Коли впаде темрява
Шрифт:
Потім «крузер» повернув на виїзну алею і звук двигуна почав стихати, а тоді чоловік, що стояв над ним, промовив дещо невпевнено.
— Отже, — промовив чоловік, котрий завалив його. — Що мені тепер робити з тобою?
— Не бийте мене, — подав голос Лі. — Не бийте мене, містере.
Коли зникли з очей вогні «крузера», Гардин перекинув з однієї руки до іншої монтувалку. Долоні в нього спітніли, і він її ледь не впустив. Недобре вийшло б. Залізний важіль, впавши, голосно б дзвякнув об бетон і Лі підхопився би вмент. Не такий він здоровань, як уявляв собі Дикстра, але небезпечний. Він уже довів це.
Аякже, небезпечний для вагітних жінок.
Проте не варто так гадати. Якщо він дозволить хлопчику Лі-Лі скочити на рівні, розпочнеться абсолютно інша гра. Він відчув, як Дикстра починає задкувати, намагається подискутувати на цю, а далі, либонь, і на інші теми. Гардин відштовхнув його. Не той час і не те місце для розпатякувань університетського лектора.
— Отже, що мені тепер робити з тобою? — поставив він питання, що прозвучало непевно.
— Не бийте мене, — промовив чоловік, що лежав долі. Він носив окуляри. Це був великий сюрприз. Ні Дикстра, ні Гардин не уявляли собі його в окулярах. — Не бийте мене, містере.
— Є ідея. — Дикстра наразі сказав би: «У мене народилася ідея». — Знімай окуляри і клади поряд на землю.
— Навіщо…
— Не патякай, роби, що кажуть.
Лі, одягнений у вицвілі голубі «лівайси» та сорочку в стилі «вестерн» (тепер її край виліз на спині з-за пояса й прикривав йому сідниці), торкнувся своїх окулярів у тонкій металевій оправі правою рукою.
— Ні, давай іншою рукою.
— Чому?
— Не питай мене. Роби, що кажуть. Знімай окуляри лівою рукою.
Лі зняв свої чудернацькі крихкі окуляри і поклав їх на бетон. Гардин моментально на них наступив каблуком чобота. Почулися неголосний тріск і делікатний рип скла.
— Навіщо ви це зробили? — схлипнув Лі.
— А ти як думаєш, навіщо? У тебе є пістолет чи ще якась зброя?
— Ні! На Бога, ні!
І Гардин йому повірив. Якщо б він мав зброю, це міг бути хіба якийсь карабін на алігаторів, і лежав би він у багажнику його «крузера». Але й це не було на нього схоже. Стоячи надворі біля жіночої вбиральні, Дикстра уявляв собі там якогось здорованя роботягу. Цей же парубок виглядав, як якийсь бухгалтер, який хіба що тричі на тиждень качається у тренажерному залі «Голд’з Джим».
— Я зараз збираюся піти до своєї машини, — сказав Гардин. — Вимкнути тривогу й поїхати геть.
— Авжеж, авжеж, це саме те, що…
Гардин примусив його замовкнути, знову поставивши чобіт йому на задницю, і погойдував ним цього разу більш загрозливо.
— Чому б тобі не стулити пельку? Як, до речі, гадаєш, що це ти тут щойно творив?
— Навчав ту курву, аби…
Гардин вгатив йому по стегну ледь не щосили, лише в останню секунду трохи пом’якшивши удар. Трішечки. Лі заволав від болю й страху. Гардина стривожило те, що він щойно зробив і як він це зробив — абсолютно бездумно. Ще сильніше його стривожило те, що йому хотілося це повторити, але вдарити дужче. Йому сподобався крик болю й страху і хотілося почути його знову.
То чи дуже він відрізняється від оцього Лі-Зі-Сральні, котрий лежить отут і чітка тінь, що спадає від будівлі, перекреслює по діагоналі йому спину? Схоже, що не дуже. Ну то й що? Питання було нудним, на кшталт — ваша улюблена телепередача? На думку спало цікавіше. Постало питання, наскільки різко він зможе вдарити свого друзяку Лі-Лі в ліве вухо, при цьому не жертвуючи точністю на користь сили. Просто у вухо, з носака. Який при цім буде звук, йому теж цікаво було б почути. Приємний, напевне. Звісно, таким чином він може вбити цього чоловіка, та чи велика буде втрата для світу? І хто про це взнає? Еллен? До дідька її.
— Краще тобі стулити пельку, мій друже, — сказав Гардин. — Зараз для тебе це найкраща модель поведінки. Просто заткни пельку. А коли сюди добереться патрульний, можеш розповісти йому все, що тобі, виродку, забажається.
— Чому ви вже не поїдете? Їдьте собі і залиште мене у спокої. Ви розтоптали мої окуляри, хіба цього мало?
— Ні, — щиро відповів Гардин. На секунду він замислився. — Знаєш що?
Лі не став питати в нього — що.
— Я повільно піду до своєї машини. Можеш встати й піти вслід за мною, якщо хочеш. Ми завершимо справу віч-на-віч.
— Еге, авжеж! — реготнув Лі у відчаї. — Без окулярів я сліпий, мов той кріт!
Гардин поправив окуляри в себе на носі. Йому вже зовсім не хотілося мочитися.
Що за дивина?!
— Поглянь на себе, — промовив він. — Просто візьми й подивись на себе.
Мабуть, Лі щось таке дочув у його голосі, бо Гардин у сріблястому світлі місяця помітив, як той почав тремтіти. Але він зробив, либонь, найрозумніше в цих обставинах — промовчав. А чоловік, котрий стояв над ним, який ніколи в житті до цього не брав участі в жодній бійці, навіть у старших класах, ба, не бився навіть у початковій школі, зрозумів, що все добігло кінця. Якби Лі мав зброю, він міг би вистрелити йому в спину, коли він ішов від нього. А втім, ні. Лі був… як там це слово?
Пережоханий.
Парубок Лі-Лі був пережоханий.
Гардина вразила ідея.
— Я знаю номер твоєї машини, — сказав він. — І ім’я твоє знаю. Твоє та її. Я продивлятимусь газети, мудаче.
Від Лі ані звуку. Він нерухомо лежав долілиць, тільки розчавлені окуляри зблискували в місячному сяйві.
— Добраніч, — промовив Гардин. Він пройшов через майданчик до машини й поїхав геть. Шейн у «ягуарі».
Хвилин десять, а то й п’ятнадцять він почувався чудово. Мав час пошукати щось путнє по радіо, та врешті вирішив вставити у плеєр диск «Лусінди Вільямс». Аж тут, зненацька, у нього в горлі опинився його шлунок, все ще повний курятини з картоплею, яку він з’їв у «Золотому глеку».
Він з’їхав на аварійну смугу, перемкнув трансмісію на нейтралку і зібрався вийти, та зрозумів, що на це нема в нього часу. Тож, не розстібаючи ременя безпеки, він перехилився у вікно і обблював дорогу просто біля дверцят своєї машини. Його всього трусило. Цокотіли зуби.
Позаду з’явилося й наблизилося світло фар. Хтось пригальмував. Перша думка Дикстри була — це дорожній патруль, нарешті копи. Вони завжди з’являються, коли нікому не потрібні, навіть зайві. Друга — крижана впевненість — це «крузер», за кермом Еллен, на пасажирському сидінні Лі-Лі, тепер він теж тримає монтувалку в себе на колінах. Але то був усього лише старий «додж», у який напхалося повно дітлашні. Один — схоже, рудий хлопець із зовнішністю ідіота — виставив свою круглу прищаву пику у вікно й закричав: