Під куполом
Шрифт:
Френкі, схоже, задумався про це. Вони вже були майже самі. Дорожня катавасія залишилася в минулому. Нарешті він спитав:
– Джорджія зробила боляче твоїй цицечці? – І не встигла вона щось відповісти, як він простягнув руку й ухопив її там само. Аж ніяк не ніжно. – Хочеш, я її поцілую, щоб полегшало?
Вона ляснула його по руці. Праворуч від неї не переставав репетувати Малюк Волтер. Іноді їй спливала думка, чому Бог спершу створив чоловіка, їй це дійсно було дивно. Вони як не репетують, то щось хапають, як не хапають, то репетують.
Френкі вже не посміхався.
– Ти ще побачиш смаленого вовка, – промовив він. – Зараз все змінилося.
– Ну й що ти зробиш? Заарештуєш мене?
– Гадаю, зроблю дещо краще, – відповів він. – Давай, забирайся звідси. І якщо зустрінеш Ейнджі, передай, що я бажаю її бачити.
Вона поїхала геть, розпсихована і, хай як не хотілося признаватися в цьому самій собі, також трохи налякана. Проїхавши півмилі, вона звернула на узбіччя й поміняла Малюку Волтеру підгузок. На задньому сидінні лежав пакет для брудних памперсів, але через знервованість їй було не до того. Саммі викинула засраний памперс прямо на узбіччя, неподалік від щита з написом:
ДЖИМ РЕННІ
УЖИВАНІ АВТОМОБІЛІ
ІМПОРТНІ & ВІТЧИЗНЯНІ
$АБЕ$ПЕЧИМО ГАРНИЙ КРЕДИТ!
КЕРМУЙТЕ В КРАЩІМ СТИЛІ – ВЕЛИКИЙ ДЖИМ У ДІЛІ!
Вона обігнала кількох підлітків на велосипедах, і знову в неї промайнула думка, чи скоро всі почнуть на них їздити. Хоча до цього не дійде. Хтось розбереться з цією ситуацією, як у тих фільмах-катастрофах, які вона так любила дивитися по телевізору обкуреною: виверження вулканів у Лос-Анджелесі, зомбі в Нью-Йорку. А коли справи повернуться до свого нормального стану, Френкі й Тібодо також знову стануть тими ж, ким вони були раніше: містечковими лузерами з дріб’язком або й зовсім без монет у кишенях. Ну а поки що, найкраще, що вона може робити, це триматися в тіні.
І взагалі, вона раділа, що не патякала нічого про Доді.
Расті почув пікання монітора кров’яного тиску і зрозумів, що вони втрачають хлопчика. Насправді вони почали втрачати його ще в санітарній машині. Ґвалт, з тієї самої миті, як куля зрикошетила і поцілила в нього, але пікання монітора підтвердило цю істину великими літерами. Рорі слід було б одразу ж повітряною санітарною службою доправити у Шпиталь Центрального Мейну, прямо з того місця, де його так страшно поранило. Натомість він лежав у бідній на обладнання операційній, де було занадто жарко (кондиціонери вимкнуті заради економії пропану), прооперований лікарем, який давно мусив би вийти на пенсію, котрому асистували фельдшер абсолютно без досвіду в нейрохірургії і виснажена медсестра, що якраз промовила:
– Фібриляція, докторе Гаскелле.
Подав голос кардіомонітор. Тепер обидва співали хором.
– Знаю, Джинні. Я ще не оглуп, – він зітхнув. – Не оглух, я хотів сказати. Боже.
Якусь мить вони з Расті мовчки дивилися один на одного понад накритим простирадлом тілом хлопчика. Очі в Гаскелла були на диво ясними, живими – це був зовсім не той понурий привид, котрий останні пару років тинявся коридорами лікарні «Кеті Рассел» зі стетоскопом на шиї, аби лише якось убити час, але водночас виглядав він жахливо постарілим і кволим.
– Ми зробили все, що могли, – мовив Расті.
По правді, Гаскелл зробив більше того, на що він, як здавалося, був спроможний.
