Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Річард подивився на Натана. Пророк виглядав більш ніж похмурим. Кара і генерал Мейфферт також виглядали напруженими. Вони були безпорадними захисниками десятків тисяч людей, близьких до своєї загибелі.
Тихий спів долинав знизу.
Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Річард потер чоло кінчиками пальців, сковтнувши грудку в горлі. В силу багатьох причин
— Скажи Джегану, що я згоден на його умови.
Верна почервоніла.
— Ти згоден?
— Про що це ви говорите? — Поставила запитання Келен, що стояла праворуч від нього. Річард стримано зрадів ноткам владності, що повернулися в її голос. Але він проігнорував їх і попрямував прямо до Верни.
З великим зусиллям Річард зміг контролювати свій голос.
— Повідомте йому, що я здаюся, як він цього і хотів. Я згоден на його умови.
— Ти серйозно? — Верна зайшлася в гніві. — Ти хочеш, щоб я передала йому, що ми здаємося?
— Так.
— Що! — Вигукнула Келен, смикнувши його за рукав сорочки, щоб розвернути до себе. — Ти не можеш здатися йому.
— Я повинен. Це єдиний спосіб уберегти всіх людей тут від тортур і смерті. Якщо я здам палац, він збереже їм життя.
— І ти так просто збираєшся повірити Джегану на слово? — Зажадала відповіді Келен.
— У мене немає іншого вибору. Це єдиний шлях.
— Ти привів мене сюди, щоб повернути мене цьому монстру? — Зелені очі Келен наповнилися сльозами гніву і болю. — Саме тому ти шукав мене?
Річард відвів погляд. Він би все віддав, щоб сказати їй про те, як сильно він її любить. Якщо він незабаром помре, йому б хотілося, щоб вона знала про його істинні почуття до неї, щоб вона знала, що він одружився на ній не з обов'язку, і що зараз він не використовує її, як скарб при здачі в полон. Його серце обливалося кров'ю через те, що вона так думала.
Але у нього не було вибору. Якщо він спотворить стерильне поле, тоді та Келен, що він знав, буде назавжди втрачена, звичайно, якщо воно вже не було спотворено Самуелем, і якщо вона ще не позбулася цього поля.
Річард звернув свою увагу на щось інше.
— А де Ніккі? — Запитав він Натана.
— Замкнена, як ти мені наказав, до тих пір, поки Джеган не забере її.
Келен обернулася до нього.
— А тепер ти до того ж віддаєш жінку, яку любиш…
Річард підняв руку, вимагаючи тиші.
Він перестав стискати щелепу, повернувшись до Верни.
— Роби, як я кажу. — Тон його голосу підкреслював, що це наказ, що не підлягає обговоренню, і тим більше, запереченню.
Поки всі застигли у тиші, Річард відправився геть.
— Я буду чекати в Саду Життя.
Йому потрібно було поміркувати. Тільки Келен пішла за ним.
Вже зникаюче денне світло проникало через скло над їх головами. Це буде молодик — найтемніша ніч місяця. Річард чув, як говорили, що така темрява наближала світ живих до підземного світу.
Ті години, що пройшли в очікуванні, коли Джеган пройде через плато до Саду Життя, Річард походжав, глибоко занурений у свої думки, думаючи про цих два світи — світ живих і світ мертвих.
Було у всьому цьому щось таке, що ніяк не вкладалося в його голові. Він знову пройшовся по «Книзі Зниклих Тіней», яку давним-давно вивчив напам'ять, не знаючи, що в ній, можливо, була деяка помилка, яка б не дозволила використовувати міць Одена, але також він знав, що в іншому книга була вірна. Знадобилося б змінити лише одну деталь, щоб копія стала помилковою. Він знав, що в завченій ним копії був вада, але він не знав, як визначити це відхилення від оригіналу.
А ось у Джегана був оригінал. Йому не треба було дбати про помилки в його книзі. Сестра Юлія при постійній присутності Джегана в її розумі, просто прочитає текст, а тому вони будуть використовувати справжню версію книги. Ось чому їм не потрібна буде сповідниця.
Він зупинився перед Келен.
— Усі копії «Книги Зниклих Тіней» повинні бути перевірені за допомогою Сповідниці. Якби в тебе був текст «Книги Зниклих Тіней», яку я міг би процитувати, як ти думаєш, змогла б ти вказати на її справжні частини?
Келен, заглибившись в свої думки, підняла на Річарда погляд.
— Я задаю собі це саме питання раз за разом. Пробач, Річард, але я просто не знаю, як. Дуже шкода, що перша сповідниця — Магда Сірусом — не залишила і для мене книгу про те, як використовувати мою силу, як це зробив для тебе її перший чоловік.
Багато ж корисного дала йому ця книга!
Річард понуро зітхнув і продовжив ходити по Саду.
Він повернувся думками до книги, яку Барах так відчайдушно хотів, щоб він мав: «Секрети Сили Бойового Мага». Барах вважав, що це було життєво важливо, щоб у Річарда була ця книга з неписаним правилом чарівника. Все це було настільки дивно, що Річард був приголомшений, не знаючи, що думати. З такими труднощами він одержав цю книгу. І, мабуть, ще більші зусилля були з боку Бараха, щоб бути впевненим, що тільки Річард зможе її знайти.
Навіщо ж тоді залишати йому порожню книгу? Якщо тільки це не говорило само за себе.
Річард глянув на свого мовчазного діда, що сидів біля невисокої, оповитої виноградною лозою стіни. Зедд зустрів його погляд, але його печаль від нездатності допомогти Річарду була очевидна.
— Мені шкода, — сказала Келен.
Річард озирнувся.
— Що?
— Мені шкода. Це повинно бути жахливе рішення. Я знаю, що ти всього лише стараєшся перешкодити тваринам Джегана всіх тут вирізати. Хотіла б я торкнутися Джегана моєї владою сповідниці.
Влада сповідниці. Яка вперше з'явилася у Магди Сірусом. У жінки, яка спочатку була заміжня за Барахом. Але ж вона була заміжня за Барахом під час Великої війни, перш, ніж стала сповідницею…
— Добрі духи, — прошепотів Річард собі самому, вражений спалахом усвідомлення.
Барах залишив Річарду «Секрети Сили Бойового Мага», щоб передати йому те, що він повинен був дізнатися.
Це було саме те, що і зробив Барах. Він дав Річарду правило, невимлюване і неписане з незапам'ятних часів.