Пішки на полюс
Шрифт:
Але відпочинок був короткий. Крізь сон Сєдов відчував, ніби він лежить не в спальному мішку, а в крижаній ванні. Він почав мацати довколо себе і раптом зрозумів, що намет занурюється у воду.
Георгій Якович швидко виліз з мішка, розбудив товариша.
— Ведмеді? — запитав той спросоння.
— Швидше! Швидше! Тут не до ведмедів! Ще, чого доброго, потонем!..
Потрібно було поспішати, поки не тріснула і не провалилася під ними крига. Речі збирали, вже стоячи по коліна в воді.
На морозі мокрий одяг зразу вкрився кригою. Як назло місяць заховався за хмари. Навколо була непроглядна пітьма. Мандрівники йшли навмання. Проблукавши багато часу, приєднались нарешті до першої партії мисливців. Відпочивши, всі вирушили до зимовища. Півдня брели до нього. Зимівники, що вийшли назустріч мисливцям, з їхнього похмурого вигляду зрозуміли, що полювання було невдалим. Але ніхто не був розчарований. Всі щиро раділи, що товариші щасливо повернулись. Присутність Сєдова всіх підбадьорювала.
— Поки Георгій Якович з нами, — говорили зимівники, — нам нічого не страшно!
З малих літ загартований у праці і нестатках, Георгій Якович визначався фізичною силою й витривалістю. Коли доводилось допомагати собакам тягнути навантажені нарти, Сєдов одним з перших впрягався в них. Інші, пройшовши деякий час, змінювались, а Сєдов наче не знав утоми. Треба було переносити вантажі — Сєдов сам виконував роботу за двох, а то й за трьох. Ніхто не міг за ним встигнути і під час піших переходів.
— Справжній скороход! — захоплювались зимівники, спостерігаючи, як легко Георгій Якович перебирається через тороси, перестрибує з крижини на крижину.
Все, за що б не брався Сєдов, він робив легко і весело. Все виходило у нього без зайвої метушні, чітко і до ладу.
Одначе останнім часом зимівники почали помічати у рухах свого начальника якусь млявість. Він вже не так легко справлявся з великими переходами, частіше, ніж раніше, зупинявся на відпочинок, без запалу брався за роботу і вже не так весело лунав його голос. Довго просиджував у своїй каюті. І якщо хтось ненароком заходив до нього, то завжди заставав Георгія Яковича на ліжку.
Як би хотів Сєдов приховати від товаришів, що він хворий! Багато разів під час подорожі приховував Георгій Якович своє занепокоєння і побоювання за веселим жартом. Але цього разу нічого не міг вдіяти.
Важкий смуток охопив усіх на кораблі. Намагались не шуміти, розмовляли пошепки. А коли на деснах Георгія Яковича помітили кілька червонуватих плям, всі дізналися, що цинга не пощадила і їхнього начальника.
М’ясо! Потрібне свіже м’ясо! Всі, хто був здатний тримати в руках зброю, вирушили на полювання. Вночі, при світлі ручних ліхтарів, пощастило виявити ведмежі сліди. Пішли по них. Після багатьох пригод добрались до барлогу — вбили великого ведмедя…
Через кілька днів Сєдову стало трохи краще. Він почав виходити з каюти. Але важкі думи не залишали його. Георгій Якович розумів, що його хвороба може згубно вплинути на зимівників. Міцний і здоровий, він об’єднував усіх навколо себе. Люди вірили йому, готові були йти за ним. Якщо він зляже — все розсиплеться.
Скільки разів у минулому бувало так: занедужає начальник — починається розбрід серед учасників полярних експедицій, падає дисципліна, порушується порядок. У людей послаблюється воля, вони втрачають впевненість у перемозі — і кінець кінцем сніги і крига Арктики хоронять їх…
Ні, ні! Сєдов не допустить цього в ім’я великої мети, що постала перед ним! Він скаже моїм супутникам, що готовий іти до полюса. Це сколихне всіх, підбадьорить. Підготовка до походу на полюс займе час. Так пройде найважча пора зими. У середині лютого полюсна партія покине «Фоку». Ті, що залишаться на зимовищі і чекатимуть повернення групи, що вирушила на полюс, підготовлятимуть корабель до зворотного плавання. Всі будуть чекати і працювати, маючи перед собою ясну і чітко визначену мету.
Про своє здоров’я Сєдов не хоче замислюватись. Він вірить у свої сили. У поході, весь час перебуваючи на свіжому повітрі, він поздоровішає. У дорозі, безперечно, траплятимуться ведмеді, полювання на них дасть свіже м’ясо, а воно — найкращі і найвірніші ліки від цинги…
Новій, 1914 рік зустрічали при світлі північного сяйва. Усе небо палало яскравими сполохами. Наче велетенські завіси з пухнастою бахромою, зіткані з різнокольорових променів, спускались з неба. Вони не висіли нерухомо, а весь час колихались, то розширювались, то звужувались. Вогненні промені безперервно міняли свої фарби, неначе розсипались по всьому небосхилу, згасали і спалахували знову. Таємниче світло падало з неба, освітлюючи крижаний, простір, велетенську скелю, що звисала недалеко від «Фоки», і корабель, запорошений снігом.
Довго стояли зимівники, милуючись грою барв північного сяйва. На Новій Землі їм не раз доводилося спостерігати сяйва, але таке вони бачили вперше.
Новий рік зустріли гарно. Прикрасили каюти, випустили новий, святковий номер журналу «Кают-компанія», приготували смачний обід. Але тих радощів, що були в минулому році, все-таки не було.
За обідом Георгій Якович виголосив промову. Попри всі намагання, голос його звучав не так, як звичайно. Він закликав до згуртування, говорив про силу колективу, про мету, що стояла перед експедицією, і нарешті оголосив про своє рішення вирушити до полюса не пізніше 15 лютого.
Як і передбачав Сєдов, його повідомлення сколихнуло зимівників. Життя на «Фоці» пішло швидкими темпами. Всі посилено готували полюсну партію до походу. У ці дні всі члени експедиції побували в каюті Сєдова.
Кожному хотілось супроводжувати свого начальника на полюс. Георгій Якович віддав перевагу двом матросам: Олександру Пустошному і Григорію Линнику.
Цього ж дня у кубрику був зачитаний про це наказ.
«Поздоровляю названих молодчаг із сміливим рішенням, — писав Сєдов. — Впевнений, що вони чесно виконають свій обов’язок на користь батьківщині і науці».