Навіжені в Перу
Шрифт:
За першим мінометним залпом — а то був саме мінометний постріл — відразу розпочалася ціла канонада. Зі сходу з найбільш густих і заплутаних хащ безперервним потоком линуло бахкання, скрекотання, тріск і гуркіт усіх видів стрілецької зброї від гвинтівок та автоматів до протитанкових гармат та мінометів. У повітрі літали кулі, осколки фугасних зарядів, куски гарячої землі, деревні тріски й пошматоване листя. На заході, в лісах, де закріпилися урядові війська, безперервною хвилею гуркотіли вибухи, крізь густу й вологу зелень час від часу прорізувалися спалахи чорно-червоного полум’я і випорскували клубні густого
Перших секунд десять-двадцять воєнні дії велися, так би мовити, в одні ворота — жоден звук не видавав присутність у кущах за нашими з Тьомиком спинами регулярних перуанських військ. Лиш після того, як ці десять-двадцять секунд минули, з нетрищ на заході почали доноситися перші звуки. На жаль, ними виявилися зовсім не дружній мінометний залп у відповідь, не злагоджений автоматний вогонь у бік неприятеля, і навіть не розкотисті, тверді й рішучі голоси командирів, які закликають доблесних спецназівців дати гідну відсіч нахабним терористам. З кущів регулярної армії долинав переляканий лемент, вереск і прокльони, на тлі яких зародився і поволі затихав, щосекунди віддаляючись на захід, безладний хрускіт гілляччя — перуанці безладно відступали.
Побачивши, що після першого несподіваного удару регулярна армія драпає на всіх парах, терористи з радісним улюлюканням кинулися в наступ.
Увесь цей час Тьомик з надією витріщався на стіну джунглів на західному краї галявини, очікуючи, що крізь неї от-от прорвуться передові загони перуанських військ, відкинуть повстанців геть і візьмуть їх в оточення. Я, проте, вже не мав жодних ілюзій стосовно того, чим закінчиться черговий раунд протистояння перуанського уряду й наркоторговців. Схопивши товариша за комір сорочки, я скрикнув:
— На дерева! — і потяг напарника в довколишні нетрища.
Повстанці шастали десь зовсім близько — автоматні черги підганяли нас, шваркочучи прямо за спинами. Буквально за кілька секунд, немов дві мавпи, ми видряпалися на вершечки двох сусідніх гевей, заховавшись серед листя на висоті десяти метрів над землею. З такої висоти мені було чудово видно, як ушивається з поля бою добірний перуанський спецназ. Раптом до мене дійшло, що грізний вигляд перуанської регулярної армії насправді є фікцією. На ділі вояки виявилися зовсім не готовими до бойових дій у справжніх джунглях.
Бойовики тим часом наближались. Ми з Артемом завмерли, притисшись до стовбурів. Пропхавши голову під рукою, я спостерігав за повстанцями, що метушилися внизу, прочісуючи джунглі. Спершу вони кинулися до поваленого дерева, на якому ми з напарником прочекали кілька годин, потому, розтягнувшись широким півколом, з автоматами напоготові посунули в глушину, ретельно обдивляючись кожен кущик та приямок, проштрикуючи палками пучки високої трави. Шукали нас.
Невдовзі кілька бандитів підібралися до місця нашої схованки, потопталися довкола дерев і… неспішно посунули далі. Я з полегшенням випустив повітря із легень, стараючись погамувати оскаженіле серце, яке аж захлиналося у грудях. Потому підвів голову і підбадьорливо підморгнув товаришеві, мовляв, будемо жити, чувак, — пекельні башибузуки подалися геть. Втім, я забув, що мій Тьомик, мій бісовий друзяка Тьомик, за доброю давньою звичкою стягує до себе неприємності у найбільш непідходящий момент, неначе металевий стовп посеред відкритого поля, що завжди
Тож поки пошуковий загін терористів помалу проходив повз, гроза, що бушувала в надрах Артемового черева, досягла апогею. У відповідь на моє підморгування Тьомик жалібно кліпнув, затим самими губами прошепотів «Максе, пробач…» і славненько перднув, струсонувши повітря на кільканадцять метрів круг себе.
Звук вийшов такий, що я з переполоху прикусив язика і ледь не шугонув з дерева вниз головою, а кілька повстанців — ар’єргард пошукового загону — перелякано звалилися в траву і, певно, подумавши, що нарвалися на засідку, почали оскаженіло відстрілюватися. Скосивши кільканадцятьма чергами всі найближчі кущі, терористи зрештою зрозуміли, що лиш марно тратять набої. Вони підвелися, обтрусились і почали боязко роззиратися навкруги, шукаючи джерело підозрілого звуку.
Я подумки перебирав усіх представників фауни тропічного лісу, на яких можна було б списати Тьомиків громоподібний вихлоп. Я не знав, чи водяться в джунглях великі ведмеді, а жоден інший з відомих мені хижаків не міг витворити щось подібне. Хоча навіть після такого «проколу» я все ще мав надію, що нас пронесе і терористи не викриють нашої схованки.
Так і вийшло. Не виявивши нічого підозрілого, бойовики повернулись назад і зібралися якраз під тим деревом, на якому сидів Тьомик. Влаштували коротку нараду.
— То була мавпа, — впевнено заявив один із них.
— Точно мавпа! — закивали головами інші, розгублено почісуючи кудлаті макітри.
В цей час «мавпа» сиділа акурат над їхніми головами і обливалася холодним потом, вчепившись у кору гевеї, наче дитинча кенгуру в шерсть матері. На руках та плечах мого напарника проступило опукле мереживо жил, від перенапруження страшенно тремтіли ноги. Ризикуючи бути викритим, я простягнув крізь листя руку і показав йому кулак, мовляв, ні звуку, бо приб’ю. Артем спочатку зажмурився, а потім різко захитав головою з боку в бік, і тоді я втямив, що удача сьогодні не на нашому боці. Мій товариш старався з останніх сил, він навіть спробував прикритися знизу долонькою (що, однак, не дало ніякого ефекту — це все одно що пробувати затулити гарматне жерло листком картону), а тоді схлипнув і голосно пукнув удруге.
Повстанці замовкли і позадирали голови.
— Ґрінгос! — зраділо заволали вони, роздивившись мене й напарника. — Ми знайшли вас, факін’ ґрінгос! Ану злазьте вниз!..
У цей час журналісти французького телеканалу, які зголосилися супроводжувати перуанську армію і висвітлювати каральну операцію, змогли проштовхатися до головного начальника урядових військ.
— Месьє генерал, а як же туристи? Ви подумали про заручників? Невже ви залишите двох іноземних громадян на розтерзання бандитам?
Пузатий штабний генерал довго і пристрасно лаявся, рвав на собі волосся і грюкав кулаками об усе, що траплялося на шляху, а потім віддав наказ припинити відступ і повертатись на вихідні позиції — відбивати «приманку» назад. Щоправда, йому так і не вдалось зібрати всіх своїх вояків, оскільки чимала їх частина «відступила» надто далеко і на даний момент продовжувала відступати форсованими темпами, збриваючи на ходу верхній шар гумусу. А проте якась частина перуанського війська все ж повернула назад і атакувала передові загони повстанців.