Він нагадав Расті героя тих бейсбольних романів, які він так любив читати в дитинстві, коли з майданчика вибігає літній пітчер й виборює славу своїй команді в сьомій грі Світової серії. На жаль, тільки Расті та Джинні Томлінсон спостерігали цей високий клас, хоча цього разу старий боєць й не зажив хеппі-енду.
Расті підключив крапельницю з сумішшю фізрозчину й маніту [161] , щоб зменшити набряк мозку. Гаскелл бігом полишив операційну, щоби зробити клінічний аналіз крові в лабораторії далі по коридору. Саме Гаскелл, бо Расті не мав для цього кваліфікації, а лаборантів не було. У лікарні імені Кетрін Рассел тепер жахливо не вистачало персоналу. Расті подумав, що хлопчик Дінсморів – це лише перший внесок з тієї суми, яку змушене буде заплатити місто за нестачу персоналу.
161
Маніт – препарат, що зменшує внутрішньочерепний тиск.
Що гірше, у хлопчика виявилася друга група з негативним резусом, саме такої крові не було серед їхніх невеличких запасів. Але була кров першої групи – універсальний донор – і вони ввели Рорі чотири одиниці, таким чином у запасі залишилося всього дев’ять. Витрачати кров на хлопчика, напевне, було все одно що вилити її в каналізацію, але ніхто з них цього не промовив. Поки кров надходила до тіла, Гаскелл послав Джинні вниз, до комори, розміром не більшої за шафку, яка слугувала шпитальною бібліотекою. Вона повернулася з пошарпаним томом «Нейрохірургія. Короткий опис». Гаскелл оперував, зазираючи в розкриту книгу, її сторінки, щоб не перегорталися, притиснули отоскопом. Расті думав, що ніколи йому не забути виск пилки, запах пиляної кістки в теплому повітрі й масний згусток крові, що з’явився, коли Гаскелл прибрав випиляну черепну пластинку.
Кілька хвилин Расті все ще дозволяв собі надію. Коли крізь трепанаційний отвір мозок було звільнено від тиску гематоми, життєві показники Рорі стабілізувалися чи принаймні спробували це зробити. А тоді, коли Гаскелл намагався з’ясувати, чи зможе він дістати фрагмент кулі, все знову покотилося шкереберть, і то швидко.
Расті подумав про батьків, котрі чекають і надіються без надії. А тепер, замість того щоб вивезти Рорі з операційної на каталці наліво по коридору, до відділення інтенсивної терапії, куди можна було б дозволити нишком зазирнути його рідним, виходило так, що треба його везти направо, до моргу.
– Якби це була ординарна ситуація, я б підтримував його життєво важливі функції і спитав би батьків, чи не погодяться вони на донорство органів, – сказав Гаскелл. – Але ж, звісно, за ординарної ситуації він до нас і не потрапив би. А якби навіть потрапив, я б не намагався його оперувати, заглядаючи… у чортів довідник «Тойота [162] для чайників». – Він вхопив отоскоп і пожбурив його через операційну. Вдарившись об стіну, той відколупнув шматочок зеленої кахлі і впав додолу.
162
Довідники з ремонту автомобілів «Тойота» відзначаються детальністю і простотою викладення.
– А ви не накажете вколоти йому адреналіну? – спитала Джинні спокійно, незворушно й зосереджено… хоча на вигляд була вкрай виснажена, зморена до такого стану, що ось-ось сама впаде бездиханна.
– Хіба я не ясно сказав? Я не бажаю продовжувати хлопчику агонію. – Гаскелл потягнувся до червоної кнопки, якою вимикалася система штучного дихання. Якийсь жартівник, мабуть, Твіч, приклеїв там маленьку наліпку з написом «НАЇВСЬ!» – Чи ви маєте протилежну думку, Расті?
Расті зважив, і лише тоді повільно похитав головою. Тест на рефлекс Бабинського [163] був позитивним, що означало обширне ушкодження мозку, але основна причина полягала в тім, що вже не було ніяких шансів. По правді, їх від самого початку не було.
163
Жозеф Бабинський (1857–1932) – французький невропатолог польського походження, розробив тести (через подразнення стопи) для діагностування ушкодження нервової системи.