Міжконтинентальний вузол
Шрифт:
— Гарно, — погодився Славін.
— Дуже… А в мені професія виробила інтуїцію. І це «погано.
Славін здивувався:
— Чому?
— Бо в нашій справі насамперед треба йти за фактом, а не за інтуїцією. При певних поворотах інтуїція може зло пожартувати…
Задзвонив телефон — вимогливо, настійно.
— Ну, що я казав? — посміхнувся Фукс. — Зараз чимось порадують…
Доповіли, що до Луїджі Мачеллі тільки-но прибув високий на зріст чоловік, приблизно п'ятдесяти років, а може, й старший, ніс приплюснутий, боксерський; ліва брова трохи розсічена; в синьому
— Для досьє мало, — зауважив Фукс. — Хіба що розсічена ліва брова…
(Серед осіб, котрих підозрювали в організації злочинного вибуху на міланському вокзалі, де загинули сотні людей, був якийсь Бінальті, він же Панінні, він же Голденберг, він же Банаатзаде; саме він відповідав у синдикаті за прикриття слідів після завершення терористичних актів.)
— Ну що ж, — сказав Славін, — час ендшпілю, Коні?
— Мабуть. Хтось цікаво писав про Лейбніца: у філософа була надзвичайна здатність відчувати зв'язокпідпорядкування, він збагатив людське бачення досить високими поняттями щодо методи, був дуже послідовним, а тому часом здавався безглуздим, бо ні на йоту не відступав од своїх принципів, навіть коли це явно суперечило здоровому глузду…
— Повтори, — попросив Славін, і його лисий череп вкрився глибокими зморшками, — повтори, будь ласка…
Фукс здивувався:
— А в чому справа?
— «Не відступав од своїх принципів, навіть коли це явно суперечило здоровому глузду»? — Славін процитував слово в слово; пам'ять феноменальна. — Так?
— Саме так.
— Послухай, давай ще раз поїдемо на місце. Коні, як ти?
… На безлюдну Зауерштрасе, біля кордону, де було призначено операцію ЦРУ, Славін і Фукс прийшли як мирні безтурботні люди, захоплені розмовою; машини лишили за два квартали; не дивлячись на той будинок у Західному Берліні, що самотньо височів на пустирі, Славін спитав:
— Скільки метрів до верхніх вікон, як думаєш, Коні?
— Чотириста… З гаком, — відповів той.
— Послухай, Коні, — замислено сказав Славін, — а все-таки вони сьогодні не викрадатимуть Кулькова… Вони його вб'ють, Коні, вони вб'ють його…
Фукс зупинився над Славіним, — високий, як жердина, — посміхнувся:
— Припустимо… Ну й що?
— Це не ми підготували спектакль, а вони, — ось у чому річ! Ось чому тут ці дивні турки, ось для чого змінено місце зустрічі, — якщо, звичайно, Кульков не брехав мені з самого початку, — ось чому нове місце зустрічі з шефом, який має провести операцію «Ліберті», вони вибрали на пустирі, зовсім близько від кордону; ось для чого тут Луїджі Мачеллі… І на все у нас з тобою чотири години… А втім, коли ти підтримаєш мою ідею і ми приймемо умови гри ЦРУ, то виграємо цю партію ми, бо — на відміну від Лейбніца — підемо за здоровим глуздом, а не проти нього…
Уолтер-молодший з військової розвідки Західного Берліна уважно глянув на обличчя двох співробітників
— Вам треба переодягтися, — зауважив він, — ви надто по-нашому одягнені…
— Нам веліли одягтися саме так, — відповів старший. — Лайджест сказав, що ми маємо одягтися якнайтрадиційніше… Він рекомендував ще раз — разом з вами — прорепетирувати операцію… Машина внизу?
— Так. У гаражі. Хочете кави?
— Потім, якщо можна. ЗДРО просив послати йому телеграму, як тільки ми оглянемо машину.
— Добре, — Уолтер-молодший легко підвівся з-за величезного столу, попрямував до дверей, — я піду з вами. Коли виникнуть якісь запитання технічного порядку, відповість Ліліан, вона вестиме машину, цілком кваліфікований офіцер.
Вони спустилися в зачинений гараж; там стояв лише один автомобіль — великий «додж» з пом'ятим переднім лівим крилом.
— Це спеціально, — пояснив Уолтер-молодший, торкнувши носком крило. — Деяка неохайність вигідна операції, понівечена машина не привертає уваги.
Старший з ЦРУ кивнув:
— Треба подивитись, як працює тайник.
Уолтер-молодший відчинив дверцята кабіни, натиснув кнопку на щитку, відкрився багажник.
— Це перший етап, секунда, не більше.
— Ану, зачиніть, — попросив старший. — А то як почнеться робота, завжди щось відмовить, краще все заздалегідь перевірити.
Уолтер-молодший добродушно всміхнувся:
— Згоден. Зачиняйте. Ще раз спробуємо. Зачинили?
— Так.
— Дивіться на секундну стрілку. Відчиняю.
Багажник спрацював м'яко, дверцята відчинилися легко.
— Порядок, — мовив старший. — Усе точно. А тайник?
Уолтер-молодший натиснув на другу кнопку; відкрився люк, що розділяв багажник навпіл.
— Лізь, Нік, — наказав старший своєму помічникові. — Я засічу час.
Нік, фігурою схожий на Кулькова, пірнув у багажник, підібгавши ноги.
— Дев'ять секунд, — сказав старший. — Швидше зможеш?
Нік засміявся:
— Я зможу, а ось той, кого ми маємо везти, зможе?
— Даю на цю фазу операції десять секунд, — озвався Уолтер-молодший.
— Закрийте, будь ласка, тайник, — попросив старший. Уолтер-молодший натиснув на кнопку; все чудово.
— Ще раз, будь ласка, — попросив старший. — Відкрийте й закрийте.
— Ми ж це робили цілий день учора, — поморщився Уолтер-молодший. — Невже ви думаєте, що ми тут байдики били?
— Ну що ви, звичайно, ні, — відповів старший. — Просто я звик усе перевіряти. Нас супроводжує «БМВ»?
— Так.
— Скільки в ньому буде чоловік?
— Як і заплановано. Три. Серед них Рісс, його знають на Сході як розвідника, хвіст потягнеться за ним на Чек Пойнт Чарлі, це прорепетирували, отже за нами спостереження не буде.
— За вами не було хвоста під час репетицій?
— Ні, зразу ж повели «БМВ» з Ріссом.
— Що ж, чудово… Коли виїжджаємо?
— Як тільки подзвонять ваші люди. Я не знаю цієї фази операції, за неї відповідає Ленглі…
Старший кивнув:
— Від вісімнадцяти до вісімнадцяти тридцяти вони повідомлять нам… І зразу ж поїдемо?