Побачити Алькор
Шрифт:
Розділ 25
Уже за годину після зустрічі в ресторані Костиганов отримав від людей Командора потрібну інформацію. Чаклун був відомий під багатьма іменами. Народився він десь під Новосибірськом, знався з шаманами, ходив з експедиціями на Далеку Північ і вперше потрапив у поле зору правоохоронних органів у кінці сімдесятих, коли батьки неповнолітньої дівчини подали скаргу, що та втекла з дому до гарему добродія, якого за паспортом звали Князєвим Ігнатієм Олмандаєвичем, тисяча дев'ятсот тридцять шостого року народження. Чаклунство не допомогло, а Князєв відправився на чотири роки до виправно-трудового закладу. Там йому дали поганяло Ерікан, що на блатній фєні означає «старий». Ті, що відбували покарання разом з чаклуном, розповідали про його окультні здібності захоплюючі легенди.
У дев'яності роки настала золота доба для Князєва, який поміняв ім'я та прізвище й офіційно став називатися Денгеном Шаманським. Завдяки своїм здібностям і рекламі нащадок Кучума здобув славу і гроші. Але в Росії він не почувався в безпеці. Ерікан вирішив не ділитись грошима з кримінальними «смотрящими» і переїхав в Україну, де на світанку нового тисячоліття придбав велику ділянку землі і зареєстрував приватне підприємство «Око Півночі», до переліку діяльності якого увійшли такі екзотичні послуги, як корекція карми і створення ефективного захисту від недружніх астральних проникнень. Перебазування пішло на користь Еріканові. Клієнтура зростала, капітали і нерухомість примножувалися, кількість учнів сягла кількох десятків. Чаклун за десять років визнав своїми вісьмох дітей, народжених ученицями і послідовницями. До славетного Ерікана приїжджали з дружніми візитами маги й окультисти світового рівня. Чаклун не відмовлявся від нагород, почесних титулів і посвят в члени орденських капітулів, перелік яких в інформації зайняв три чверті сторінки. Він щедро платив за магічні артефакти, які приносили в резиденцію «Ока Півночі» антиквари і «чорні археологи».
«Дивно, як влаштовано наш світ, — розмірковував Костиганов, переглядаючи інформацію про Ерікана. — От є на карті територія, яка називається Україною. Звичайна пострадянська країна, де на розграбованому спадку імперії тихо-мирно, без кривавих переворотів і великих потрясінь уже третє десятиліття зростає звичайна профанократія. Будуються міста, люди засівають поля і працюють на великих заводах. Помирають і народжують дітей. Усе так, як і всюди. Але за цим фасадом розквітають чорні троянди незримих магічних царств. Під брудною накривкою політики дозрівають отруйні окультні страви, які через сотню років сервірують і подадуть на глобальний стіл: „Смачного!“. І людство дивуватиметься і питатиме своїх премудрих речників: як же так сталося, що ніхто не бачив, як воно виникало? Чому ніхто нічого не знав і не чув? Де були всезнаючі розвідки і контррозвідки з їхніми шпигунськими супутниками, тотальним моніторингом і могутніми аналітичними підрозділами?»
Пітер видрав з органайзера аркушик і записав на ньому:
План дій:
1) негайно взятися за розробку силової операції з метою замирення Е. і А.;
2) список виконавців;І
3) план ділянки і об'єктів у резиденції Е.;
4) інформація про системи безпеки і охорону Е. і А.;
5) ресурс.
Останній пункт він підкреслив тричі. Для результативної атаки на олігарха й учня сибірських шаманів треба було володіти не просто значними, а величезними ресурсами. Така операція вимагала об'єднання зусиль різних за фахом і калібром людей, ретельної підготовки і конспірації. А також задіяння частини тих зв'язків, які давно (і, здавалося, назавжди) брати винесли за межі актуальності. Окрім того, необхідно було подбати й про власну безпеку. Костиганов здогадувався, що Лавр доповів про їхню першу зустріч у Храмі керівництву охоронного агентства. Він з великою часткою імовірності припускав, що його досьє внесли до попаленої «кротом» бази даних. А звідси вже логічно витікало те, що «кріт» уже більш як добу знає про нього, Пітера Костиганова, і його розслідування. Знає «кріт» — знають Ерікан з Агамовим.
