витягаючи з кишені невеличкий клаптик паперу, – це номер служби повідомлень вашого посольства. Вони просили зв’язатися з ними якомога швидше, – і вона, пильно глянувши на нього, вручила йому папірець. – Поки я поговорю про код із капітаном Фашем, ви маєте зателефонувати туди.
Софі почала витягати мобільний телефон із кишені свого светра.
Фаш жестом зупинив її. Він був схожий на вулкан, який от-от почне вивергатися. Не відводячи очей від Софі, він витяг свій мобільний телефон і простяг його Ленґдону.
– Ця лінія безпечна, мсьє Ленґдон. Ви можете скористатися нею.
Він відвів Софі на кілька кроків і почав щось тихо говорити їй.
Відчуваючи до капітана все більшу й більшу неприязнь, Ленґдон увімкнув мобільний і набрав той номер, який дала йому Софі Неве, – паризький номер з комутатором.
На лінії прозвучали сигнали.
Один, другий, третій.
Нарешті відбулося з’єднання.
Та замість очікуваного оператора з посольства Ленґдон раптом почув французький автовідповідач. Як не дивно, але записаний голос видався йому знайомим: то був голос самої Софі Неве! Спантеличений, він обернувся до неї.
– Я перепрошую, мадемуазель Неве, чи не помилились ви?
– Ні, це саме той номер, – швидко відповіла Софі, ніби передбачала зніяковіння Ленґдона. – У посольстві автоматична система повідомлень. Ви маєте набрати комутатор, щоб прослухати своє повідомлення.
– Але… – почав Ленґдон.
– Це трицифровий код на папірці, який я вам дала, – Софі кинула Ленґдону мовчазний блискавичний погляд. Її очі ніби слали чіткий меседж: Не ставте запитань. Робіть, як вам сказали!