По живу і мертву воду

Далекий Николай Александрович

— Випадковість майже виключається, — з усмішкою сказала дівчина, розглядаючи марку.

— Чому майже?

— Важливо знати, чи був Хауссер у цей час на Північному Кавказі.

— Точних даних я не маю. Але мене це не хвилює. За логікою речей Хауссер міг і навіть повинен був там бути. На Північний Кавказ було кинуто кілька загонів відомої вам дивізії «Бранденбург».

Два місяці, проведені Оксаною «вдома», в своїх, не минули для неї марно. Це були місяці напруженого навчання за програмою, складеною Горяєвим. У перервах між заняттями вона прочитала величезну кількість захоплених у гітлерівців документів і допомогла систематизувати цей матеріал. Все, що стосувалося зловісної гітлерівської дивізії «Бранденбург», яка складалася з диверсантів,

шпигунів, провокаторів, що одягали для маскування радянську військову форму, Оксана знала на зубок. Минулого року бранденбурзьці вчинили на Північному Кавказі кілька неймовірних своєю зухвалістю диверсій у тилу радянських військ. Вони захоплювали заміновані мости й утримували їх до підходу своїх передових частин, створювали пробки на найважливіших шляхах, сіяли паніку серед відступаючих. Декілька груп пробилося далеко в гори й підкупами, погрозами намагалося підбити жителів аулів на збройні виступи проти Радянської влади. Але чому Горяєв зв’язує радника Хауссера з цією дивізією?

— Ви пам’ятаєте таблицю Менделєєва? — запитав раптом Горяєв. — Коли вчений складав її, багато клітинок лишилося незаповненими. Деякі елементи не відкрито й досі, але нам відомо, що вони існують і навіть їх адреса — місце в таблиці. Я вирішив проробити щось подібне. Мені вдалося розшифрувати всього лише декілька моментів з біографії цього загадкового Хауссера, решта — білі плями. Але ось яка цікава табличка вийшла.

Полковник дістав з папки потрібний аркуш, нервово поворушив губами. Він явно хвилювався. Очевидно, незважаючи на бадьорий тон, яким він викладав свою версію, деяка непевність і сумніви все ще не залишали його.

— Почнемо з того, що 1933 року з Радянського Союзу було видворено німецького спеціаліста, який займався зовсім не тим, чим слід було. Свого часу я прочитав повідомлення про цей інциденту паризькій газеті «Монд», але, на жаль, забув, чи було зазначено ім’я спеціаліста, прізвище пам’ятаю — Хауссер. 1934 року в Німеччині вийшла брошура «Слов’яни — нижча раса». Автор — Т. Хауссер. Потім з’явилася більш солідна праця доктора Т. Хауссера «Люди степів, лісів та боліт» з підзаголовком «Дослідження про вплив природних умов на психіку росіян». Передмова Альфреда Розенберга. І, нарешті, 1937 року було видано третю книгу доктора Т. Хауссера — «Політика Німеччини на півдні Росії в роки світової війни». Цю книгу я читав. Підла, але не дурна книжка, з розбором помилок, допущених німецьким військовим командуванням при окупації України 1918 року. В ній, між іншим, наводиться надзвичайно хвалькувате висловлювання одного тупого німецького генерала: «України не було, я вигадав і створив її».

Оксані здавалося, що перелічені Горяєвим факти недостатньо пов’язуються один з одним. Хіба мало Хауссерів у Німеччині!

— Пробачте, Володимире Георгійовичу, але як ми можемо твердити, що висланий з Радянського Союзу німецький спеціаліст Хауссер, автор книг Т. Хауссер і радник Томас Хауссер — одна й та ж особа?

— Не поспішайте поперед батька… — засміявся полковник, — таблицю ще не закінчено. Зараз ви зрозумієте… Поки що тримайте в пам’яті — судячи з назв книг, доктор Хауссер вважає себе спеціалістом з питань Росії чи, як кажуть гітлерівці, — з східного питання. Це дуже важливо! йдемо далі — 1940 рік. Гітлерівці створюють на території окупованої Польщі з українських націоналістів два батальйони — «Нахтігаль» і «Роланд», що ввійшли в дивізію «Бранденбург». У серпні було проведено інспекційний огляд батальйонів. Серед офіцерів, що прибули з вермахту, було двоє цивільних. Один з них — радник Хауссер.

— О-о! — вигукнула пожвавлено Оксана.

