Нейтрино залишається в серці
Шрифт:
— І ти часто користуєшся язиком для цієї мети? — запитала Інка.
— Ні. Я спостерігаю такі якості в інших. Це мені дає насолоду.
Я попрощався з Левандовським. Інка проводжала мене. Коли ми вийшли з лябораторії, вона запитала:
— Про що ви розмовляли?
— Він доводив, що кохає тебе.
— Пра?
— Такого слова немає.
— Тепер буде.
— Ні, він нічого такого не сказав. Він говорив зовсім про інше, але я його саме так зрозумів. Фізики також можуть почувати і кохати. Це, між іншим, дуже добре.
— Чому?
— Тому, що ти
9. Сміття з Землі на інші плянети не переносити
Прюст ішов поривчастими кроками. Він несподівано кидався вперед, ніби йому треба когось наздогнати, а потім раптово стишував ходу. Мені здалося, що Прюст ходить у такт своїм думкам. Коли виникає цікава думка, він уповільнює крок, а то й зовсім зупиняється, коли ж думка зникає, він кидається їй навздогін.
Ми йшли на засідання комісії. Прюст притишив ходу і сказав:
— Дуже дивно. Як це могло трапитися? Наша наука має величезні досягнення, а я не написав ще жодного фантастичного роману. Як ви гадаєте, слід за це братися?
— Звичайно.
Прюст прискорив крок.
— Так. Чудесно! Наша людина вже ходила в космосі пішки. Мене це дуже вразило. Це вище фантазії людської. Але ж я можу придумати ще вразливіші ефекти. Дозвольте, де ж тут конфлікт?
— Дуже просто. Один науковець доводить, що на якійсь там плянеті є життя, а другий категорично проти. Вони летять разом. От вам і конфлікт.
Прюст побіг. Потім зупинився. Я підійшов до нього. Він вхопив мого ґудзика.
— Цікаво. Але де ж тут кохання? Знаєте, мені найкраще вдається передавати людські почуття. А де в даному випадку кохання?
— Він кохає її. Вона залишається на Землі, а він летить. Повертається він через десять космічних років. А на Землі минає сто. Але, щоб його кохана не перетворилася на трухляву бабусю, він її перед відльотом законсервує. І вона збереже всі свої принадні якості. Уявляєте?
Прюст побіг. Він уявляв.
— Потім він повернеться на Землю, розконсервує її і почнеться пора чудесного кохання, — сказав Прюст.
— Щоб це не нагадувало сон сивої кобили, — погнався я за Прюстом, — можна зробити так: він привозить на Землю красуню з іншої плянети. Він кохає ту красуню. Але, коли розконсервував свою колишню кохану, зрозумів — земної краси на небі не знайдеш. І він знову кохає свою колишню, законсервовану.
Прюст зупинився. Мій ґудзик тримався на одній ниточці.
— Слухайте, у вас чудесно працює фантазія. — Він вихопив з кишені бльокнота і почав швидко писати.
У кабінеті сидів Чубарик і ще один невідомий мені чоловік. Невідомий мені чоловік був могутньої статури. Червона шия боролася з вузьким комірцем. Шия переможе. Я переконаний у цьому. На рожевому, круглому обличчі зберігався вираз твердої впевнености. Це був вольовий товариш з району.
Кабінет Карася здався мені надзвичайно зручним. Невеликий письмовий стіл, біля стіни — напівкрісла. Сидіти в них не твердо і не м’яко. На стіні портрети Айнштайна і Павлова. А навпроти — невідома мені карта неба. На ній червона нитка показувала шлях від Землі до плянети Ікс.
Як завжди, бадьорим кроком до кабінету зайшов Карась.
— Пробачте, я трохи запізнився. — Він сів біля стіни і запропонував: —Надамо перше слово письменникові Прюсту.
— Дозвольте, дозвольте, — підвівся Чубарик, — я гадаю, вірніше, я наполягаю, щоб перше слово надати представникові з району. У нього обмежений час. Я запросив його на засідання, щоб одержати тверду установку в справі виховання роботів. Думаю, що заперечень не буде? — Чубарик подивився на нас. Він ніби додав до своїх слів, мовляв, які тут можуть бути заперечення, коли вольовий товариш з району прибув сюди.
Вольовий товариш з району став за стіл, обіперся об нього обома руками, трохи нахилився вперед і поглянув на кожного з нас сталевим поглядом. Під таким поглядом у людини можуть повзати мурахи по спині і вона починає почувати себе зовсім не людиною, а Гвинтиком. Закручуй його. Закручуй твердою рукою.
Та, дивна річ, нікому, хто тут сидів, не хотілося, щоб його закручували. Карась усміхався якимсь своїм думкам, Прюст дивився кудись у простір. Він не помічав вольового товариша з району. У мене також на обличчі було щось схоже на іронічну посмішку. Лише Чубарик, витягнувши коротку шию, перетворився зараз на організм, який здатний не тільки слухати, а вбирати, всмоктувати в себе все, що скаже вольовий товариш. Чубарик сидів струнко.
— Так ось, товариші, є така думка…
Я не втерпів і запитав:
— Прошу уточнити, чия думка?
Вольовий товариш з району розгубився. Він одразу не зрозумів смислу мого запитання. Багато років він починав свої промови цим реченням, і завжди воно діяло несхибно, а тут раптом таке запитання. Вольовий товариш просвердлив мене очима.
— Чия думка? — перепитав він. — Чия? Ну, коли вам так хочеться знати, моя думка. Особисто моя думка.
Під поглядом Чубарика зараз випаровувався б метал — він намагався тим поглядом мене стерти з землі, перетворити на порохняву. А в Карася очі сміялися. Він був веселою людиною, оцей велетень Карась.
— Є така думка, — знову почав вольовий товариш з району, — людино-роботи, яких ви тут змайстрували, повинні представляти на іншій плянеті не просто людину. Ми повинні підготувати з них пропагандистів і агітаторів, — промовець поглянув на нас з недовірою, мовляв, до таких, як ви, мабуть, не дійшов зміст моєї пропозиції. —Це завдання надзвичайної ваги. Коли іксияни не прилетіли до нас, певно ж — їхній рівень нижчий за наш. Наші роботи мусять переконати іксиян, що головне на першому етапі —піднести матеріяльні блага. Ми їм повинні допомогти в цьому. Треба, щоб наші роботи одержали максимум знань по передовій аґротехніці та інтенсифікації тваринництва. Там, на новій плянеті, також повинні боротися за піднесення культурницької роботи. Тому роботи мусять бути освіченими людьми. Тобто, я хотів сказати, вони мусять мати нашу ідеологію і високий освітньо-культурний рівень. А точніше — вони не повинні переносити з нашої Землі сміття на іншу плянету.