Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
У цю мить, коли він, нарешті, зрозумів Секрети Сили Бойового Мага, інші частини головоломки склалися в єдину картину, і він все зрозумів.
Він повністю зрозумів все, як все це працювало, чому вони зробили те, що вони зробили, причини всіх їх дій.
Тремтячими пальцями він витяг шматок білої тканини з двома чорнильними плямами. Він розгорнув його і втупився на дві плями на протилежних сторонах.
— Я зрозумів, — сказав він. — Добрі духи, тепер я розумію, що повинен зробити.
Келен нахилилася до нього, роздивляючись шматок тканини.
— Зрозумів що?
Річард зрозумів усе. Він несамовито засміявся. Він ухопив всю картину цілком.
Зедд
Всі вони підняли погляд на раптово зашумілих людей, що входили в сад. Кілька солдатів Першої Когорти, як вони і були проінструктовані, уступили дорогу, не надаючи ніякого опору. Річард відмітив Джегана на чолі людської хвилі, що вливалася в двері. Сестра Юлія була праворуч від нього. Інші Сестри слідували позаду, несучи три шкатулки Одена. Важко озброєні охоронці, чоботи яких карбували крок, промарширували в двостулкові двері, розсіюючись по саду, як темний потік.
Присутність Джегана, його вічно палаюча ненависть, не просто псувала ауру Саду Життя, але зраджувала її.
Річард посміхнувся про себе.
Погляд чорних очей Джегана зупинився на Річарді, поки імператор спускався по стежці між деревами, клумбами давним-давно померлих квітів і невисокими, вкритими виноградною лозою стінами. Його особиста охорона розсипалася позаду, продираючись крізь кущі, коли вони встановлювали захисний периметр.
У Джегана на обличчі з'явилася поблажлива посмішка, після того, як він минув чарівний пісок і перетнув галявину.
Але його ненависть випереджала його.
Сестри встановили три чорні, як смола, шкатулки на широкій гранітній плиті, яку підтримували два низьких рифлених п'єдестали. Сестра Юлія не звертала уваги на людей в саду. Зосереджена на роботі рук, вона удостоїла Річарда лише короткого погляду, перш ніж встановила книгу на гранітний вівтар прямо навпроти шкатулок. Без всякої затримки вона підкинула руку, запалюючи вогонь в поглибленні, додавши його світло до вогню смолоскипів.
Наступала ніч. Сходив нова місяць. Темрява прибувала, чорніша, ніж будь-хто коли-небудь бачив. Річард знав цю темряву. Він побував в ній.
Джеган прокрокував прямо до Річарда, і став навпроти нього, ніби викликаючи його на бій. Але Річард навіть не ворухнувся.
— Радий, що ти прийшов до тями. — Його погляд ковзнув до Келен. Він нагородив її хтивим поглядом. — І ще я дуже радий, що ти привів мені свою жінку. Я займуся нею пізніше. — Він глянув назад в очі Річарда. — Я упевнений, тобі абсолютно не сподобається те, що у мене на думці.
Річард повернув йому його погляд, але промовчав. Йому було нічого сказати.
Джеган, при всій його лякаючій постаті, його повністю чорних очах, його бритій голові, і при тому, як він виставляв напоказ свої мускули, так само, як свої награбовані коштовності, виглядав більш ніж втомленим. Він виглядав виснаженим. Річард знав, що імператору снилися кошмари, і навіть більше того, що переслідують сни про Ніккі. Він знав це тому, що вони були тими снами і кошмарами, які Річард послав йому через Джилліан, жрицю кісток. Вона — сонотворець, що народилася від того ж народу, що і Джеган.
Імператор пронісся туди, де Сестра Юлія стояла біля чарівного піску в очікуванні наказу.
— Чого ти чекаєш? Починай. Чим швидше ми тут закінчимо, тим швидше ми зможемо придушити будь-який опір правлінню Ордена.
— Тепер я все зрозуміла, — прошепотіла сама собі стояча поблизу Келен, так, ніби теж зробила важливе відкриття. — Тепер я зрозуміла, кому це він хотів заподіяти біль через мене, і чому це було б настільки жахливо.
Вона дивилася в очі Річарду з виразом раптового розуміння.
Річард не міг дати собі відволіктися прямо зараз. Він знову звернув свою увагу на Сестер. Йому все ще було потрібно обдумати деякі речі до кінця. Він повинен був упевнитися, що все це мало сенс, інакше вони всі помруть — від його руки.
Кілька Сестер встали на коліна і почали вирівнювати чарівний пісок, готуючись. По тому, як вони працювали в команді, Річард зрозумів, що вони вже вивчили оригінал «Книги Зниклих Тіней» при підготовці і запам'ятали всі процедури і заклинання.
Він був здивований, побачивши, що всі вони почали креслити необхідні елементи. Він пам'ятав ці елементи по «Книзі Зниклих Тіней», яку завчив ще будучи юнаком. Він очікував, що Сестра Юлія, яка ввела шкатулки в гру, буде наодинці малювати елементи, однак поки вони працювали, Сестра Юлія замість цього ходила від одного символу до іншого, завершуючи його креслення. Річард зрозумів, що це мало сенс; необхідно було, щоб елементи були промальованіні, а такий спосіб економив багато часу. Так як Сестра Юлія завершувала кожен з елементів, Річард здогадався, що книга містила особливу вимогу до того, щоб той, хто ввів шкатулки в гру, був єдиним, хто завершував кожне заклинання.
Вона закликала магію Одена. Вона була гравцем. Тим не менш, Джеган управляв її розумом, і в кінцевому підсумку, саме він буде керувати цією магією.
Річард добре пам'ятав, як довго зайняло у Даркена Рала виконання всіх процедур. Судячи з того, яким способом це робили Сестри, у них це забере набагато менше часу. Працюючи разом, вони могли розділити роботу на безліч більш простих компонент.
Джеган ступив назад до Річарда.
— Де Ніккі? — Прогарчав він, не спускаючи своїх чорних очей.
Річард якраз роздумував, коли ж Джеган задасть це питання. Це відбулося навіть швидше, ніж очікував Річард.
— Вона арештована для тебе, як і було обіцяно.
На розлюченому обличчі Джегана з'явилася посмішка.
— Шкода, що ти насправді не вмієш грати в Джа-Ла д 'Ів.
— Я вже одного разу переміг тебе.
Усмішки Джегана стала тільки ширше.
— Ні, в кінцевому підсумку.
Як тільки імператор нетерпляче попрямував до них, Сестра Юлія вказала на деякі елементи з книги, місцями цитуючи книгу, як того вимагалося. Річард розумів елементи, що вони креслили на піску. Це були елементи танцю зі смертю. Коли Даркен Рал вперше накреслив їх, вони здавалися йому повністю загадковими, але тепер їх мова була йому зрозуміла.
З кожним моментом Джеган ставав все більш і більш нетерплячим.
І Річард знав чому.
— Юлія, — нарешті вимовив імператор, — я вирушаю за Ніккі. Нема чого мені тут залишатися, поки ти працюєш. Я настільки ж добре можу бачити це крізь твої очі.
Сестра Юлія схилила голову.
— Так, Ваше Превосходительство.
Джеган звернув свій погляд на Річарда.
— Де вона?
Річард зробив знак одному з рядом стоячих офіцерів Першої Когорти, людині, яку Річард підготував для цієї мети. Тут було всього лише кілька осіб з Першої Когорти, що очікували разом з Річардом прибуття Імперського Ордена. Вони були там, щоб охороняти його до самого кінця.