Під куполом
Шрифт:
Бенні процитував:
– «Убий свиню. Переріж їй горло. Заколи її». Копів у нас часто називають свинями, але я скажу вам, що я сам думаю, отже, я гадаю, коли справи починають іти вже геть гівняно, копи когось виставляють свинями. Можливо, тому, що вони самі стають налякані.
Норрі Келверт ударилась у плач. Її обняв Опудало Джо. Обережно, ніби боявся, що від цього доторку вони обоє вибухнуть, але дівчина, обернувшись до нього, зарилась носом йому в сорочку. Вона обняла його однією рукою, бо другою не перестала тримати руку Бенні. Джо подумалося, що він у своєму житті не відчував нічого чудесніше хвилюючого за ці її сльози, котрими просякала його сорочка. Він з докором подивився понад її головою на Бенні.
– Вибач, чувихо, – промовив Бенні й погладив її по спині. – Не бійся.
– Він втратив око! – скрикнула вона. Слова прозвучали приглушено, ніби йшли з грудей Джо. Потім вона відсторонилася. – Це вже ніяка не забава. Це більше не гра.
– Авжеж, – погодився Джо ніби проголошував велику істину. – Не гра.
– Погляньте, – показав Бенні. Вони побачили санітарну машину.
По грудуватому Дінсморовому полю сунув з червоною мигалкою на даху Твіч. Перед ним ішла його сестра, хазяйка «Троянди-Шипшини», показувала йому шлях, обходячи найпідступніші ямки. Машина швидкої допомоги на пасовищі під яскравим осіннім небом жовтня: це був фінальний мазок.
Раптом Опудалу Джо перехотілося протестувати. Але й додому повертатися йому не хотілося.
Єдине, чого йому зараз відчайдушно хотілося, – вибратися з цього міста.
Джулія прослизнула за кермо свого автомобіля, але двигун не вмикала; їм доведеться ще якийсь час залишатися на місці, тож не було сенсу дарма витрачати пальне. Вона нахилилася повз Барбі, відкрила підпанельну скриньку й дістала звідти стару пачку «Амерікен спірит» [153] .
153
«Natural American Spirit» – сигарети з натурального тютюну, що виробляються у місті Санта-Фе, штат Нью-Мексико.
– Резервний запас, – пояснила вона вибачливим тоном. – Ви не хочете?
Він похитав головою.
– А якщо я сама, не проти? Бо я можу й потерпіти.
Він знову похитав головою. Вона закурила, потім випустила дим крізь своє відчинене віконце. Надворі все ще було тепло, цього дня погода цілком відповідала назві «індіанське літо», але довго вона такою не протримається. Ще тиждень або два, і погода зміниться на зле, як кажуть старожили. «А може, й ні, – подумала вона. – Хто збіса може це тепер знати?» Якщо цей Купол нікуди не подінеться, безсумнівно, чимало метеорологів сперечатимуться щодо погоди під ним, ну то й що? Гуру з каналу «Погода» нездатні передбачити, яким боком обернеться хуртовина, на думку Джулії, довіряти їм варто не більше, ніж тим геніям політики, котрі цілісінькими днями теревенять за баляндрасовим столом у «Троянді-Шипшині».
– Дякую вам за виступ на мій захист, – промовив він. – Ви врятували мої окости.
– Це щось новеньке, сонечку, ваші окости все ще висять у коптильні. Що будете робити наступного разу? Ваш товариш полковник Кокс зателефонує до Американської Спілки захисту громадянських прав? Вони можуть зацікавитися, але не думаю, щоб хтось із їх Портлендського офісу невдовзі відвідав Честер Мілл.
– Не впадайте в песимізм. Купол може вже сьогодні вночі знятися й відлетіти десь у море. Або просто розчинитися. Ми нічого не можемо знати.
– Жирний шанс. Це справа уряду – тобто якогось уряду – і, можу закластися, полковник Кокс це знає.
Барбі змовчав. Він повірив Коксу, коли той запевняв його, що американський уряд не винен у появі Купола. І не тому, що Кокс був аж таким правдивим, просто Барбі не вірив, що Америка вже має такі технології. Чи будь-яка інша країна, скажімо так. Проте що він знає? Востаннє його служба полягала в залякуванні й без того переляканих іракців. Іноді, приставивши комусь із них дуло до скроні.
Друг Джуніора Френкі Делессепс стояв на шосе № 119, допомагаючи регулювати дорожній рух. Він був одягнений у формену сорочку й джинси, либонь, формених штанів його розміру не існувало на складі. Довготелесий був сучий син. Не вірячи власним очам, Джулія помітила пістолет у нього при стегні. Менший за «Глоки» [154] , якими були озброєні регулярні полісмени в Міллі, але все одно це був пістолет.
– Що ви робитимете, якщо тутешній гітлерюгенд нападе на вас? – спитала вона, кивнувши підборіддям у бік Френкі. – Репетуватимете про брутальність поліції, якщо вони вас кудись запроторять, щоб довершити розпочате? У місті лише два адвокати. Один у маразмі, а другий їздить бокстером [155] , який йому продав зі знижкою Джим Ренні, як я чула.
154
«Glock» – надійний, легкий пістолет у пластиковому корпусі австрійського виробництва, яким озброєні армії та поліцейські сили багатьох країн.
155
«Porsche Boxster» – двомісний спортивний автомобіль-кабріолет.
– Я можу про себе подбати.
– Вау, мачо.
– Що там з вашою газетою? Вона була на вигляд цілком готова, коли я йшов від вас минулої ночі.
– Кажучи коректно, ви пішли сьогодні вранці. І вона дійсно вже готова. Ми з Пітом і ще кількома друзями займемося її розповсюдженням. Я просто не бачила сенсу розпочинати, коли місто на три чверті спорожніло. Хочете взяти участь волонтером?
– Я б і радий, та мушу приготувати мільйон сендвічів. Цього вечора в ресторані не подають гарячого.
– Може, і я загляну, – вона викинула лише наполовину допалену сигарету у вікно. А потім, хвильку поміркувавши, вийшла і затоптала її. Спричинити степову пожежу зараз було б вельми нерозумно, особливо коли придбані містом нові пожежні машини загуляли в Касл Року.
– Перед цим я заїжджала додому до шефа Перкінса, – повідомила вона, знову сідаючи за кермо. – Хоча тепер, звісно, цей дім належить самій Бренді.
– І як вона почувається?
– Жахливо. Проте, коли я їй сказала, що ви б хотіли з нею побачитися, не пояснюючи навіщо, вона погодилась. Найкраще було б після настання темряви. Гадаю, ваш приятель не вельми терплячий…
– Перестаньте називати Кокса моїм приятелем. Він мені не друг.
Вони мовчки дивилися, як до санітарної машини вантажать пораненого хлопчика.
Солдати теж дивилися. Мабуть, порушуючи наказ, і Джулія відчула, що починає краще думати про них. Машина рушила полем у зворотному напрямку, зблискувала її червона мигалка.
– Який жах, – промовила вона здавленим голосом.
Барбі поклав руку їй на плече. Вона на мить напружилась, але тут же розслабилася.
Дивлячись прямо перед собою на санітарний автомобіль, який уже завертав на розчищену середину шосе 119, вона сказала: