Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
Загальна пауза. Кожен намагається чимось зайняти руки — хто пересипає в руках кавові зерна, хто пробує на смак грейпфрутові шкірки, хто торохкотить сірниками, якийсь придурок непомітно потяг зі столу мій часник. Невдовзі зависає мертвотна тиша.
М а р к. Продовжимо.
З і ґ ф р і д ( до Марка). Ти коли-небудь бачив мої очі?
М а р к. Ні.
З і ґ ф р і д. І тобі жодного разу не захотілося, поки я сплю, зняти з мене окуляри і подивитися на мої очі?
М а р к. Це означало б піднімати повіки? ( Пауза.) Ні.
З і ґ ф р і д. Якось я тобі їх покажу. ( Знімає окуляри, мружиться.) Вони, мабуть, вже зовсім білі. ( Пауза.) Котра година?
М а р к. Як завжди.
З і ґ ф р і д. Ти дивився?
М а р к. Так.
З і ґ ф р і д. Ну то котра?…
Під час цього діалогу Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т нагло зривається з місця, — на бильці крісла залишається малинова блюзка, — проходжується кімнатою, мовчки нервово жестикулює і нарешті звертається до З і ґ ф р і д а.
Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Можна вас попросити повернути мені окуляри? Я теж короткозорий, і в мене починає боліти голова… Крім того, носіння чужих, надто сильних окулярів, може вам зашкодити (зупиняється, ніби намагаючись дослухати розмову братів).
М а р к ( не звертаючи уваги на репліку Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а, оглядає зап'ястя з незаведеним ROLEX 'ом і відповідає на запитання З і ґ ф р і д а). Щось ніби коло…
З і ґ ф р і д. Що, братику, що?
М а р к багатозначно показує на Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а. Той, помітивши, що його маневр викрито, знову починає проходжуватися залою, прикидаючись, що його ніскільки не цікавить питання часу.
Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Лише в сучасному суспільстві люди, подібні мені, почали користуватися належною повагою. Не забувайте, що з часів Парацельса наш авторитет незмірно виріс. Це ми намічаємо нові шляхи людства. Будь ласка, негайно поверніть мені окуляри. ( Ф а в н нахиляється і щось шепоче З і ґ ф р і д о в і на вухо. З і ґ ф р і д регоче. Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т награно обурюється). Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що вони вже зовсім білі. Я хотів би вийти.
М а р к. Йти нікуди. За дверима — смерть. ( Довга пауза). Як хочеш — біс із тобою, йди. ( Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т не рухається). Продовжуємо.
Ґ о р в і ц. Я можу запропонувати йому оптову партію окулярів.
А р т у р. Я теж. Китайські. Зі знижкою. Оправа черепахова. Лінзи…
Ґ о р в і ц ( перебиваючи А р т у р а). Ти хто такий — Боббі Вотсон?
А р т у р. Я — Артур. Не прикидайся ідіотом. Який ще Боббі Вотсон?
Ґ о р в і ц. Боббі Вотсон, син старого Боббі Вотсона, двоюрідного стрия Боббі Вотсона, котрий помер. Всі Боббі Вотсони — комівояжери.
Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т ( поступово трансформуючись у Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а — подальші трансформації залишаємо поза ремарками). Комівояжер! Яка важка професія. Але досить таки прибуткова. ( Бере зі стільця свою малинову блюзку, вдягає її, набирає погрозливого вигляду, говорить зухвало.) А чё, мужики, крыша конкретная у вас в натуре есть? А то у меня тут братаны на стрёме кантуются. Чисто по приколу. Так будем базарить, нет?
А р т у р ( збентежено). Не така вже й прибуткова наша справа. Правду кажучи, самі лиш збитки. З нашими порядками, тим паче. ( Пауза. Звертається до М а р к а.) Чи не час мені, бува, приймати заспокійливе?
М а р к. Ні.
Ґ о р в і ц ( пошепки А р т у р о в і). Не бзди, пацан. Він блефує. ( Голосно й гаркаво до Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а.) Ой, я вас умоляю, не смешите мои тапочки. Чтоб я так жил. Откуда у бедного еврея деньги? Вы что, думаете, очки — это бизнес? Может, вы думаете, наше здравоохранение допустит такое количество близоруких в независимом государстве? И при чем тут крыша? Я на вас просто удивляюсь. Вы, может, думаете, если человек сидит в психушке, то у него обязательно крыша поехала? А где, я вас спрашиваю, ещё можно встретить столько интеллигентных лиц? ( Змінюючи інтонацію). И вообще, козёл, ты на эту тему с Каролем базарил?
К а р о л ь ( піднімається з-за столу. Він усе ще в уніформі митника. Зневажливо дивиться на Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а). Чого це ви так зблідли?
Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т. Зблід? Дивно…
К а р о л ь. Як стіна. Або, якщо точніше, — хе! хе! — немовби труп.
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Це метафора?
К а р о л ь. Можливо. Ми університетів не закінчували. Ми стріляємо.
О ф і ц і а н т - р е к е т и р - т а й н я к. Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що я блідий. Я хотів би вийти.