Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
— Ні, — сказав Марк. — Там, на звороті, є ще постскриптум.
Фавн дещо збентежено витяг картку і з острахом перевернув її. Прочитавши, полегшено зітхнув і виголосив, оглянувши всіх:
«Загасити світло, розсунути портьєри, відчинити віконниці та вікна».
— Давно пора. Давно пора. Сидимо, як бабаки. Надворі білий день, — загомоніли всі.
— Виконуйте, — наказав Марк коротко.
Фавн вимкнув лампу, одну по одній розсунув щільні темно-сірі штори, до зали увірвалося вранішнє сонце, заплутавшись в задимлених клаптях затхлого повітря, але до відкривання
— Ну, — похитуючи несхвально головою, запитав Марк, — що це ви надумали?
— Мені здавалося… — тремтячим голосом промовив Кароль, — мені здалося, це може бути небезпечним, і тому…
— Небезпечним? Для кого?
Кароль мовчки переминався з ноги на ногу, копирсаючи нігті.
— Я повторюю, для кого небезпечно? — наполягав Марк.
— Ну, взагалі… Для всіх.
— Для всіх?! — здивувався Марк. — Подивіться на них, — окинув він рукою довкіл, — хіба вони бояться якоїсь небезпеки? Подивіться на мене. Хіба я чогось боюся? Ні. А сказати чому?
— Звідки я знаю… — промимрив Кароль. — Можливо, відсутність уяви, брак фантазії…
— Відсутність уяви? — Марк розсміявся. — Я не боюся, тому, що я не… Ви ж знаєте, що я не… Ну? Ка… Ка… Ну, сміливіше!
— Ка… Ка… — Почав затинатися колишній митник.
Марк, поглянувши на незаведений свій ROLEX , продовжив нетерпляче й дещо іронічно:
— Ну, Ка… Ка… Kapo…
— Kapo…
— Кароль… ль…
— Кароль.
— Ну, от бачите, — полегшено зітхнув Марк.
— Це вже занадто. Що ви маєте проти мене?
— Що? А ви самі подумайте. Ті, в кого совість чиста, як бачите, поводяться спокійно, й любесенько собі бавляться. (Марк несподівано прибрав театрального вигляду, немов ми всі потрапили на виставу, де він виконував одну із головних ролей. Зрештою, так воно й було). Але Кароль! О! Він тремтить зі страху. І це правильно. Тому, що знає, що ми його знайдемо всюди, не те, що за портьєрами, а тим більше тепер, коли нашому бравому такс-офіцер-офіціанту повернули окуляри.
— Чому мені не вільно вийти? Це недемократично! — верескнув Кароль, повторюючи вже кинуту сьогодні кимось фразу.
— Ну от. Прошу дуже, — повчально мовив Марк. — Щоразу краще. В цю мить мільйони простих спокійних людей в цілому світі заходять і виходять, коли їм заманеться. Звичайнісінькі двері на завісах, розсувні чи, на гірший випадок, обертові; завіси з бісеру, бамбуку або циновки, прикордонні турнікети, шлагбауми, ворота… — скрипіння, клацання і шурхіт цих перепускних пристроїв лунає безперервно, вільно й життєрадісно. І тільки ви, на жаль, лише ви не належите до цих веселих мас!
— Що ви маєте проти мене? — знову промимрив Кароль.
— Ви — Кароль.
— Ні!
— Ви — Кароль! — наполегливо підтвердив Марк.
— Ні! Ні! Тут якась помилка! Клянуся. Я вам паспорт покажу! Моє ім'я — Славомір!
Це повідомлення викликало загальне пожвавлення. Почулися глузливі
— Тихо, тихо, товариство… — змахнув руками Марк. — Не випадає так зневажувати співвітчизника. Ну, то як? — звернувся він до очманілого небоги. — Будете брати участь у загальній грі чи далі впиратиметеся? І сховайте свій паспорт. Він не дійсний на цій терапевтичній території.
Кароль мовчки підійшов до столу, прийняв від екс-тайняка кості й так само мовчки, може, навіть трохи демонстративно поклав їх перед Марком, не перемішавши навіть. Не всім вдалося побачити комбінацію п'ятірки й трійки.
В конверті під номером вісім виявився дещо несподіваний, ніби спеціально до цієї ситуації підготований вирок.
«Получателю сего, — чомусь писалось іноземною мовою, — надлежит в кратчайшие сроки перевести на польский язык поэму Т. Шевченки „Гайдамаки“ и с польского на украинский бессмертный опус почётного гражданина PRL Г. Сенкевича „Огнём и мечем“. Словари и упомянутые тексты прилагаются.»
— Але ж я не знаю мов… — запротестував було Кароль, та Марк незворушно продовжував читати:
«В случае неповиновения подсудимого вернуть к выполнению таможенных обязанностей на границах княжеств Брест-Литовского и Галицийско-Волынского в составе великой Речи Посполитой. Со всеми вытекающими отсюда последствиями.»
— Ні, ні! — верескнув напівблагально-напівдико Кароль. — Будь ласка, не звертайте уваги на мої попередні слова. Миттєве потьмарення свідомості. Жодних кордонів, жодних митниць. Я за свободу пересування без обмежень в рамках Європейського Союзу, Ліги націй та Спілки Об'єднаних Незалежних Королівств. Я за безвізовий режим і пільги для членів ООН , Ірландської Республіканської Армії та Організації Визволення Палестини. Я зовсім не проти літературної праці. Перекладання з іноземних мов добре впливає на легені. Це прекрасний спорт. І, зрозуміло, не якихось там бестселерів. Справжні чоловіки не займаються подібними дурницями. Я все прекрасно розумію і голосую за це обидвома руками. Я навіть дивуюся, що мені доручено лише два твори. Я цілком готовий взятися за всю класичну спадщину наших братніх народів.
— Ну от і славно, — підсумував Марк. — Виберете в бібліотеці, що вам припаде до душі. А ми продовжимо.
Нарешті таки надійшла черга офіціанта (офіцера?) — таксиста (танкіста?) — резидента (президента?).
У цього присуд виявився навдивовижу лаконічним:
«Продовжувати виконання службових обов'язків» (визначену кубиками комбінацію цифр чомусь ніхто не зауважив).
Оф.-так.-рез. одягнув, невідомо звідки витягши, шолом хокейного воротаря, різко викинув уперед руку й вигукнув: «Служу народу батьківщини». Чиєї саме батьківщини, уточнювати він не став.