Ласкаво просимо в Щуроград
Шрифт:
— Можете взяти ключі, — сказав він, простягаючи нам цілу в'язку. — На кожному вибито число палати. Я з вами не піду.
— Ви нам і не потрібні.
— Просто те, що ви там побачите, може надовго зіпсувати настрій.
— Ну, за наш настрій не варто переживати. Він уже давно зіпсований, відколи такі, як ви, стали на службу до щурів.
— А що я мав — здохнути з голоду? Чи перетворитися на одного з цих?
Полковник нічого не відказав, лише кивнув мені йти за ним на другий поверх.
Ми спинилися перед дверима, що були помальовані в яскраво-червоний колір.
Ключик у замку прокрутився
Спочатку я почув його зойк, а тоді добірну лайку. Він остовпів у дверях, затуливши мені прохід і я змушений був легенько підштовхнути його, щоб і собі зазирнути в палату.
Те, що я побачив, викликало в мене спазм у горлі.
На підлозі сиділо три створіння, що мали людські пики, але великі щурячі голови. Ці чудовиська вищирили гострі зуби й блискали люто очима. Якусь хвилю вони дивились на нас насторожено і нерішуче, але раптом, наче пронизав їх струм — вони здригнулися й зірвались на ноги. Це виглядало так, наче вони щойно сприйняли чийсь сигнал. Хтось їм звелів напасти на нас, і вони кинулися до дверей, загрозливо ревучи й цвиркаючи слиною.
— Ах, гидота! — крикнув полковник і натис на цингель.
Автоматна черга розпанахала їхні груди й животи, відкинула назад і повалила на підлогу.
— Якщо нам трапляться ще подібні чудовиська, їх слід негайно знищувати. — Він подивився на мене. — Ви мене розумієте? Хоч це ми повинні встигнути зробити.
— Здається, нічого більше нам зробити й не вдасться.
— Жалієте, що пішли зі мною?
— Ні. Все одно хтось мусив на це відважитись.
У наступній палаті ми побачили двох чоловіків, що були прив'язані широкими ременями до залізних ліжок. Один лежав непорушно, інший повернув до нас голову і то були перші очі, в яких ми виловили сліди розуму. Роти їхні були перебинтовані.
— Це… це мій товариш! — скрикнув полковник. — Капітан Коляда! Я впізнав його!
Чоловік мав довгі патли й бороду. Почувши своє прізвище, радісно закивав головою.
Ми в одну мить звільнили обох від ременів.
— Капітане! Як ви сюди потрапили?
— М-м-м… м-м-м… у-у-у… — промимрив щось той, зводячись із ліжка.
Його товариш, однак, лежав непорушно і я, розбинтувавши йому рота, зрозумів, що він мертвий.
Капітан закотив рукави піжами і простяг до нас свої білі вихудлі руки. Вся внутрішня поверхня рук була сколота шприцами. Потім він показав груди в синюватих плямах і знову спробував щось пояснити, але видобув одне лише нерозбірливе лопотіння.
— Над ним, очевидно, чинили якісь досліди, — здогадався я.
Капітан закивав головою. Раптом сполошився і почав показувати рукою на сусідню палату. Він теж розумів, що часу у нас обмаль.
Полковник відчинив її і нашим очам відкрилася ще жахливіша картина.
На ліжках сиділо чотири зовсім голі жінки і кожна бавилася зі щонайменше десятком малесеньких людинощуриків. Ці бридкі вертляві істоти копошилися в них на ногах, лізли до грудей і смоктали молоко.
Я не міг на це дивитися, мене нудило. Капітан стис кулаки і потряс ними в повітрі, імітуючи стрільбу з автомата. Проте, полковник зволікав.
Жінки абсолютно не реагували на наш візит. Деяке замішання можна було помітити лише серед
Капітан потяг до себе полковників автомат і той, не опираючись, віддав зброю.
Я вийшов у коридор і, спершись рукою об стіну, виблював просто на лискучу кахляну підлогу.
За спиною пролунали автоматні черги, пронизливий писк і конвульсивний вереск.
Коли вони вийшли з палати, я здивувався, які у них різні обличчя. Полковник суворо ніс свій холодно-кам'яний вираз, натомість у капітана на вустах грала щаслива усмішка. Він тішився, що дістав можливість помститися.
— Ще троє дверей зосталося, — сказав полковник, перебираючи ключами. — Тут у них цілий дослідний інститут.
— Я туди не піду, — відказав я. — 3 мене досить.
— Піде він…
Ми чекали в коридорі, поки капітан закінчить свою справу. З кожної палати чулося те саме — спочатку постріли, потім розпачливе пищання людинощуренят і крик напівбожевільних жінок.
— Вертаймося, — скомандував полковник, коли все вже було скінчено.
— М-м-м… — замимрив капітан і побіг попереду, ведучи нас униз.
Коли вже це скінчиться, думав я. Ми проминули перший поверх і почали спускатися в підвал, аж зненацька пролунало голосне гарчання і нам назустріч вискочило шестеро дебелих людинощурів з металевими прутами в руках, їхня поява була настільки несподівана, що ми ледве встигли зупинитися. На щастя, капітан відзначився подиву гідною реакцією, бо, затуливши нас своєю спиною, відразу почав строчити з автомата. А проте кулі цих потвор не зупинили, вони продовжували наступати, розмахуючи прутами. Рани викликали у них ще сильніший приступ люті, і нам довелося задкувати.
Тоді я випустив полум'я з вогнемета просто в їхні вищирені морди. Крик смертельного жаху пролунав у підвалі. Четверо з нападників повалилися на сходи, двоє кинулися тікати, і зникли за закрутом.
Капітан, заволодівши автоматом, не випускав його з рук. Тепер він був нашим провідником і цього разу теж пішов попереду, приймаючи на себе найбільшу небезпеку.
Ми спустилися в підвал і побачили металеві двері. Людинощури сховалися за ними. Та, мабуть, не тільки вони. Бо зі всієї поведінки капітана видно було, що там за дверима знаходиться щось дуже важливе для нас. Але чи воно повинно нам чимось допомогти чи, навпаки, становило небезпеку і мусило бути знищене — цього ми не знали й покладалися лише на нашого нового товариша.
— Зараз я ці двері висаджу, — сказав полковник і примоцував на клямку дві гранати.
Ледве ми встигли сховатися за рогом, як могутній вибух струсонув стінами.
Замок на дверях відскочив.
Капітан рвучко відчинив двері, і нашим очам об'явилася зала з безліччю різних пристроїв, скляних посудин, реторт, пробірок з гумовими рурками, а в тому всьому щось вливалося, щось переливалося, булькотіло, шипіло і пінилося.
У глибині зали біля загратованого вікна копошилося чотири потвори, шарпали грати і скавуліли з розпачу. Двоє ще мали в руках залізні прути, але, пам'ятаючи, як загинули їхні товариші, боялися більше за інших і навіть не думали на нас нападати. Та ми все одно мусили їх знищити.