Переходимо до любові
Шрифт:
Жінка. Зате я почуваю себе царицею. І кожна жінка на моєму місці...
Чиясь тінь падає їй на обличчя.
Археолог. Даруйте, але...
Жінка (скрикує). Ой!
Чоловік (обертається, бачить Археолога, до жінки). Але ж, моя люба, тепер право на ревнощі, здається, переходить до мене. В цій пустині — чоловік! Юнак. (Розпалюючись).То це ти й затягла мене на край світа, домовившись про побачення з коханцем?
Археолог (дедалі більше дивуючись). Даруйте, але... Мені б не хотілося ставати причиною непорозуміння...
Жінка. Я- я...
Чоловік (кричить). Тільки ідіот може довірятися жінці! Вона обкрутить вас у безлюдній пустині!
Археолог. Але ж послухайте, нарешті. Я — жінка. Просто незручність професії... Самотність... Штовхає до... Камуфляж, так би мовити.
Жінка (зіскакує). Ага! Цим усе мало скінчитися!
Чоловік (спантеличено до Археолога) Ви — жінка? Але що? Я хотів спитати...
Жінка (розтелесовано). Він ще хоче питати! Придурюється, буцім нічого не знає...
Археолог. Прошу вас... Заклинаю!.. Зупиніться!.. Між нами — нічого спільного... Я археолог... Мені потрібні уламки, черепки...
Жінка. Черепки! Я так і знала! Розбити чуже життя — і збирати черепки! Але я не дозволю! Нікому. Ви! (Насувається на Археолога).
Археолог відступає.
Я гнатиму вас через усю пустиню!
Чоловік (пробує стримати жінку). Це ж смішно. Це ж смішно... Моя люба...
Жінка. Я очищу цю пустиню від!.. Я знищу тут усе!.. Я-.
Археолог, задкуючи, втікає в пустиню. Жінка знесилено опускається на пісок.
Чоловік (стурбовано). Моя люба...
Жінка. Я така нещасна! (Плаче).
Чоловік. Дозволь, я тебе поцілую.
Жінка. Води...
Чоловік. Ти моя єдина!
Жінка. Пити...
Чоловік. Для тебе...
Жінка. Він хоче замучити мене... Щоб я вмерла від спраги... Води!
Чоловік злякано біжить до машини, торохтить там каністрами.
Жінка. Я вмираю від спраги...
Чоловік (появляється з двома каністрами). Річ у тім... річ у тім, моя люба...
Жінка. Нарешті, я діждусь від вас ковтка води...
Чоловік. Річ у тім (підносить каністри догори, поторохкує ними)... Вони порожні... Абсолютно... Бодай краплину!
Жінка. Яке мені діло? Візьміть інші!
Чоловік. Інші — теж.
Жінка. Що — теж? (Сідає).
Чоловік. Порожні...
Жінка. А де ж вода? (Схоплюється).
Чоловік. Не знаю.
Жінка. Ви не знаєте? (Йде до нього, як перед цим на Археолога). Зате знаю я!.. Тут змова... Мене заманили в цю пастку... Щоб... Але я не дозволю! Чуєте! Негайно — по воду!
Чоловік. Але ж...
Жінка. І якщо... Я вам влаштую тут таке... Ви не впізнаєте цієї пустині! Ніхто не впізнає! Геть! Одна нога там — друга тут!
Сцена повільно повертається. Чоловік з каністрами йде в глибину пустині. А звідти в цей час у напрямку машини повзе Контрабандист із своїми людьми. Чоловік з каністрами йде просто на них. Між людьми Контрабандиста зляканий шепіт:
— Він іде на нас!
— Він божевільний!
— Щоб заробити, доводиться мати справу навіть з божевільними!
Чоловік (здалеку). Міняю... міняю...
Люди— Контрабандистові:
— Він щось кричить...
— Ні, то він співає!..
— Може, молиться!..
— Ні, співає.
Контрабандист. У нього гучний голос, і то добре, що ваше недолуге шепотіння перекриває цей голос, а не крик осла, якого ви більш достойні.
Чоловік (ближче). Міняю! Міняю жінку на воду! Міняю жінку на воду!
Один з помічників Контрабандиста: «Він божевільний!..»
Контрабандист. Стережися, щоб язик не відтяв тобі голову. (Затискує в руці каменюку, повзе назустріч чоловікові).
Чоловік (нічого не помічаючи). Міняю жінку на воду! Міняю... (Спотикається об камінь у Контрабандист овій руці, насилу втримується на ногах). Ой, що це?
Контрабандист. Це? Той камінь, що звалився в мене з серця при звістці про твоє щасливе прибуття в пустиню, о чужинцю!
Чоловік. А вони? Що вони роблять?
Контрабандист. Моляться. Дякують Адонаї за зустріч з тобою...
Чоловік. Але ви всі... Зброя... Навіщо зброя в пустині? Тут потрібна тільки вода... Я переконався... Міняю... Міняю жінку на воду!
Контрабандист. Адонаї великий, хай він пошле тобі милосердя. Але чому ти хочеш поміняти жінку на воду?
Чоловік. Бо без жінки жити можна, а без води — ні.