Небезпечнi мандри
Шрифт:
— Ти був мокрий як хлющ, Ліщино!
— Ну то й що? Чи ти не знаєш, що трава вчора були мокра?
— Ні, ти намок не на сильфлаї! Адже ж правда, тебе цілий день не було в колонії?
— Я ходив пастися на долину.
— Їв буряки та брукву. А лапи твої пахнуть подвір'ям садиби — висівками та курячим послідом. Але тут іще щось є чудне, чого я не вчую нюхом! Скажи, що сталось?
— Ну, мав я сутичку з кицькою! Було б про що переживати!
— Я переживаю, бо ти щось приховуєш від мене, Ліщино. Щось небезпечне!
— Зараз
— Падуб у небезпеці? — здивовано перепитав П'ятий. — Але ж Падуб із товаришами ще вчора надвечір щасливо прибув у чужу колонію! Кегаар приніс вісті про це. І ти цього не знаєш?
Ліщина зрозумів, що попався.
— Ну то дізнався оце від тебе. Дуже радий за них!
— Виходить отак, — підсумував П’ятий. — Ти вчора ходив на ферму й рятувався від кішки. І хоч би що воно було — те, що ти замислив, — воно так тебе захопило, що ти забув увечері спитатися про Падуба!
— Ну, гаразд, П’ятий! Скажу тобі все. Ми з Чашечкою ходили вчора на ту садибу, про яку нам розповідав Кегаар, буцім там є кролі. Я розшукав тих кролів і порозмовляв з ними. І я надумав піти туди ще раз уночі, випустити їх із клітки й привести сюди!
— Навіщо?
— Там дві кролиці — ось навіщо!
— Але ж якщо Падуб зуміє виконати своє завдання, незабаром у нас буде багато кролиць. Я чув про хатніх кролів: вони дуже нелегко звикають до життя на волі. Як на мене, то ти просто хочеш перемудрувати всіх!
— Перемудрувати всіх? — перепитав Ліщина. — Що ж, послухаємо, що про це скажуть Кучма й Ожина!
— Ти хочеш ризикнути своїм життям і життям друзів заради такої дурниці! — сказав П’ятий. — Звісно, всі підуть за тобою! Ти — Головний Кріль! Вважається, що ти найкраще розумієш, що найважливіше для колонії. Всі покладаються на тебе. Тим, що ти їх умовиш, ти нічого не доведеш, але якщо загинуть троє-четверо кролів, це й доведе тобі всю твою дурість! Тільки буде вже пізно.
— Ох, перестань! Дай поспати! — урвав друга Ліщина.
Уранці на сильфлаї Ліщина розповів усім про їхній з Чашечкою похід на ферму. Кучма палко привітав задум здійснити зухвалий наліт і звільнити з клітки бідолашних невільників.
— Все повинно вийти добре! — сказав він. — Чудовий задум, Ліщино! Я не вчився відкривати клітки, але вже ж Ожина щось та придумає! Мені тільки одне прикро — що ти втік від кицьки! Добрий кріль ніколи не повинен поступатися котові! Якось моя мати зчепилася з кішкою, і тій кішці було що згадати: шерсть із неї летіла, мов пух знітового насіння восени! Беру на себе всіх котів тієї ферми!
А от Ожину довелося довго умовляти. Врешті він, у глибині душі скривджений тим, що його не взяли до Падубового загону, здався на умовляння Ліщини й Кучми. Адже, казали вони, хто, як не Ожина, зможе відкрити дверцята клітки?
— Хіба неодмінно треба йти на ферму всією ватагою? — спитав він. — Адже, собака на прив’язі, і в садибі не тримають більше трьох котів. Коли всі підуть у нічний похід, клопоту не оберешся: хтось та загубиться й доведеться шукати його, втрачати час.
— Що ж, тоді візьмемо Кульбабу, Вероніку, й Козельця, — сказав Кучма. — А решта хай сидить дома. Наскочимо сьогодні, га, Ліщино?
— Так, чим швидше, тим краще, — погодився Ліщина. — Жаль, що буде дуже темно, а то ми б могли взяти з собою Кегаара. Ото б він потішився!
Одначе їхні плани на вечірній наліт зіпсував дощ — його приніс північно-західний вітер.
Перед сном П’ятий знов завів мову з Ліщиною про майбутній набіг.
— Мабуть, не варто й пробувати відмовити тебе від того походу? — почав він.
— Слухай, — відказав Ліщина, — коли ти маєш якесь лихе передчуття щодо ферми, то так і скажи! Хоч знатимемо, що й до чого.
— Якихось особливих передчуттів щодо ферми у мене немає, — мовив П’ятий. — Але це аж ніяк не означає, що все гаразд. Передчуття не щоразу бувають у мене! Ні того лендрі, ні ворони я не передчував. От нараз я не уявляю, як там ведеться нашим послам, добре чи зле. Але, сказати правду, щось мене дуже тривожить, і це стосується тебе самого, Ліщино, тільки тебе, а не будь-кого іншого. От ніби ти зараз сам-один, як сухий сучок проти неба.
— Ну, якщо ти гадаєш, що небезпека загрожує тільки мені, а більш нікому, то скажи тим чотирьом, і хай вони вирішать, іти мені з ними чи ні. Але врахуй, що в такому разі я багато втрачу. Навіть зважаючи на твої слова, хтось та подумає, що я злякався!
— Кажу ж тобі, Ліщино, нема для чого ризикувати! Ну чом тобі не зачекати, поки повернеться Падуб? Оце й усе, що треба зробити.
— Е, ні! Хай мене задавить сильце, якщо я дожидатиму Падуба! Невже ти не розумієш, що мені хочеться привести сюди кролиць саме до його повернення? Але ось що я тобі обіцяю. Я так вірю в твої передчуття, що буду обережний як ніколи! Я навіть лапою не ступну на подвір’я, а сидітиму на стежці перед фермою. Якщо навіть зараз ти скажеш, що я не зважаю на твої застереження, то я вже й не знаю, що робити!
П’ятий не сказав більш нічого, й Ліщина знов почав обдумувати, як краще вчинити набіг та як подолати іншу трудність — привести хатніх кролів до колонії.
Наступний день випав напрочуд ясний і сухий. Подув свіжий вітер, і земля швидко протряхла. Ліщина повів Кучму й Ожину на край пагорка, звідки видно було садибу, розташовану на невисокому узвишші. Він описав їм підходи до ферми й пояснив, як потрапити до клітки з кролями.
Кучма був у захваті. Його збуджував бадьористий вітер, а ще дужче — перспектива зазнати цікавих пригод. Він примусив Кульбабу, Козельця й Вероніку потренуватись і влаштував учбовий «бій з котом». Кучма взяв на себе роль кота, а товариші повинні були якомога правдивіше нападати на нього. Навіть Ліщина, трохи стривожений розмовою з П’ятим, розвеселився, дивлячись, як вони борюкаються в траві, й собі приєднався до них.