П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— Спочатку як жертви, — вимовила Енн, — а тепер за власним вибором. Я добровільно ризикувала життям, щоб ви могли звільнитися. Вам дали шанс, а ви вирішили за краще залишитися рабинями, замість того щоб вирватися на свободу, Однак найгірше те, що ви всі мені брехали. Брехали у зловмисних цілях. — Енн обвела всіх гнівним поглядом. Сестри ховали обличчя… — Але ж кожна з вас знає, як я ставлюся до брехунів. Як Творець ставиться до тих, хто бреше заради його ворогів.
— Але, аббатиса… — Занила сестра Черна.
— Мовчати! Не бажаю вас слухати! Відтепер у вас немає
В намет увійшов чоловік, і Енн замовкла. Увійшлий був середнього зросту і могутньої статури, з масивними руками і широкою грудною кліткою. Під розхристаною хутряною безрукавкою на грудях виднілися півдюжини золотих ланцюжків, що висіли на бичачій шиї. Кожен палець прикрашав перстень, гідний королів.
Гладко поголений череп відбивав тьмяне полум'я свічок. Тоненький золотий ланцюжок біг від протягнутого в ліву ніздрю золотого кільця до такого ж, протягнутого в ліве вухо. Кінці довгих, заплетених в кіски вусів звисали до підборіддя симетрично маленькій борідці під нижньою губою.
А ось очі виявляли всю жахливу сутність соноходця.
Очних білків не було взагалі. Замість зіниць було щось сіре, фасеточне на чорнильно-чорному тлі. І все ж Енн аніскільки не сумнівалася, що він дивиться прямо на неї.
Навряд чи погляд Володаря міг виявитися гірше.
— Відвідувач, як я бачу. — Глибокий низький голос відповідав мускулатурі.
— Говорячий кабан, — хмикнула Енн. — Невже! — Джеган розсміявся. Сміх його був вельми неприємним.
— Ах; миленька, так ти з породи нахаб! Георгія каже, що ти сама аббатиса. Це так, дорогенька?
Енн краєм ока помітила, що всі жінки в наметі опустилися на коліна і ткнулися лобом в землю. Енн не могла стверджувати, що не розуміє їх прагнення не зустрічатися з, м'яко кажучи, неприємним поглядом цієї людини.
Вона обдарувала його люб'язною посмішкою.
— Аннеліна Алдурен, колишня аббатиса сестер Світла, до ваших послуг.
Западина між могутніми м'язами грудей поглибилася, коли він склав руки в молитовному жесті і відважив їй уклін з знущальним повагою до титулу.
— Імператор Джеган, до ваших. — Енн роздратовано зітхнула.
— Ну і що далі, Джеган? Будеш катувати? Згвалтуєш? Повісиш, відрубаєш голову, спалиш на багатті? — На його фізіономії знову з'явилася мерзенна усмішка.
— Ні, дорогенька, та ти дійсно знаєш, як привернути увагу чоловіка!
Він схопив сестру Черну за волосся і ривком підняв на ноги.
— Бачиш, штука в тому, що в мене повно цих ось сестер, та й іншого роду сестер теж. Тих, що віддалися Володарю. Чесно кажучи, другі мені подобаються більше. — І застережно підніс брову над моторошним оком. — Вони як і раніше можуть користуватися своєю магією.
Очі Черни наповнилися сльозами від болю, коли він схопив її за шию.
— Але ось аббатиса у мене одна-єдина. Ноги сестри Черни відірвалися від підлоги на кілька дюймів. Вона не могла дихати, але не робила ні найменшої спроби чинити опір. Жахливі мускули Джегана горбилися і блищали у світлі канделябрів.
М'язи на його руці напружилися, хватка стала сильнішою. Очі сестри Черни полізли на лоб. Рот безмовно розкривався.
— Значить, вона підтвердила думку щодо шимів? — Запитав Джеган решту. — І все вам про них розповіла?
— Так! — Відповіли кілька голосів в явній надії, що він відпустить сестру Черну.
Не зовсім, подумала Енн. Якщо Зедду вдасться хоч щось, то вона сподівалася, що ця удача прийде до нього з шимами.
— Відмінно. — Джеган випустив жінку. Сестра Черна звалилася на підлогу, розриваючи руками горло в спробі вдихнути. Вона не могла дихати. Джеган роздробив їй гортань. Покручені пальці хапали повітря. Лежача біля ніг Джегана жінка почала синіти.
У відчайдушному зусиллі вона доповзла до колін Енн. Енн ласкаво гладила їй волосся з безпорадним співчуттям і пошепки проговорила сестрі Черні слова любові і прощення, а потім подумки промовила молитву Творцеві і добрим духам.
Скорчені в агонії руки сестри Черни вдячно обвили талію Енн. Енн могла лише молити Творця простити своє чадо, вмираюче в муках на колінах аббатиси. Нарешті до Черни прийшла милосердна смерть, і вона затихла.
Джеган стусаном відкинув тіло сестри Черни в сторону. Схопивши Енн за обмотаний навколо шиї ланцюг, він легко однією рукою підняв її на ноги. Сірі фасеточні фрагменти в його чорнильно-чорних очах рухалися так, що у Енн мимоволі підвело шлунок.
— Думаю, що знайду тобі яке-небудь застосування. Може, вирву тобі руки і відішлю їх Річарду Ралу, просто щоб йому спалося покраще. Може, обміняю тебе на що-небудь цінне. Але не бійсь, я напевно придумаю, як тебе використати, аббатиса. Відтепер ти — моя власність.
— Ти можеш забрати моє життя в цьому світі, — з похмурою приреченістю заявила Енн. — Але тобі не дістати мою душу. Цей дар Творця належить мені, і тільки мені.
— Прекрасний вступ! — Розсміявся він і підтяг її обличчя ближче. — Я таких вже наслухався. — Він захоплено підняв брови. — Знаєш, по-моєму, кожна з баб в цьому наметі говорила мені це слово в слово. Тільки знаєш що, аббатиса? Сьогодні вони підтвердили брехливість своїх заяв, вірно? Вони здали тебе, хоча могли втекти. Або вже хоча б врятувати тобі життя, раз не побажали ризикнути власними. Але вони вважали за краще залишитися рабинями, коли ти запропонувала їм свободу. Так що я сказав би, що їх душі належать мені, аббатиса.
— Сестра Черна перед смертю шукала мене, а не тебе, Джеган. Вона шукала доброти і любові, хоч вона і зрадила мене. Це і є щирий порив душі, імператор.
— Що ж, будемо вважати, що не зійшлися в думках, — знизав плечима Джеган. — А що, якщо нам вбивати решту по одній і подивитися, чия душа до кого потягнеться? А потім підрахуємо, у кого більше? А щоб було все по-чесному, станемо з тобою вбивати їх по черзі. Я свою убив. Твоя черга. — Енн могла лише спопелити його поглядом.
Імператор утробно засміявся: