Малий і Карлсон, що живе на даху
Шрифт:
— Зрештою, я можу сховатися під парасольку.
Карлсон приніс із сіней мамину червону парасольку, бо надворі й далі лило як із відра.
— Та й піжами Боссе я не хочу намочити, — сказав він.
Карлсон був уже на вікні, з відчиненою парасолькою, готовий летіти. Малий дуже боявся і благав Карлсона:
— Прошу тебе, будь обережний. Гляди, щоб дядько Юліус тебе не побачив, бо тоді ми пропали.
— Спокійно, тільки спокійно, — сказав Карлсон і вилетів на дощ.
Малий залишився в кімнаті не спокійний,
Хвилини спливали, дощ надворі тарабанив, а Малий чекав. Раптом дядько Юліус розпачливо закричав пробі. І відразу по тому Карлсон залетів до кімнати. Вдоволено сміючись, він вимкнув мотор і поставив на килимок парасольку, щоб стікала вода.
— Він тебе побачив? — злякано спитав Малий. — Він уже був ліг спати?
— Він, мабуть, хотів лягти й навіть пробував, — відповів Карлсон.
Дядько Юліус голосно закричав.
— Я мушу глянути, що з ним скоїлося, — сказав Малий і кинувся до спальні.
Дядько Юліус сидів, загорнутий у простирадло, білий як стіна, витріщивши з ляку очі, а перед ним на підлозі безладною купою лежали подушки й укривала.
— Я не тебе кликав, — сказав він, побачивши Малого. — Приведи сюди панну Цап!
Та панна Цап сама почула крик і вже тупотіла з кухні. Тоді спинилася на порозі спальні й немов закам’яніла.
— О господи! — вигукнула нарешті вона. — Ви перестеляєте собі ліжко?
— Та ні, — відповів дядько Юліус. — Хоч мені й не подобається нова мода стелити ліжко, яку тут заведено… Але тепер мені не до цього.
Він замовк і тільки тихенько застогнав. Панна Цап підбігла до дядька Юліуса й приклала руку йому до чола:
— Що, може, ви захворіли?
— Еге ж, я захворів, — насилу вимовив дядько Юліус. — Напевне захворів. Ану, гайда звідси! — гримнув він на Малого.
І Малий зник. Але він причаївся за дверима, бо дуже хотів почути, що буде далі.
— Я не божевільний і не п’яний, — повів дядько Юліус. — Ані газети, ані щось інше не можуть мені навіяти ніяких дурниць… Отже, я напевне захворів.
— На що захворіли? — спитала панна Цап.
— Я марив… марив, як у гарячці, — сказав дядько Юліус. Тоді стишив голос так, що Малий ледве чув шепіт: — Я не хочу, щоб ви комусь розповідали про це. Але я на власні очі побачив Йона Блунда [6] .
6
Йон Блунд — казковий образ; добрий карлик, що приносить людям сон.
Карлсон «дратурує» булочками й оладками
Коли Малий прокинувся другого ранку, Карлсона не було. Піжама Боссе лежала купкою на підлозі, вікно стояло відчинене, тож Малий зрозумів, що Карлсон полетів собі додому. Без нього в кімнаті здавалося порожньо, але, з іншого боку, так було краще. Панна Цап не матиме за що лаятись. Їй навіть не треба знати, що Карлсон ночував у Малого. Та все ж дивно, що без Карлсона життя стає тихе, смутне, ніби сіре. Хоч із Карлсоном була добра морока, та Малий нудьгував, коли той не з’являвся. Тому він відчув, що мусить послати Карлсонові коротеньке вітання. Отже, він підійшов до вікна й тричі смикнув за мотузку від дзвоника, хитро сховану за фіранкою. Той дзвоник провів Карлсон, щоб Малий міг йому сигналити. Як смикнути за мотузку, в Карлсона на даху озивається дзвоник. Карлсон сам визначив, як коли дзвонити.
— Коли ти смикнеш один раз — це означатиме «Приходь», — сказав він. — Як двічі, то «Будь ласка, не приходь», а як тричі, то «Уяви собі, що на світі нема такого вродливого, розумного, і до міри товстого, і відважного, і в усьому найкращого, як ти, Карлсоне».
Саме так і намірявся Малий зараз подзвонити. Тому він смикнув тричі за мотузку від дзвоника й почув, як на даху заторохтіло. Відповідь не забарилася. Нагорі бабахнув постріл, і здалеку невиразно долинула Карлсонова пісня: «Босе, бісе, басе, бісе, бом».
— Тихо, Карлсоне, тихо! — прошепотів Малий.
От дурний Карлсон, вештається по даху, стріляє і галасує! Таж Філле й Рулле або хтось інший можуть його почути, і побачити, і спіймати, і продати газеті за десять тисяч крон.
— Але якщо так, то нехай сам себе пильнує, — звернувся Малий до Бімбо, що лежав у кошику з таким виразом, наче все розумів.
Малий одягнув сорочку й штанці, тоді трохи погрався з Бімбо, чекаючи, поки всі повстають.
Дядько Юліус, напевне, ще не прокинувся, принаймні з його кімнати нічого не було чутно, зате з кухні поволі розходився міцний дух свіжої кави, і Малий подався глянути, що там робиться.
Панна Цап, велика й огрядна, сиділа коло столу, смакувала першою чашечкою кави і — диво дивне! — не боронила Малому теж підсісти до неї. Каші на кухні не видно було, навпаки, панна Цап встала дуже рано й напекла булочок. Дві таці з свіжими пахучими булочками стояли на посудному столику, і ще ціла купа їх лежала в хлібниці на столі. Малий узяв собі булочку та склянку молока, і вони з панною Цап стали мовчки снідати. Нарешті панна Цап озвалася:
— Цікаво, що поробляє Фріда.
Малий вражено звів очі над склянкою. Невже панна Цап так само тужить за Фрідою, як він за Карлсоном, коли його немає?
— Ви скучили за Фрідою? — чемно спитав він.
Панна Цап похмуро засміялася:
— Еге, ти не знаєш Фріди.
Власне, Малого Фріда не цікавила. Та панні Цап кортіло поговорити про неї, тому він запитав:
— А хто Фрідин наречений?
— Якийсь шалапут, — з серцем сказала панна Цап. — Авжеж, шалапут, я певна, що він чигає на її гроші.