Максим Рильський

Панченко Володимир

І

«Дай Бог, чтоби русскіє взялі Паріж.

Пора кончіть ету тупую Європу».

А. Ґерцен(З листа до М. Корш. 2.8.1848)

«Ївропа гниє!.. Присяй-бо Гартованці це на власні очі бачили».

(З комсомольських розмов)

1

Три гості тут були торік:Один – поет, два – конвоїри.(Кажу тому, що в цих двоїх —Лиш партбілєти замість ліри).Поет стомився і заслаб, —В нім зворушився давній раб.А конвоїри, як ґалянти,Крізь мюзік-голли та джазбанди,Тут не побачили того,Що є посланія цьогоБічною темою – Е в р о п а.Після Полтави й Конотопа,Городового й босякаТа Бейліса, та самоваря,Царя та сов-царя з Чека,Культури,

що північний «паря»Приніс «на астріє штика», —Не дивно. Для таких «рєбят»Европа – смерть! Европа – яд!

2

Для них вона гниє щороку,На радість рідних держиморд,Та жде не діждеться на крокиСпасенних євразійських орд,А поки, кровушку п’ючи,Кує на Русь Святу мечі,І в буржуазнім far nienteВсе снить про luх ех оrіеntе.Капіталісти всіх країн(Лише крім Ротшільда, природно!)Жеруть фунтами кокаїнІ ждуть: чи завтра? чи сьогодня?«Канєшно – немчура тупa5,Баїтся до сіх пор «verboten»Ещьо тисьчонок пару сотєн…»(А там вкраїнськії степа,Натреніровані скоряться,Все пухнуть, пухнуть кров’ю праціСліпого темного раба,Й на балалайці, й на талянціПо селах грають бруд і пранці…)

3

Одначе що ж це я? – Для ВасЦя філософія російська,Здається, надто не нова:Русь – Рим, христолюбиве військо,Сінод, нагайка, ПетербургТа хижий свист сибірських пурґ.А в тім, маштаб поширивсь значно, —З «асвабаждєнія славян»Наш Смердяков вже мріє смачноПро «пролєтарії всех стран»; —Не «щіт», не «крест» і не «проліви»,Тепер вже плянетарний плян, —Одеського босяцтва зливиПерехлюпнуть за океан.Відомо ж: пуп землі в Тамбові,Святі всі – русскімі були, —Злучили Маркса з Соловйовим,Лєонтьєвим переплели,І от, на сором МілюковіІ на спокусу «зміні віх», —Які ж можливости готовіУ Мілюковерів нових!На жаль, отсей уступ ліричний —Рlusquamperfectum… Тільки слід.Могутній вітер історичнийЗнов віє з Заходу на Схід. —Вивітрює з повітря сморід —Отих крівавих «кіслих щєй»,На мор московський – свіже мореНесе очищення кінець.Загояться всі гнойні язви,Мов шолуха, спадуть всі назви,І дійсність встане в світлі дняГрізною карою вогня.

II

1

Вас переконувать не треба,Що ще Европа не згнила.Її лице – в серпанку крепа,Але війни крівава млаВже розійшлась багряним димомІ мозок вже протверезів:Вона сія в своїй красі,Як купина неопалима!

2

В добу суспільного дрібніння,Обуржуазування шляхтПочасти покривився ниніЇї звитяжний простий шлях.Що правда, «lux» зі Сходу й тутСліпив декому зір короткий:Російський дух гнилих отрут,Надривні достоєвські нотки,Толстой, Распутін та Ілліч,Та комаґенти з золотими…– Імпонувала східня нічНа сірім тлі валют і шімі.Безсилля буржуа – Барбюс,Не завше влучні смішки ШоваСноб Франс (– ґрімаса `a la russe,Звалашене блюзнірством слово),Айнштайн, що кинувсь, як Давид,На Ґоліята, на Нютона…(А в дійсносте – скептичний жидНеплодний спекулянт закона).Прогнив до дна минулий вік,Весь сморід виявивсь укритий,І мавпячий просяяв ликКрізь гуманістів-Марґеритів.Недивно, що крізь душний дим,Стрибнув і Шпенґлєр в «орієнти», —Зневірений арієць в німЗ одчаю захотів легенди.Але це стерлося, як цвіль,Пройшло, як пароксизму хвиля,Й після наркозного безсилляЕвропа знову центр зусиль.В малярстві путь до Леонарда,В поезії палкий металь,В музиці – марші авангардаІ у всьому5 – одна мета:Серця – горі і дух у Вічність,Готична башта, як стріла.(Відчувши подихи відвічніЗмінився навіть і Роллян).

