Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
М а р к. Ні. ( Пауза.) То як у тебе з очима?
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Погано.
М а р к. А ноги як?
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Погано.
З і ґ ф р і д. Але ходити можеш?
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Так.
З і ґ ф р і д ( скипівши). Ну то ходи! ( О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к доходить до стіни, впирається в неї руками й чолом). Ти де?
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Тут я.
З і ґ ф р і д. Іди сюди! ( О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к повертається до свого крісла). Чому ти мене не вб'єш?
Т а й н я к - о ф і ц і а н т - р е к е т и р. Я не знаю секрету буферного замка.
К а р о л ь. Так не буває!
Ґ о р в і ц ( пошепки А р т у р о в і). Я ж казав, він блефує.
Ф а в н. А як же ти виконуєш мої доручення? Звідки добуваєш їжу?
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Що конкретно вас цікавить?
Ф а в н. Я двічі не повторюю.
А р т у р ( плетучи якісь власні інтриги). Може, дати йому спокій? Як-не-як це старша людина, напевно дуже чесна, але пожмакана життям, зір ослаблений… Врешті-решт він має право на помилку.
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Ну я піду, мабуть. Маю справи.
З і ґ ф р і д. Де, на кухні?
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а к с и с т ( пригнічено). Угу. ( Пауза). То я піду?
М а р к. Ні.
О ф і ц і а н т - т а й н я к - т а к с и с т ( істерично). Чому ви не дозволяєте мені вийти? Це недемократично!
А р т у р. Справді, чому?
М а р к. Нікуди він не піде. За дверима — смерть. ( Пауза.) А, зрештою, як дуже хоче — хай іде.
Всі зриваються. Чути вигуки: «Принеси щось пожерти! Закусь давай! Неси хавку бігом! Кашка! Де моя кашка?! Принеси ти йому кашки! Краще печива! І «Чупа-чупс»! Хрін тобі в рот, а не «Чупа-чупс»! І водяри захопи зо дві пляшки! Три! Три!!! Краще чотири! І пива! Тільки темного і щоб холодне! Нехай нормальної жранини принесе. Всім по порції солянки і гриби в підливі!» О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а к с и с т не рухається, М а р к мовчки спостерігає. Поступово всі стихають.
М а р к. Продовжуємо.
О ф і ц і а н т - т а к с и с т - г і д р а в л і к. Кому принести слимаків « ostreidae »? ( Усі мовчать).
Т а к с и с т - о ф і ц і а н т - г і д р а в л і к. Таксі хтось замовляв? ( Усі мовчать).
Г і д р а в л і к - о ф і ц і а н т - т а к с и с т. Може, в кого кран протікає? ( Усі мовчать).
Довга пауза. Пронизливо дзвенить дзвінок, секунд, скажімо, десять. Це великий настінний годинник з боєм і блискучим маятником, однак замість глухо бамкати, він дзеленчить, немов будильник. Усі завмирають. Пауза. Дзвінок дзвенить іще гучніше, секунд, скажімо, п'ять. Тиша. Довга пауза.
Ф а в н ( дивлячись у стелю). І знову день видався на славу. ( Пауза. Опускає голову, складає руки, закриває очі, губи його ворушаться в беззвучній молитві, секунд, скажімо, десять. Перестають ворушитися. Руки, як і раніше, складені на грудях. Пошепки.) Во ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Амінь! ( Розплющує очі, кладе руки на стіл. Пауза. Знову підносить руки, заплющує очі, і знову ворушить губами в німій молитві, секунд, скажімо, п'ять. Пошепки.) Во віки віків. Амінь! ( Розплющує очі, знову кладе руки на стіл. Пауза.) Починай, Леоне. ( Пауза.) Починай свій день, Леоне! ( Всі втуплюються в мене. Очікування).
Я ( невпевнено цитуючи панам'ять). О, вірна моя подруго! Ти вірила в мене незмінно й віддано… ( Збивається, дивиться на М а р к а).
М а р к. Продовжуй. ( Всі: «Давай, Леоне! Покажи клас! Більше чаду!»)
Я. Ти вірила в мене незмінно й віддано весь довгий вік, ми ніколи не розставалися з тобою, ніколи, але тепер, в мить нашої слави, безжалісний натовп розлучив нас…
А мені б хотілося дуже, дуже, дуже хотілося б, аби кості наші перемішалися, аби шкіра одна сховала тління нашої знеможеної плоті, і ми б з тобою спільно хробаків у спільнім склепі годували б…