Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій
Шрифт:
Цим пояснюється не тільки незвичний та відстрашуючий для сучасної української книжки обсяг цього томиська, але також і певні труднощі стилю, які довелося по ходу роботи долати авторці — і доведеться, відповідно, долати читачеві (наперед перепрошую!). Щоб ця книжка могла бути написана гладко й легко, бракувало одної доконечної передумови — щоби перед нею раніше було понаписувано десятки й десятки інших книжок на «дотичні» теми, і тим позакривано незліченні діри, лакуни, «білі плями» та інші «ноосферні пустоти», що ними наша культурна пам'ять узагалі зяє навсібіч, мов пошматоване сито. Легко виплітати цілість тільки з цільної нитки — а коли мусиш плести з обрізків нитки, то їх неминуче треба позв'язувати, і ці «вузлики» (коментарі й виноски «по ходу») інформаційно дуже ущільнюють текст, позбавляючи його «повітря». Куди частіше, ніж би хотілося, мені доводилося перебивати хід думки заштриховуванням тих «білих плям», які траплялися «по дорозі» — і, якщо їх не означити й не обкласти прапорцями, загрожували перетворитися на розриті ями для читацького
І, наостанці, ще кілька висловів удячности. Взагалі-то, як уже зрозумів читач, повний перелік людей, які в той чи той спосіб доклалися до появи цієї книжки, вийшов би чи не довшим од переднього слова. Тому тут я згадаю ще тільки три імені — великих українських учених і лицарів духа, яких мені пощастило знати і які відіграли вирішальну роль у формуванні моїх інтелектуальних стандартів: Юрій Володимирович Шевельов, Валерія Михайлівна Нічик, Володимир Іванович Мазепа. Всіх їх уже немає на світі, але ця книжка писалася в постійному з ними «внутрішньому діалозі» — з «озиранням в умі», раз у раз, на їхню можливу думку. У принципі, якраз таке почуття й зветься культурним переємством, і якщо автор не має на кого озиратися, то краще йому не писати книжок, а зайнятися (наприклад) журналістикою, — але в нас усі механізми цього переємства настільки порушені, що не зайве буде про нього нагадати, віддавши мертвим найпершу шану.
Написанню цієї книжки суттєво допомогла люб'язно надана мені 2002 р. фінансова підтримка Фонду Джона й Кетрін Мак-Артурів (США). Хочу також подякувати міжнародному семінарові Інституту Гуманітарного Знання у Відні, де навесні 2004 р. мною вперше було оприлюднено деякі з викладених тут ідей. Є, здається, щось символічне в тому, що така перша апробація «Українки в конфлікті міфологій» відбулася в місті першої закордонної подорожі 20-літньої натоді Лариси Косач, де вона, за власним виразом, «спасалась од українсько-російського невежества» [2] . На відміну від культур, котрі, як усе живе, нетривкі й зникомі, «невежество», як усяка неґація-руїна-ентропія, впродовж усенької людської історії залишається однаковим і незмінним. Хочеться вірити, що ця книжка зробить хоч якийсь внесок у боротьбу з нашою проґресуючою духовною ентропією.
2
Лист до М. П. Драгоманова від 18.12.1890 р. // Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т.— Т. 10. — К.: Наук. думка, 1978. — С. 65. Далі в тексті посилання на це видання подаються у квадратних дужках, де перша цифра позначає том, друга — сторінку.
Дорожня мапа: розділ за розділом
І. «Одинокий мужчина» чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст
Впровадження в тему 31 —44
Ми — українці, це — наші герої. — Синдром колоніальної чуттєвости: від загрожености до культу сили. — Хто боїться постколоніальних студій? — Історія культури як історія чуттєвости: про методологічні засади і про предмет цієї книжки. Потреба в культурній альтернативі. — За що ми любимо Лесю?
Леся Українка як героїня національного пантеону 44—83
Зразкова українка? — «Ви мов не жінка». Головні атрибути героїні: безтілесність та інвалідність. — Хвороба в хрестоматійному каноні. — Необхідний відступ: радянське тіло як соціальний конструкт. Дещо про політику каліцтва. «А він все ще стояв і файфуру ладував». «Наша Леся», «наша Зоя» та інші «наші». — Слово Олесеві Гончару: парадигма Всенародної Хворої. — Як усе починалось: назад до І. Франка та «одинокого мужчини». «Хто Вам сказав, що я слабка?» — Трохи історичного контексту: хвороба в культурі fin de si`ecle. «Хвора краса». Сухоти й божевілля. — Вічне питання психології: творчість — недуга чи здоров'я?
II. Міфологічна пригода жінки-Орфея і любовний дискурс: конфлікт інтерпретацій
До невикористаних можливостей агіографії… 84—95
Смерть «містичного нареченого» та ніч «Одержимої». — Що може жінка, або Дві парадигми «сходження в пекло»: Орфей versus Алкестіда. — Жертвування душею. Рухаємось на Схід (Арджуна, Юда…) — Хто така Міріам? З'являються гностики. Трохи першоджерел. — Смисл єресей — бунт проти «вертикалі влади». — Від «Євангелія від Міріам» до «молитви до Геліоса» — «герменевтичне коло» чи «код Лесі Українки»?