3

Так. Буржуа – це бич епохи(Минулої – найменш на вік!)Ще висяться міщанські боги:Нечиста користь, слизька похіть,Брудний звалашений язик,Кохання в ящиках готелів,Розпуста платних менестрелівІ індульгенція – банкнот.Звичайний низ людства. А отВам Вільсона суворий профіль,І бронза Клемансо і строфиНезламних закликів Мерс’є,Що вписані в подій анали(Незламна постать кардинала —Поетам скарб який несе!).

4

Залізний Рим, – відісторичнеНевичерпальне джерело,Де мідь латини славить ВічністьНад хвилями щоденних злоб,Де історична електричність,Акумульована в віках, —Працює крізь віки на вічністьІ ні на мить не заника.Де в ляццароні спить патрицій,В пролетарі – аристократ, —Там народився муж із криці,Старого віку Герострат.

<…>

Це не «хрістосік» в смрадній секті, —Комуністичний епілептик,Не «кающійся дварянін» —Це нації міцної син.Це навіть не Петро – папуга,Що ставши на північний лід,Татарською петлею тугоЗатиснув Европейський СхідІ кров’ю націй Бога й плугаПозначив свій поганський слід.Ні. Це вогненна марсельєзаПлебеям духа і рабам, —Це Риму сонценосний Цезар,За царство Бога боротьба!Живім же в радісній відраді:Наш край повстане і зросте,Бо Риму історичний радійСягає і на скитський степ!

III

«Наш вєк жєлєзний».О. Пушкін

Вєк дєвятнадцатий, жєлєзний.О. Блок

1

Який, до біса, він залізний? —Машині духа не вдержать.Ось бачимо на його тризні —Залізо те пожерла ржа.Тепер збагнули за століттяБездушну тривкість речовин.Яке ж страшне лишив політтяНам в спадок смертоносний він!В єдиний найсвятіший шлунокВесь дух людини переліз,І звали це музично-струнноІ ніжно-лагідно: монізм.

2

Матерію обожествили, —Вона й розчавила самих!Тепер, мов звірі, ось завилиСеред пустель, серед зими.В лябораторіях мудрили,Гомункулів пекли й варили, —То «"Ubermensch», то «колєктив».Плодили умоблуддям «ізми»В масних перинах гуманізму, —І прогремів Господній гнів:Пекуча літня тишинаСпахнула полум’ям: війна!

3

Не схаменулись, непокори,Хапалися за танк, за газ, —Все ґвалтували мозок хорий,Від вічности кидались в час.Все думали, – минеться якось,А в небі рділи віщі знаки,А вітер смертоносний гравНа струнах загород колючихІ в ночах осени дрімучихНад полем бою йшла мара.Від Марни до болот Стоходу —Горизонтальний Вавилон!Могили, натовпи, походи,Через народи й крізь народиДзичав і всвердлювавсь циклон.

4

На мить завмерти б, глянуть в вись биТуди за літаки, в блакить, —Де Той, хто посилає іспит,Веде народи і полки.Рrima Motore, Рantokrator,Душа початку і кінця,Єдин космічний імператор, —Двигун одвічного кільця.Єдин – поразка і побідаІ в сяйві тиш, і в мряці бур —Від гуду бжіл, від зе5рна і до«Симфонії мускулатур» [22] .

5

22

М. Рильський. «Крізь бурю і сніг».

Всемузики всесвітніх шумівВін диригент і компоністІ в гулі згубному самумів,І в тім, як пада жовтий лист.В прозорих масах океану,Що коливаються у млі,І в віршах мойого пеануСтепам неплодної землі.Механік землетрусу й шторму,Конструктор ніяґар і ос,Речовинам дарує формуІ в космос оберта хаос.

6

І от Він простягнув нам міст,До вічности дорогу горню, —Простори неба неозорні,З’єднать з поділлям крови й сліз:Хто смерть безсмертям подолав.Хто переміг поганський морок,Хто показав нам напрям вгоруЗ в’язниці часу й путів зла!