«Час переходити на нелегальне положення», — невесело посміхнувся Лицар Кадош. Він ще раз подивився на чотири пункти «Плану дій», потім дістав запальничку і перетворив листок на клапті сріблястого попелу.
Усе
Вона бігла довго. Бігла, доки стало сил. Зупинилась вона у нетрях тої промзони, де вони з Головастиком загубили слід клятої малолєтки. Коло подій здійснило свій оберт і тепер уже вона ховалася в індустріальних руїнах. Перед тим, як знищити стільниковий, вона подзвонила на скріблований номер і доповіла:
— Повний пал. Головастий зажмурився. Дівка з Корецькими. Іграшка в мене. Я йду на «три-одинадцять».
«Три-одинадцять» був кодом однієї з ничок, резервованих на випадок провалу. Ця ничка — однокімнатна квартира в середмісті — вважалася надійною. Вона не повідомила, що поранена. З такими ранами вона й без медичної допомоги могла дати собі раду.
«От і все, — підбила вона проміжний підсумок. — Тепер ти вже не Космічна Мавпа, а проста дурна обізяна, яка тупо завалила завдання. І тобі цього ніколи не вибачать. Ніколи».
Розділ 26
Лавр уперше потрапив на нараду керівників агентства. Окрім нього, були запрошені найбільш довірені помічники шефа — Валерій Пальц, відставний підполковник Департаменту зовнішнього спостереження МВС, котрого оперативники агентства вважали неприємним піжоном, і Леон Федорович, досвідчений юрист з адвокатською ліцензією, який двадцять років відпрацював у слідчих органах. Кілька довгих неприємних хвилин усі присутні чекали на старшого техніка з результатами звірки відбитків, і нарешті з'явився розпатланий Олег Маркович. На його обличчі квітли червоні плями.
Під запитальними поглядами присутніх Олег Маркович ще більше почервонів. Він поклав на директорський стіл складений учетверо папірець. Товстун узяв його, розгорнув і прочитав написане на папірці. Деякий час шеф мовчав, дивлячись на старшого техніка поверх окулярів.
— Ви чого не сідаєте, Олеже Марковичу? — запитав директор. — Ви сідайте, сідайте, нам ви ще будете потрібні.
— Я? — змішався той. — Ну так, звичайно. Все, що можу.
Коли старший технік зайняв вільний стілець, директор оглянув присутніх і сказав:
— Усі біди, колеги, починаються з порушення інструкцій. На чужому приладі знайдено відбитки жіночих пальців, які не збігаються із жодними відбитками у нашій дактилоскопічній базі. Ця жінка не працює в агентстві.
— Може, прибиральниця? — запитав Пальц.
— У нашій базі є «пальчики» всіх прибиральниць, — заперечив Олег Маркович. — Усіх працівників. Усіх, на кого виписані постійні пропуски. Навіть відбитки Івана Ваграновича. Так заведено за інструкцією.
— А «кріт» не міг замінити графіку відбитків у базі даних? — поцікавився Лавр.
— У нас теж виникла така підозра, — погодився технік. — Але ми відразу звірили цифрову графіку з «мокрими» відбитками. Ми їх всі зберігаємо в лабораторії. У сейфі. Жодного збігу.
— Значить, наші хлопці приводять сюди дівчат, — підсумував Пальц. — Але я не можу собі уявити, що «кріт» — це якась повія.
— Чому саме повія? — директор постукав пальцями по накривці лептопа. — Якщо у нас такий бардак, то можна припустити, що хтось із співробітників під час нічних чергувань приводить сюди свою дівчину. Або навіть дружину. У кімнаті відпочинку немає відеонагляду.