Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
Відкрито третій фронт. В бій вступає легка артилерія.
— У вас же були епілептичні приступи? — підкидає їй боєприпасів непереможна і почесна Фельдфебель-фельдшер Третього Райху.
— У мене вже півроку не було ніяких приступів. До того ж мені тут напомпували магнезії з транквілізатор ами…
— Добре, — зненацька здає позиції фрау Де, — нехай буде по-вашому. Домовимося про денний стаціонар.
— То, може, я хоч сьогодні переночую вдома? — зі слинявою надією кажу я, видаючи з головою всі надсекрети власного оборонного комплексу. — Це ж ніби також своєрідна психотерапія. До того ж в Артура, як і у вас, в шпиталі, немає защіпок на дверях, ні в лазничці, ні в клозеті. Погодьтеся, це створює певний дискомфорт.
— Це якраз дуже добре.
Ой, йо… Цікаво, яка ти в ліжку, непохитна фрау? З тобою я сцяв би й срав би, взагалі не прихиляючи дверей, а, можливо, навіть не виходячи з кімнати. Збоченка. Маніячка. Курва. Мата Харі [70] , мать твою в харю.
Чомусь ніяких інших лайок на думку не спадає.
— Вночі вам, може, знадобиться снодійне. Вам зараз необхідно якомога більше спати, ви не витримаєте безсоння.
70
Мата Харі— відома історична постать, жінка-шпигунка.
— Він приймає вдома на сон мелатонін [71] , — каже моя дружина, тимчасово перекидаючись на колаборацію з моїми розгромленими підрозділами.
— А що це таке? — дивується фрау Де.
От тобі й профі. Ог тобі й спец. От тобі й IRON MAIDEN .
— Це такий гормон, який виробляє мозок під час сну, — підсовує очевидну дезінформацію правовірна моя колаборантка, цілком, здається, порвавши з ворожим мезальянсом.
71
Мелатонін— фармацевтичний препарат, речовина, яку виділяє мозок людини під час сну. У вітчизняній медицині не застосовується — звідси й здивування фрау Де.
— Для чого вам ті гормональні препарати? — тріумфально каже введена в оману ошуканка. — До того ж сьогодні ввечері вам повинні вколоти сульфазин, — після підозрілої паузи продовжує вона, — а від цього може піднятися температура, так що вам обов'язково потрібно бути тут.
Очевидно в її арсеналах ще досить прихованої зброї. Я ж тримаюся на самих понтах. І на бажанні пошвидше забратися звідси.
— А від чого цей сульфазин ? — питає віддана мені дружина голосом резидента INTELLIGENCE SERVICE .
— Це препарат, який очищає кров. Але він на кожного по-різному діє. Тому необхідний нагляд.
« Сульфазин , сульфазин», — крутиться в голові щось дуже знайоме, та висотаний затяжними боями мозок не може підказати, звідки я знаю це слово.
Після цього ми їдемо до Артура. Я вперше за усі ці дні справляю сяку-таку нужду в сортирі без защіпок, зате з унітазною покривкою, якої, сподіваюся, не торкалися сідниці інфікованих наркоманів. Потім приймаю теплу ванну, голюся, після цього кажу Артурові.
— Дякую тобі, старий, за все. Справді. — Непідробна вдячність прокидається в мені разом із відчуттям чистоти. — Не турбуйся. Назад я піду пішки. Мені буде корисно перейтися. По дорозі заодно зайду на роботу, домовлюся про завтрашній день.
Однак Артур прагне залишатися відданим воїном Третього Райху Закритого Типу. Він завше обирає собі якихось ідолів — то серед бізнесової сметанки, то в муніципальних покоях, то в мистецькій тусовці. Цього разу місце божества зайняла, очевидно, ця ясноволоса бестія. BLONDE BESTIE .
Арійчику ти наш, саморобний. HITLER JUGEND 'e перезрілий. Ну добре, їдьмо.
