Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові

Денисенко Лариса

в мене. «Ну, що ти таке кажеш, Еріко. Як тобі таке спало на думку?» Міра, виявляється, вміє сердитися. Так

кумедно зводить брови. Я знизую плечима. Не буду ж я їй казати, що в мене великі сумніви щодо глузду

Рудого. «Та це я так, бовкнула, не подумавши», — заспокоюю я Міру, не хочу, щоб вона засмучувалася

через моє ставлення до послідовника Довженка.

«Та зрозуміло, що ти не навмисне», — відгукнулася Міра. Так, я знаний майстер прикидатися. Якби ти

знала, Міро,

Міро.

«Ти знаєш», — вона торкається моєї руки так довірливо, що крає мені серце, моє брехливе серце. «У тебе

все гаразд із гормонами?» — несподівано питає вона. Принаймні я приготувався вислухати чергову

таємницю Рудого, а не таке безпардонне запитання. «А що таке?» — відступаю я про всяк випадок. Може, потягло чоловічим кремом для гоління? Ти бач, який у неї нюх. «Ти не образишся?» Яка ж вона делікатна, як цей... як його, імпортний рекламний відбілювач, який «делікатно очистить вашу найтонкішу білизну».

«Ні, що ти. Ми ж подруги», — нагадую я їй про нашу близькість. «У тебе дуже волохаті руки», — нарешті

каже Міра. Ну що ж, Еріку, вперед, бреши, ти ж так це любиш!

«Справа в тому, — починаю свої побрехеньки (пальці за спиною хрестом); — що я раніше зовсім нічого не

знала про те, що якщо виголити волосся, то воно починає сильніше рости і стає густішим. Ну от. І одного

разу я вирішила собі поголити руки, тобто зробити їх такими гладенькими, як ноги після епіляції, розумієш?» Міра шепоче, що розуміє. «Я ж не знала, що цього краще не робити. Потім мені сказали, що це

велика помилка, але було вже пізно, на руках виросло ось таке волохате волосся. Не голити ж постійно

руки? Бо якщо голити, то воно буде колоситися ще рясніше. Знаєш, як я через це страждаю?» Міра відразу

почала вибачатися за те, що вона акцентувала на моїх волохатих руках свою увагу. «Та нічого, ми ж

подруги», — втішаю я Міру. Який класний девіз: «Та нічого, ми — подруги». Цим можна виправдовувати

будь-які ганебні вчинки, образливі слова та інше неподобство. От уже ці жінки!

Вже глибока ніч. А Рудого все немає. Ти бач, який вразливий. Подумаєш, висипали йому на голову попіл, знав би він, скільки й чого висипали на мене. Теж мені, цяця. Міра запропонувала випити ще по чашці кави.

«Кава на мене не діє, від неї у мене не буває безсоння, а в тебе?» Я теж кажу, що в мене не буває безсоння

від кави. Міра прикушує губу. Так, з кожним днем ми час від часу помічаємо, що в нас є щось спільне. У нас

багато спільного. Це — приємно.

«А ще в Рудого є одна ідея фікс», — Міра прибирає зі столу, ми вирішили готуватися до сну і не чекати

Рудого. «Яка?» Ця новенька «полуничка» щодо її брата змусила мене прибрати позу мисливського собаки.

«Він

непокоїться через те, що міг потрапити на плівку до когось випадкового, наприклад, на плівку туриста, вони ж блукають містом і все фотографують, і, відповідно, можуть сфотографувати Рудого. А тоді покажуть

свої фотокартки ще комусь із поганою енергетикою, і цей хтось помітить Рудого і щось не те зробить». От

Рудий запалює вогні! От же ж запальний хлопчак! Це ж треба до такого дійти у своїй параної. Боже, як мені

кортить щось встругнути, використовуючи ці його побоювання. Аж руки сверблять. Ернесте, чи чуєш, га, Старигане? Це ж наша людина. Еге-гей, Рудий — цілком наша людина. Мені стало страшенно весело.

«Фотография девять на двенадцать с наивной подписью на п-а-а-мять» (Ірина Алєгрова, така собі білявка).

Коли я вовтузився в ліжку, намагаючись заснути, і прокручував цей день (а він же був такий чудовий, цей

день), мене також навідала ідея. Ідея фікс. І я написав Рудому записку, таку собі невеличку записочку, яка б

мала трохи його підбадьорити, адже у нього сьогодні був важкий день, та й взагалі.

Ось такою була моя записка до Рудого: «Слухай. Я несподівано згадала, де тебе бачила. Мене постійно

мучила думка, що я тебе десь бачила, і сьогодні я згадала, де саме. Ти не повіриш. Я бачила тебе на

фотокартці у таких собі австралійців, які не без дивацтв. Наприклад, за домашню тварину в них вважається

скелет рідкісної риби. Вони недовго мешкали в місті, завзяті туристи, розумієш? Цікавляться архітектурою, пам'ятками давнини. І на знімку, де розкинувся Ватутінський парк, я і побачила твою постать. Я не могла

помилитися, бо бачила на тобі той самий одяг, який ти носиш зараз, до того ж добре тебе запам'ятала, ти ж

такий красунчик. Не знаю, чому тобі про це кажу, просто мені здалося, що в цьому є якийсь містичний збіг, правда? Це так прикольно. Добраніч, вибач за попіл. Еріка».

Ви б чули, як він ричав, наче тигр, наче лев. Кепські його справи, не береже себе хлопець, зовсім не береже, почуття гумору розгубив, сердешний. Найнеприємнішим було те, що він учинив галас о п'ятій ранку. Де

можна вештатися цілу ніч, якщо ти порядна людина? Я впевнений, що ми з Рудим приречені бути

товаришами-нерозлийвода, їй-Бо.

Частина восьма

Забавки

Розмірковування Міри

Ранки рідко бувають добрими. Частіше за все вони, наче зголодніли за ніч собаки, хапають за голі п’яти

обеззброєних, ще застиглих в обіймах сну людей, змушуючи їх пожвавлювати свої рухи, вмиватися, вдягатися, вливати в себе каву, чай або сік і вирушати на роботу, де так само треба вливати в себе каву, сік, і