— 1941 рік. Війна. В перших числах липня в зайнятому гітлерівцями Львові було зіграно водевіль, присвячений створенню уряду соборної, самостійної України з паном Стецьком у ролі прем’єра. Ви знайомі з цією подією?

— Так. Уряд Стецька проіснував кілька годин і був розпущений гітлерівцями.

— Цілком вірно! Тільки не розпущений, а,

швидше, розігнаний. Так от, радник Хауссер був присутній на цьому спектаклі в ролі неофіційної особи. Через два дні там же, у Львові, цей спеціаліст із східного питання відвідав уніатського митрополита Шептицького. Розмовляли… Той же 1941 рік. Гітлерівці зайняли Київ. Серед українських націоналістів знову точаться розмови про створення уряду. Хауссер у цей час перебував у Києві. Комерсант з оцією марочкою шукав Хауссера на Північному Кавказі. Якщо ми згадаємо події, що відбувалися там, то цілком можливо припустити, що Хауссер міг бути учасником чи свідком цих подій. І ось тепер він сидить у Рівному, почитує літературу слов’янськими мовами, а біля Рівного союзники скидають парашутистку з уже знайомою нам рідкісною марочкою, точнісінько такою, яка, за словами загиблого комерсанта, повинна була служити йому паролем…

Горяєв хитрувато примружився й запитав:

— Ну, як працює моя табличка? Заінтригував я вас цим Хауссером? Маєте бажання з ним познайомитися й довідатися, чому наші союзники так настирливо намагаються встановити зв’язок з якимось непомітним гітлерівським радником?

Оксана мовчала. Вона ще не встигла зробити висновків з фактів, поспішно перелічених полковником. Хауссер продовжував залишатися для неї загадковою, безтілесною, безликою постаттю, наче людина-невидимка. Щось найголовніше в ньому було неясним, не давалося зрозуміти. До того ж думки дівчини роздвоювалися. Вона була вражена обсягом роботи, яку її начальник проробив за такий короткий час — адже Гелена стрибнула з літака вчора вночі. Звичайно, почалося все з марки, з другої марки, тієї, що її знайшли в Гелени. Ця марка нагадала Горяєву «легенду» загиблого німця-комерсанта. Відразу ж було зроблено запит у партизанський загін: чи є в Рівному радник Томас Хауссер?

Відповідь — є! Так почали заповнюватись клітинки таблиці, в якій сміливих, несподіваних припущень було більше, ніж фактів. Але припущення — це ще не докази…

— Я хочу поділитися з вами деякими… — почав був Горяєв, але тут задзвонив телефон.

Полковник вислухав коротке повідомлення й тихо промовив у трубку:

— Прочитайте ще раз. Не поспішайте.

Спостерігаючи за виразом обличчя начальника, Оксана зрозуміла, що повідомлення було дуже важливим для нього.

— Ясно! — Горяєв обережно, ніби боячись когось сполохати, опустив трубку на важелі, уважно подививсь на розвідницю. — Щойно одержано шифровку з загону. Встановлено, що якийсь п’яний гестапівець назвав Хауссера експертом у східних питаннях. Він сказав: «Цей кастрат Хауссер пиндючиться, тиче свого носа в чужі справи тільки тому, що він, бачите, експерт у східних питаннях».

Тепер, коли заповнилася ще одна клітинка в «таблиці» полковника Горяєва, все стало зрозумілим. Коло ніби замкнулося.

— Це — він! — сказала Оксана.

Вона знала, що німці люблять давати страшним речам туманні й безневинні назви. Загони, створені для знищення мирних жителів, звались місцевими командами, масові арешти — заходами, спрямованими на оздоровлення населення, чи, коротше — санітарними заходами, розстріли — спеціальними акціями. Все благопристойно і невинно. Землі, населені українцями, білорусами й росіянами, були для них усього лиш життєвим простором, східними провінціями. І от — експерт у східних питаннях… Загальноприйнятою мовою це, очевидно, означало — висококваліфікований консультант катів, що вирішили знищити слов’янські народи.

— Так, це він… — підтвердив Горяєв тоном шахіста, який виграв дуже важку партію: «Так, це мат…» — Гарно ми з вами вивели його на чисту воду! — Він засміявся, радісно потер руки. — Отже, заочне знайомство з паном експертом відбулося. Не будемо гаяти дорогоцінного часу, визначимо ваше завдання. Потрібно одержати відповідь принаймні на два питання. На два — обов’язково. Які це питання, по-вашому?

Легенька зморшка набігла на чоло дівчини й розгладилася.

— По-перше, що потрібно розвідці від експерта…