По дорозі я таки забіг на фірму й домовився, що завтра вранці вийду на роботу. Почувався цілком добре — знайомі вулиці, знайомі обличчя, чиста білизна, свобода. Свобода, бляха-муха… Як співають в місцях позбавлення волі — свобода, бля, свобода, бля, свобода. Однак щось непокоїло мене більше, аніж неминучість повернення до фармацевтичної в'язниці.
— Удачі тобі, старий, — сказав Артур на прощання. — І не видрючуйся. Раз ти вже зібрався лікуватися, доведи цю справу до кінця. Ну, бувай.
Гіппократ гіпогрофований. Самаритянин самарський. Козляк, одним словом.
Залишок дня минає в балачках з Миколою. Він розповідає випадки із своєї санітарної практики, а я, намагаючись одночасно реєструвати за ним статистику ймовірних патологій, згадую про всілякі довколамистецькі пригоди — фестивальні подорожі, літературні байки, перекладацькі ляпсуси. Дивно, але його це захоплює не менше, ніж мене психіатричні саґи. Навіть наш сусід гіпертонік потрохи ожив. Він, щоправда, мовчить, намагаючись читати старі газети, але його вітальна присутність уже цілком відчутна. Ми дедалі більше проникаємося симпатією одне до одного — тюремне братство, де немає пахана, як раптом, — коло медіаторних ланцюгів замкнулось, — усі мої не проявлені досі тривоги й передчуття висвічуються чітким яскравим гаслом « СУЛЬФАЗИН ». Я згадую зненацька друковану в моєму ж часописі повість одного аутсайдера:
« — Короче, зёма, вдруг посерьёзнел Колян [72] . — Теперь слушай сюда. Здесь нужно вести себя тихо и прилично, а то вломят резиновыми палками, навтыкают с у л ь ф а з и н а, и будешь полным пидаром валяться в боксе и считать волоски на жопе соседа, которого нет…»
Я згадую також мемуари численних дисидентів, яких у брєжнєвських психушках глушили сульфази ном, намагаючись бодай в такий спосіб довести істинність марксистсько-ленінського вчення. Я згадую все це і починаю потроху вкриватися липким смердючим потом — прощавай відчуття свіжості. Отже це була секретна зброя фрау Де — така собі хімічна Фау-2 [73] . Фау-2 від фрау Де. Щоб камарадо Щезняк не надто дриґався.
72
… Корочє, зёма, вдруг посерьёзнел Колян… — цитата з повісті Валерія Прімоста «Дурка» (див «Четвер № 5, 1993). Іздрик пише про неї як про «повість (…), друковану в моєму ж часописі», тобто застосовує цілком автобіографічний пасаж, нагадуючи про своє кредо редактора журналу «Четвер» і виводячи таким чином колізії «Леона-кіллера» з медикаметозно-філолоґічних теренів у площини документальної реальності.
73
Фау-2— Vergeltungswasse (V-2), легендарна німецька секретна «зброя помсти», стратегічна ракета часів Другої світової війни (перший запуск відбувся 8 вересня 1944 року), над створенням якої працював конструктор Вернер фон Браун.
— Ви, здається, не слухаєте? — долинає крізь туман Миколин голос. — Задумалися про своє?
— Знаєте щось про сульфазин ? — без найменшого переходу питаю я.
— Як же не знати, знаю. Паскудненька штука. А вам що, теж приписали?
— Так. Сьогодні.
— Ну, зрозуміло. Починають вони з невеличкої дози, щоб перевірити реакцію. А потім через день щоразу збільшують порцію. Кожен реагує на це по-різному — хто з першого ж разу відкидає ратиці, на кого по-справжньому діє лише друга ін'єкція, хто падає з копит аж після третього заходу. Препарат хитрий — починає діяти через 10–12 годин після введення. Так що відразу нічого не відчуєте. Десь під ранок вже будете більш-менш орієнтуватися, взяло чи не взяло.