Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Рада-Хань знаходився в темниці. Це був той самий нашийник, який Енн залишила там, коли Натан заарештував її на деякий час. Нашийник був тією найважливішою річчю, про яку Енн намагалася розповісти Ніккі, перед своєю смертю.
Натан знав, що Рада-Хань знаходиться в темниці, в захищеній магічними щитами кімнаті. Річард хотів, щоб Ніккі взяла його, тим самим отримавши останній шанс для звершення правосуддя над Джеганем Справедливим.
Річард не будував ілюзій, що таким чином він зможе зруйнувати силу Імперського Ордена. Сліпе вірування в правильність вчення Ордена існувало вже в серцях мільйонів людей. Від Джегана вже практично нічого не залежало. Все
Ніккі прекрасно все розуміла. Вона виросла в світлі вчення Братства Ордена. Вона знала, як вони намагалися видати алхімію за доброчесність, неправедні вчинки за справедливість, смерть за самопожертву.
Подібні вірування народжувалися з навмисного зречення людини від свого власного мислення, розростаючись в його хтивої низовини, до бажання досягти успіху без докладання якихось зусиль. Такі переконання були уособленням ненависті до всього позитивного, до неприязні чесноти, до негативного сприйняття всіх особистісних цінностей. І, в кінцевому рахунку, то була ненависть до самого себе, до власного життя, до унікальності існування. Все породжувало ненависть, вихваляючи смерть, яка і була справжнім уособленням зла.
Убивши Джегана, неможливо було врятувати людство від настільки абсурдного фанатизму. Адже вірування Ордена не були керовані, вони не залежали від одного лише лідера. Орден все одно буде продовжувати існувати, навіть без Джегана.
Покінчивши з Джеганем, вони б не зупинили тих, хто ввів шкатулки Одена в гру, не змогли б змінити заклинання Вогняного Ланцюга, не впоралися б із зараженням, залишеним шимами, і звичайно ж, не покінчили б з багатомільйонною армією, що розташувалася навколо палацу, що очікує наказу до нападу, щоб знову і знову проливати кров, сіяти руйнування і спустошувати. Вони нічого не могли змінити в ситуації, що склалася.
Але Річард хотів віддати їй цей прощальний подарунок, щоб у неї з'явилася можливість здійснити своє маленьке правосуддя, перед тим, як її іскорка життя потухне, перед тим, як всі вони загинуть, будучи повергнуті Сестрами Тьми, які закличуть силу Одена в ім'я армії Імперського Ордена, в ім'я вірувань його Братства.
І ще це було єдиним способом для Річарда віддячити Ніккі за все, що вона для нього зробила, дозволити їй насолодитися можливістю, в якомусь сенсі позбавитися від чудовиська — людини, яка завжди жахливо і жорстоко з нею обходився.
Ніккі переступила через високий поріг. Її полонений, будучи не в змозі виказати свій протест, пішов слідом за нею. Незважаючи на те, що її дар був обмежений стінами Народного Палацу, у неї було достатньо сил, щоб легко скористатися унікальними властивостями Рада-Хань. Вона могла навіть змусити Джегана кататися по підлозі в непереборній агонії, але Ніккі використовувала силу нашийника тільки по необхідності — щоб побороти небажання свого бранця слідувати її безмовним вказівкам.
Перед другими дверима зовні стояли кілька офіцерів з Двірцевої варти, це були солдати, які привели Джегана сюди вниз до темниці з його винагородою, вони чекали. Перехід був настільки низьким і тісним, що воїнам довелося зігнутися під низькою стелею і вишикуватися в шеренгу впритул один до одного, щоб поміститися в настільки вузькому просторі.
Всі вони були шоковані, побачивши, як Ніккі управляє діями Імператора.
Громила у військовій формі, капітан тюремної варти, також був разом з рештою солдатами. Цей чоловік добре ставився до Ніккі, віддаючи накази приносити їй все, що б вона не побажала. І зараз якраз був той самий момент: вона хотіла отримати те, що їй необхідно.
— Капітан Лернер, — сказала Ніккі, — Не будете ви настільки люб'язні показати нам вихід з цього лабіринту?
Він оглянув м'язистого чоловіка з нашийником, що стояв позаду неї, і, посміхнувшись, сказав.
— З превеликим задоволенням.
Побувавши вже одного разу в нескінченних коридорах палацу, піднімаючись наверх, Ніккі змусила Джегана йти першим. Вона впритул слідувала за ним, щоб бути впевненою, що її полонений продовжує рухатися вперед і ні з ким не розмовляє, нікому не подає знаків. Потрібно відзначити, що він дуже намагався впоратися з силою нашийника, що приборкала його. Але його зусилля були сміховинними, адже Ніккі легко долала всі його спроби до опору, вона придушувала всю його міць і шаленство. Джеган був безпорадний і безвільний, як маріонетка.
Всюди у палаці, солдати Імперського Ордена кланялися Імператору, коли він проходив повз. Ніккі не дозволила йому надавати їм знаки небезпеки. Солдатам Ордена була звична його найвища гордовитість, його байдуже ставлення, тому вони нічого не запідозрювали, побачивши його, проходячого поруч і не приділяючого нікому і дещиці уваги.
Дістатися до Саду життя було не так-то легко. Палац повністю весь був споруджений у формі унікального заклинання, створеного для того, щоб примножити силу дару лорда Рала, тим самим, зменшуючи силу дару всіх решти. Щоб дістатися до якогось місця, потрібно було курсувати між численними переходами і коридорами, які насправді були нескінченними елементами одного великого заклинання. Основоположні лінії формували єдине ціле, з'єднуючись в довгих коридорах. Допоміжні елементи утворювалися в більш маленьких холах і залах.
Від основи і до вершини — весь палац був нескінченним лабіринтом переходів з колонами, і залів з огороджуючимиими їх по периметру рядами статуй. По більшій частині інтер'єр палацу був виконаний з каменю, чудово висіченого, утворюючи різноманітні й вигадливі форми. Палац, одночасно будучи формою заклинання і магією примноження чарівництва, був ще в якомусь роді містом, з вулицями, з спрямованими по формі заклинання переходами і холами.
Але щоб потрапити в певне місце, потрібно було маневрувати по складно-переплетених лініях цього самого чарівного лабіринту. Тому подорож по палацу в будь-яке місце займала досить тривалий часу. Шлях з підземелля нагору в Сад Життя був яскравим прикладом цього. Коли вони проходили повз приміщення із заскленими дахами, Ніккі спостерігала, що небо тільки починало набувати блакитного відтінку, розчиняючи темряву ночі.
До того часу, коли вони дійшли до того рівня палацу, де розташовувався сад, сонце вже піднялося над горизонтом. І перші теплі промінчики світла вже пробивалися усередину приміщення, через східні віконні прорізи, зігріваючи своїм природним теплом білі мармурові стіни навпроти.
Ніккі мала намір увійти в сад разом з Джеганем, щоб в останній раз побачити Річарда. Вона зрозуміла з коротких питань, що Річарду якимось чином вдалося повернутися. Джеган, звичайно ж, не знав, як. Ніккі подумала, що зараз це не має особливого значення. Він повернувся, і вона хотіла побачити його в останній раз, перед тим, як все закінчиться. Вона хотіла, щоб Річард подивився на Джегана і зрозумів, що, врешті-решт, імператор не буде із задоволенням пожинати страшні плоди, цієї жахливо довгої війни, яку він розв'язав проти всього сущого світу. Після всього, що Річард зробив, він заслужив дізнатися про цю маленьку, але таки перемогу.