Міжконтинентальний вузол
Шрифт:
Він зайшов у будку; Уолтер-молодший обернувся; Нік кинув під язик евкаліптовий леденець, посмоктав його трошки, а потім з хрускотом розжував; «старший» попросив дозволу закурити, — на цей раз у Ліліан; випускник Гарварда, який вдає з себе свинопаса, знову подумав Уолтер-молодший; люди, позбавлені власного «я», живуть за легендою, яку вигадали для них невидимки, розкасовані по наукових центрах, видавництвах, що спеціалізуються на випуску детективної літератури, і конторах, які купують права на сценарії бойовиків для Голлівуду.
— Ця процедура завжди триває тут так довго? — дуже тихо, самими
— Як коли, — відповіла Ліліан, нервово стискаючи кермо маленькими, як у дівчинки, пальцями. — Не хочете почастувати мене вашим евкаліптом?
«Старший» не стримався, хмикнув:
— Двозначне прохання.
Ліліан — сама наївність, личко, як у лялечки, — обернулась:
— Чому? Я справді люблю евкаліптові леденці.
— Так і кажіть, — зітхнув «старший». — А то Нік вас таким евкаліптом пригостить, що…
Саме тоді з будки вийшов поліцейський; документи він тримав у руці; козирнувши, спитав:
— Звідки їдете?
— Із столиці Німецької Демократичної Республіки, — відповів Уолтер-молодший, — звідки ж іще?
— Ви, часом, не їхали по Любекштрасе?
— А в чому справа? — Уолтер-молодший облизнув пересохлі губи. — Сталося щось?
— Убили людину… Ви нічого там не бачили, що могло б допомогти розслідуванню…
— Вбили людину?! — Уолтер-молодший незграбно зіграв страшенний подив, обернувся до «старшого» й Ніка, переклав їм англійською, хоч обидва дуже добре зрозуміли прикордонника, — мати в Ніка німкеня.
— Справді, нас обігнала поліція, — сказала Ліліан. — Ми їхали досить повільно, невже там убили людину?! Хто?!
Прикордонник уважно подивився на супутників Уолтера, а потім перевів важкий погляд на нього самого:
— Ви не відмовитесь, коли виникне потреба, відповісти на запитання кримінальної поліції?
— Будь ласка, зверніться до мого командування, — сказав Уолтер-молодший. — Я обіцяю вам доповісти керівництву про те, що сталося… Без санкції командування я нічого не можу сказати вашій кримінальній поліції…
— А ваші супутники? їм теж нічого сказати? Уолтер-молодший знову переклав і без того зрозуміле всім запитання: Нік, «старший» і Ліліан відповіли, що вони не помітили нічого підозрілого.
Коли «додж» переїхав у американську зону, «старший» процідив:
— Ставлю тисячу проти одного, що тих німців, які мали доступ у ваш гараж, де стояла ця машина, вже немає в місті.
Уолтер-молодший обернувся так, наче його тіло було складене з гутаперчевих шарнірів:
— Хочете сказати, що це я винен у цій трагедії?
— А хто ж іще? — обличчя Ніка перекосилося від гніву. — Хто ж іще міг знати про все?! Крім нього, — він тицьнув пальцем у «старшого», — мене і вас?!
6
Італієць Зінеджо спускався по східцях, як кішка, дуже м'яко, трохи присідаючи, сторожко, але при цьому стрімко; Шаабі біг слідом за ним навшпиньки, бо підбори його туфель були величезні; мабуть, страждав через свій зріст, — його спопеляло бажання здаватися високим; італієць двічі обернувся, обличчя скривилося, і він прошепотів:
— Тихше ти, задрипаний турок!
Біля
17
Фургон.
— Порядок, наші тут.
Шаабі йшов слідом, не міг стримати щасливої усмішки.
7
… Італійця вбили, коли він заніс ногу в автомобіль; Шаабі спочатку нічого не зрозумів, випрямився, немов наткнувшись на невидиму перепону; три кулі з безшумного пістолета роздробили йому обличчя і розірвали груди; «вольво» рвучко взяв з місця, пронісся безлюдною вулицею, повернув за ріг; пригальмував біля машини, за кермом якої сидів Бінальті, він же Бенетті, всі вискочили з «вольво», пересіли до нього й погнали в центр.
Прошке ввімкнув «вокі-докі» [18] й спитав:
— Ти ще бачиш їх?
Його помічник Франц, що сидів за кермом невеличкого «фольксвагена», відповів:
— Так.
— Сфотографував, коли вони пересідали в іншу машину?
— Так.
— Веди їх. Вони поїдуть в аеропорт. Якщо ні, я на зв'язку, спускаюся слідом, контакт в умовленому місці. Як чув?
— Усе зрозумів. До зустрічі.
«Якщо німець чесний, він чесний до кінця»
18
Переговорний пристрій.
Герберт Граузе працював у кримінальній поліції останній рік, — у грудні можна вийти на пенсію; він-жодного дня тут не пробуде більше; коли телебачення починало показ чергового «таторта» [19] , він, — якщо дружина й дочка виїжджали в гості, — вимикав ящика якщо були вдома, піднімався до себе на другий поверх (переробив горище під столярну майстерню, тут і спав; пахощі свіжоструганого дерева чудові, відпочивав, працюючи за маленьким верстаком; сам зробив меблі, баварський стиль, під сільську старовину).
19
Детективний телесеріал, який щотижня показують у ФРН.