Під куполом
Шрифт:
«Боже правий, він же плаче».
– Мені дуже шкода вашу жінку, містере Сендерс.
– Дякую, Саммі. Ти добросерда. Допомогти тобі донести дитину до твоєї машини? Гадаю, ти вже можеш їхати – дорога майже вільна.
Це була та пропозиція, від якої Саммі не могла відмовитися, навіть попри його плаксивість.
Вона дістала Малюка Волтера з рюкзака – все одно, що витягати шматок теплого хлібного тіста – і вручила його Сендерсу. Малюк Волтер розплющив очі, нетверезо посміхнувся, відригнув і знову заснув.
– Мені здається, у нього там повідомлення, у підгузку, – сказав містер Сендерс.
– Атож, він сущий сральний автомат. Крихітка Малюк Волтер.
– Вельми гарне, старовинне ім’я – Волтер.
– Дякую.
Навряд чи варто було йому пояснювати, що її синочок має подвійне ім’я: Малюк Волтер… до того ж вона була певна, що вже балакала з ним на цю тему. Просто він не пам’ятає. Йти отак, поряд з ним, хай навіть він і ніс на руках її дитину – це був абсолютно обломний фінал абсолютно обломного дня. Принаймні стосовно дороги він мав рацію, автомобільний стоячий партер нарешті розсмоктався. У Саммі майнула думка про те, що небагато часу залишається до того дня, коли все місто знову пересяде на велосипеди.
– Мені ніколи не подобалося її захоплення пілотуванням, – промовив містер Сендерс. Здавалося, він витяг на світ фрагмент плетива якогось свого внутрішнього діалогу. – Інколи я навіть загадувався, чи, бува, не спить Клоді з тим хлопцем.
«Щоб матінка Доді спала з Чаком Томпсоном?» – Саммі була шокована й заінтригована одночасно.
– Та ні, мабуть, – сказав він і зітхнув. – Як там не було, це вже неважливо. Ти не бачила Доді? Вона не ночувала вдома.
Саммі ледь не промовила: «Так, учора вдень». Але якщо Додічка не спала вдома, ця фраза тільки занепокоїла б її таточка. І затягнула б саму Саммі в довгу балачку з дядьком, у котрого сльози вже ручаями текли по обличчю, а з однієї ніздрі повисла шмаркля. Це було б зовсім не кульно.
Вони дісталися її автомобіля, старого «Шевроле», хворого на рак днища. Саммі прийняла на руки Малюка Волтера і скривилась від запаху. Там не просто лист чи бандероль у нього в підгузку, там ціла посилка Федерал Експрес.
– Ні, містере Сендерс, я її не бачила.
Він кивнув і витер собі носа тильним боком долоні. Шмаркля зникла або кудись інде причепилася. Вже легше.
– Можливо, вона поїхала до молу з Ейнджі Маккейн, а потім у Сабаттус [159] до тітки Пег, тому й не змогла повернутися додому ввечері.
159
Sabattus – місто (4,5 тис. мешканців) в окрузі Андроскоггін, у штаті Мейн.
– Авжеж, либонь, так і є.
А коли Доді повернеться до Мілла, вона отримає приємний сюрприз. Знає Бог, вона його заслужила. Саммі відкрила дверцята машини і поклала Малюка Волтера на пасажирське сидіння. Дитяче крісельце вона перестала використовувати ще кілька місяців тому. Забагато мороки. До того ж вона завжди їздить обережно.
– Приємно було побачитися з тобою, Саммі, – пауза. – Ти помолишся за мою дружину?
– Угу… звісно, містере Сендерс, без проблем.
Вона вже почала сідати до машини, та тут пригадала дві речі: Джорджія Руа буцнула їй цицьку своїм мотоциклетним чоботом (і то сильно, мабуть, там уже й синець є), а Енді Сендерс, нехай він і в скорботі, служить першим виборним їхнього міста.
– Містере Сендерс.
– Що, Саммі?
– Дехто з тих нових копів поводилися доволі брутально тут. Ви могли б зробити щось з цього приводу. Розумієте, поки вони зовсім не знахабніли.
Невесела усмішка не полишила його обличчя.
– Ну, Саммі, я розумію, як ви, молодь, ставитеся до поліції – я й сам був молодим, колись – але в нас тут зараз доволі некрасива ситуація. І чим швидше ми трішки підсилимо владу, тим буде краще для всіх. Ти ж розумієш це, правда?
– Звичайно, – відповіла Саммі. Вона зрозуміла головне: скорбота, неважливо, справжня вона чи ні, не може завадити політику виливати з рота потоки лайна. – Ну, до побачення.
– Вони гарна команда, – промовив Енді нерішуче. – Піт Рендолф проконтролює, щоб вони взяли себе в руки. Носитимуть однакові капелюхи… Тан… тож-бо… танцюватимуть під одну дудку. Захищати і служити, ну, ти сама знаєш.
– Звичайно.
Саманта уявила собі танок «захищай-і-служи» з відповідним па – «удар по цицьці». Машина рушила, Малюк Волтер знову тихенько захропів на сидінні. Нестерпно смерділо дитячим лайном. Саммі опустила скло обох вікон і подивилася в люстерко заднього огляду. Містер Сендерс так і стояв на вже майже зовсім порожньому тимчасовому паркінгу. Підняв руку їй на прощання.
Саммі теж махнула йому навзаєм, дивуючись, чому Доді не прийшла додому, де ж це вона могла залишитися на ніч. А тоді викинула цю думку з голови – яке їй діло? – і ввімкнула радіо. Єдиним, що приймалося добре, було «Радіо Ісус», і вона вимкнула радіоприймач.
Підвівши голову, вона раптом побачила прямо перед собою Френка Делессепса, той стояв посеред дороги з піднятою рукою, ну чисто тобі ніби справжній коп. Довелося різко натиснути на гальма і притримати рукою дитину. Малюк Волтер прокинувся і почав горлати.
– Поглянь, що ти наробив, – зарепетувала вона до Френкі (з котрим якось, ще школяркою, мала дводенний роман, поки Ейнджі перебувала в літньому музичному таборі). – Дитина ледь не впала на підлогу.
– Де вона сиділа? – нахилився Френкі до віконця, граючи біцепсом. Крупні м’язи, малий член, отакий він, Френкі Дел. Саммі загадувалась, як тільки Ейнджі його трахає.
– Не твого ума діло.
Справжній коп виписав би їй штраф за базікання і порушення правил перевезення дітей, але Френкі лише вищирився:
– Ти бачила Ейнджі?
– Ні, – цього разу вона сказала правду. – Її, певне, застукало десь поза містом, – хоча Саммі зразу ж подумки уточнила собі, що це вони тут, у місті, потрапили в пастку.
– А як щодо Доді?
Саммі повторила своє «ні». Просто не мала іншого вибору, бо Френкі міг розповісти містеру Сендерсу.
– Машина Ейнджі вдома, – сказав Френкі. – Я зазирав у їхній гараж.
– Велике діло. Може, вони поїхали разом з Доді на її «Кіа» [160] .
160
«Кіа» – автомобіль південнокорейського виробництва.