…і що ми з цим усім зробили 95—119
Смерть — не проблема: нам нецікаво. — Народження міщанської драми з духа трагедії: український рецепт. — «Любить — не любить?». Про творчий ерос: теж нецікаво. — Перший діагноз: чуттєво інфантильна культура. — Необхідний відступ: кохання і смерть у XX столітті. Від «прекрасних смертей» — через епоху масових убивств — до «табу на смерть». Культура ювенільного шовінізму. — «Раби не виростають». — А як же любов? — Про страх зрілости в літературознавстві. — Проблема «принца-консорта». — Сексуальна політика в дії: чому інфантилізують геніальних жінок. Привіт від Фройда. «Дві Марії». — Так народжувався міф: від Великої Хворої до «некрасивої дівчинки». — Що Вовчкові можна, то «нашій Лесі» зась, або Дещо про фемінізм другого покоління. — То «лесезнавство» чи «лесизм»?
«Хтось когось любить»: 1900-ті проти 2000-х 119—138
Жіноча дружба чи сексуальна єресь? — Короткий екскурс в історію чуттєвости: «школа почуттів» у XIX ст. — Про муки української лінґвістики, або «Мова як діяльність» і «мова як пам'ятник». Чому інфантильний родинний дискурс. — Ще один діагноз: культура проскрибованої чулости. — 3 історії літературних мов: materna lingua і patrius sermo як територія конфлікту. — Про «теплоту» української класики, або Чого коштував нам «рідний Сталін». — Культура без родинности і глухий кут лесезнавства. — Хвора й самотня! Парадигма торжествує.
III. Історія єресі-І. Містичний шлюб і «релігія любови»
Філософія шлюбу Лесі Українки: життя як творчість 139—161
«Он был титулярный советник, она — генеральская дочь». Кохання і гроші: історія матеріального краху. — Лариса Косач як любовна героїня. Кредо Міріам: любов-жертва. — Архетип Ідеальної Коханки. «Муза» й «авторка» — два типи жіночого обдарування. — Програма «любови-на-смерть»: «Айша та Мохаммед». Трансцендентний ерос. — Трохи контексту: Д. де Ружмон та інші. «L'Amour et l'Occident». — Світло й Темрява в маніхействі (Міріам). — «Хадіджа вмерла». Шлюб небесний проти шлюбу земного. — Хто така Прекрасна Дама? Від суфізму й катарської єресі до міфа amor fati. — «Леся Українка як міфотворець». Формулюємо гіпотезу: «Європеїзм — це гностицизм»?
Біля витоків Українчиного міфа 161—216
Блакитна троянда і Десяте небо «Раю». — Данте — єретик? — Дещо про катарську символіку «Божественної комедії». — Якого монастиря шукає Любов Гощинська. — «Релігія любови» і «релігія XX століття» — марксизм: вибір Лесі Українки. — Від «Блакитної троянди» до «Руфіна і Прісцілли» — тема розвивається… — «Книжкова драма»? Драматургія Лесі Українки — не для сцени, а для екрану (гіпотеза). — «Нещасливі коханці» як релігійно змішане подружжя: апостол Павло проти Руфіна і Прісцілли. — Необхідний відступ: інтертекстуальність у літературі XIX і XX ст. Танець для «своїх»: Леся Українка проти Г. Сєнкевіча й У. Еко, або Літературний аристократизм проти масової літератури. — Трохи церковної історії. Встановлюємо точний час драматичної дії… — І виявляємо «загублену тему» драми: боротьба ортодоксії з єресями! — З'являється Платон (Руфін і смерть Сократа). Дещо про римську соціальність. — Прісцілла-проповідниця. — Так починались «жіночі єресі»… Про «матерів церкви», Христову феміністичну революцію і патристичну антифеміністичну контрреформацію (Teodora Episcopa). — Леся Українка — єретичка? — «В катакомбах»: авторський коментар до п'єси у світлі сучасної теології. «Жінки, що були з Ним»: реабілітація Йоганни. — Прісцілла і монтаністська єресь. «Дві Прісцілли»: двійництво як міфологічний мотив. — Смисл трагедії — ідеальні коханці в історичному світі. — До істоти містичного шлюбу. Дві Афродіти Платона («Бенкет») і орфічний слід. — Христос проти Діоніса, Roma проти Amor. Шлюб християнський, римський… — І містичний: сходження ідеальних коханців по щаблях самопосвят до поєднання в Абсолюті. — До езотерики «жіночого речення»: від «мови неназивання» до обітниці мовчання. — «Орос» Прісцілли. Чи й Лесі Українки також? — «Антихристиянський дух» (М. Зеров): виходимо на стежку війни!