Острів Дума

Кінг Стівен

Няня Мельда обмірковує почуте, поки вони стоять в єдиному безпечному місці. І, гадаю, вона розуміє, що треба робити. Хай вона й не арт-критик — не те що Мері Айр — але, гадаю, вона розуміє. Хоробрість проявляється не в демонстрації, а в дії. Правду можна знову заховати, якщо вона надто жахлива для показу світу. Таке трапляється. Я певен, таке трапляється безперервно.

Гадаю, кожен

художник заслуговує на власний червоний пікніковий кошик.

14 — ЧЕРВОНИЙ КОШИК

— 1 —

— Можна до вас присусідитися, містере?

Це з’явилася Ілса. Зелені шорти і ліфчик в тон. Боса, без макіяжу, лице припухле після сну. Волосся зав’язане у хвостик, як колись, коли їй було років одинадцять, щоправда, тільки повнота грудей заважала їй і зараз скидатися на одинадцятирічну.

— Прошу, — відгукнувся я.

Вона примостилася біля мене на кахельному пандусі, що вів до басейну.

Ось тільки я сидів на позначці 5 футів, а вона — 1 фут.

— Рання ти пташка, — промовив я, хоча нічого дивного в цьому не вбачав. Ілса завжди була найневтомнішою з нас.

— Я непокоїлася за тебе. Особливо, коли Джеку подзвонив містер Ваєрмен і сказав, що та чудова стара леді померла. Нам про це повідомив Джек. Ми були ще на вечері.

— Я знаю.

— Мені так жаль. — Вона поклала голову мені на плече. — Таке трапилося, і якраз в особливий для тебе вечір.

Я обняв її.

— Отож я поспала якихось пару годин і прокинулася, бо вже світило сонце. І кого я побачила тут, у басейні, виглянувши у вікно? Мого батечка власною персоною, сидить сам-один.

— Не спалося більше, от і встав. Добре, хоч не розбудив твою м... — я прикусив язика, побачивши великі круглі очі доньки. — Не варто покладати ілюзій, міс Булочко. Там просто був сеанс утішання.

Не просто утішання там було, але до обговорення зі своєю дочкою того, що там насправді відбулося, я був неготовий. Та й сам з собою, до речі, теж.

Вона поникла, відтак виструнчилася і звисока глянула на мене, в кутиках її рота вже бриніла посмішка.

— Якщо ти на щось сподіваєшся, це твоє право, — сказав я, — але, моя тобі порада, не покладай багато надій. Я завжди залишуся їй близьким другом, просто іноді люди заходять надто далеко, звідки вже не повернутися. Гадаю... та ні, я впевнений, що з нами саме цей випадок.

Вона перевела погляд на застиглу поверхню басейну, посмішка в кутиках її губ зів’яла. Мені важко було бачити її такою, але все на краще.

— Годі вже.

Тепер я отримав право перейти до інших питань. Хай мені це не довподоби, але ж я залишаюся її батьком, а вона в багатьох сенсах залишається ще дитиною. Це означало, що, хоч як мені скрутно одразу на ранок після смерті Елізабет, хоч яка в мене зараз непевна власна ситуація, проте я маю обов’язки і мушу виконувати.

— Іллі, я хочу в тебе про дещо спитати.

— О’кей, звичайно.

— Ти не одягаєш свою обручку, бо боїшся, що матінка, побачивши, здійме бучу... це мені цілком зрозуміло... чи це ти тому, що ви з Карсоном...

— Я обручку відіслала, — промовила вона безбарвним

голосом. Потім захихотіла і камінь відкотився в мене з серця. — Але я послала його йому офіційною поштою, ще й застрахувала.

— Отже... все скінчилося?

— Ну... ніколи не кажи ніколи, — вона повільно перебирала ногами у воді. — Карсон не хоче,щоб скінчилося, так він говорить. Я теж не певна, що хочу. Принаймні поки ми все не з’ясували, дивлячись одне одному в очі. Телефон і електронні мейли не годяться для обговорення таких речей. До того ж мені хочеться побачити, чи залишається він привабливим для мене, і якщо так — то як сильно. — Вона глянула скоса, трохи стривожено. — Сподіваюсь, ти цим не пригнічений?

— Ні, золотко.

— Можу я в тебе дещо спитати?

— Так.

— Скільки разів ти пробачав мамі?

Я посміхнувся.

— Впродовж всього нашого спільного життя? Гадаю, разів двісті, або й більше.

— А вона тобі?

— Десь так само.

— А ти коли-небудь... — замовкла. — Ні, я не можу в тебе про це питати.

Відвернувшись, я втупився в басейн, відчуваючи, як щоки в мене спалахнули типовою буржуазною сором’язливістю.

— Оскільки наша розмова відбувається о шостій ранку і поряд нема навіть доглядача басейну, а також, оскільки я, здається, знаю в чому полягає твоя проблема з Карсоном Джонсом, ти про все можеш питати. Відповідь буде — ні. Жодного разу. Але, якщо бути кришталево чесним, скажу, що так вийшло радше через збіг обставин, а не тому, що я аж такий праведний. Були моменти, коли я наближався до цього впритул, а одного разу тільки випадковість, чи доля, чи провидіння утримали мене. Мені здається, наша сім’я не розпалася б... аби таке трапилося, гадаю, існують важчі образи для подружжя, але не дарма це називається зрадою. Один раз можна вибачити, як суто людську помилку. Другий — як людську слабкість. А далі... — Я знизав плечима.

— Він каже, що це трапилось лиш раз. — Її голос впав до ледь чутного шепоту. Ноги перестали хлюпатися і безвільно зависли під водою. — Він сказав, що вона до нього приставала. Ну, розумієш, кінець кінцем...

Авжеж. Так завжди й буває. У романах і в кіно принаймні. Можливо, іноді навіть в реальному житті. Тільки від того, що його пояснення було дуже схоже на брехню заради самовиправдання, воно не конче було нею.

— Це та дівчина, з якою він співає?

— Бриджіт Андрейсон, — кивнула Ілса.

— Та, в котрої поганий віддих.

Млява посмішка.

— Пригадую, не так давно ти мені казала, що він мусить зробити вибір.

Довге мовчання. Відтак:

— Це так складно.

Ще б пак. Це вам пояснить будь-який п’яниця в барі, котрого вигнала з дому жінка. Але я мовчав.

— Він їй сказав, що не хоче з нею більше бачитися. І всі дуети з нею скасовуються. Я знаю про це точно, я шукала останні рецензії на них в Інтернеті. — Вона зашарілася при цьому, але хіба я міг їй докоряти. Я й сам на її місці теж шукав би. — А коли містер Фредерікс, це їхній тур-директор, сказав, що відішле його додому, Карсон відповів йому, що хай робить як заманеться, але він не співатиме більше з тією блондинистою святою курвою.