Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
Він не знав, що до темряви не так уже й багато часу. Не здогадувався про справжнє призначення дивного будівництва і цілком безпідставно вирішив, що опинився у потрібному місці у потрібний час.
Не знав він також і про те, що в церкві йому заночувати не дозволять, і взагалі, помітивши його непрошену присутність, просто вкажуть на двері, бо саме так належиться поводитись із зайдами й чужинцями. А ким він був у цьому світі, по суті, як не зайдою й чужинцем. Зашмарканий шукач ініціацій. Мисливець за обов'язками. Не дивно, що чашею Ґрааля для нього виявилася горілчана пляшка. Мав рацію нещасний Марк, пославши його під три чорти, і добре, що принаймні тут ніхто не послуговувався Марковою лексикою. Його просто вивели за межі поселення і дали копняка під зад. (Віртуального, річ ясна, копняка, — усе-таки тут позбирались будівничі храму, а не бахурі якісь).
Тож мусів він іти далі, не знаючи, ані куди веде шлях, ані чому, властиво, повинен ним простувати, а не зійти, скажімо, у придорожнє жито і там лапати коло прірви малюків [100] . Чи то забракло йому педофільної уяви, чи то взагалі фантазію мав небагату (мав рацію нещасний Кароль). Хтозна — мабуть, і одне, і друге. Коротше кажучи, як бачив перед собою дорогу, то був упевнений, що мусить рухатися вздовж. Господи, і хто відпустив такого придурка зі шпиталю?
100
… зійти, скажімо, у придорожнє жито і там лапати коло прірви малюків. — відсилання до повісті «Над прірвою в житі» Д. Селінджера, творчість якого, — про що вже згадувалося, — мала значний вплив на формування Іздрика-письменника.
Він взагалі ні фіґа не знав, якщо вже викладати все на чистоту. До того ж не міг отак собі просто пензлювати, вдивляючись у небо та позираючи під ноги. Мусів чимось себе зайняти, бо в небі й так не відшукав би Полярної Зорі — цього орієнтиру схибнутих мандрівників (хіба що вічно блукаючу Велику Медведицю, котру з надмірного патріотизму іменував Великим Ковшем, або W-подібну Кассіопею: мав, як справедливо зауважено, нездорову пристрасть до латини), а під ногами не знайшов би навіть натяку на азимут. Витративши всі інтелектуальні залишки на роздуми про дійсність, надумав збавити час віршуванням. Якщо лише можна так назвати напад версифікаційного ідіотизму. Згадавши дебільну історію про перетворення на молюска — плюскіт хвиль, солоний присмак застряглого в зябрах піску, комфортну темряву закритих стулок, — так тихо й затишно буває тільки між складеними в молитві долонями, — вирішив розробляти мариністську тематику. Мусимо визнати, — небагато часу морочився із розміром та римами. А, що найголовніше, — цілком слушно визнав: найвищі почуття досконало відображають лише відверті кіч та низькопробність. Недарма писав колись спеленаний плевритом Плєромін: «Из динамиков лилась музыка удивительной пошлости и красоты [101] ». Тому вродив щось приблизно отаке:
101
Недарма писав колись спеленаний плевритом Плєромін: «Из динамиков лилась музыка удивительной пошлости и красоты». — неточна цитата з роману В. Пєлєвіна «Життя комах». Іздрик навмисно перекручує прізвище російського письменника, зміщуючи таким чином акценти: «Плерома» — назва часопису, редагованого В. Єшкілєвим. Третє число цього часопису містить скандально відому «Малу Українську Енциклопедію Актуальної Літератури» (Ів.-Франк. «Лілея HB». Плерома № 3'98). Поняття «Плерома» є також терміном єретичної християнської містики: можливо, в такий спосіб Іздрик натякає на певну єретичність християнського самоусвідомлення протагоніста.
Треба віддати йому належне — не був усе-таки остаточним олігофреном, через що й подумав цілком слушно: «Ну, Бога то я, мабуть, дарма сюди приплів. Таке, мабуть, і на MT Vб не пропустили». Але до слова «вдвох» не знаходив жодної підхожої рими. Крутилася в голові сама арифметика — «утрьох», «учотирьох», «вп'ятьох». Вирішив не рахувати далі, бо рахунок, як відомо — добрий засіб проти безсоння, а не проти втоми нічного подорожнього.
Йшов далі, дещо розгублений і дезорієнтований. Ішов тотально мовчки, тобто не розмовляючи ані вголос, ані подумки — іноді все ж йому вдавалась адекватна поведінка. Не мав, щоправда, страху. Невідомо з якої причини. Можливо, від незнання. А не знав він, окрім переліченого, ще й такого:
— що певний час його переслідуватиме на поважній відстані великий чорний пес із червоними всезнаючими очима пияка— з невідомої причини пес цей відстане й зникне в темряві, покинувши його напризволяще;
— що шлях над ранок приведе його до озера;
— що озеро це рукотворне і утворилося воно із перекритої греблею річки — тієї самої, повз яку він проходив удень;
— що дорога була прокладена раніше, аніж збудували греблю, і тому вода затопила той її відтинок, який пролягав улоговиною;
— що в озері цьому він цілком міг би віднайти і мушлю, й карпа, і навіть окуляри свого двоюрідного діда (до речі, майже неушкоджені), не кажучи про інші принади глибин;
— що шосе, якщо ним рухатися безупинно, незважаючи на підводний брак кисню та інші тимчасові незручності, виводить врешті-решт із затопленої долини на гору, ту саму, де його кохана колись палила надіслані ним листи, запальничку ZIPPO із пачки VOGUE видобуваючи;
— що попіл від цих листів не зник безслідно, а проникнувши з дощами в землю, згодом знову підійнявся, увійшов у стебла трав, пелюстки квітів, і слова не пропали надаремно, перетворившись на потаємні шифрограми хлорофілу, заповнивши пустоти вакуолей та енергетичні бази мітохондрій. (Він взагалі не уявляв собі, які радикальні зміни вносять у матеріальний світ слова, навіть кинуті бездумно на вітер. Забув бідака, що все постало зі слова, і с л о в о м було все, і знову… …б у д е, одним словом);
— що він так і не наважиться переплисти озеро, а увійшовши в воду з головою, раптово поверне навспак, і, пропливши кілька метрів істеричним стилем, вилізе на берег мокрий і дрижатиме з холоду й нікчемності до ранку.
Не знав він також і того, куди подасться далі, а це вже невідомо навіть нам (ми знаємо лише, що якби він зачекав бодай три дні, то все життя його, можливо, склалося б цілком інакше, почавшись наново з початку, адже недаремно сказано нездатним чути: «…і третього дня пізнаєш долю свою, підійнявшись… і вже не вернешся, хоч крила зітри, хоч згори… [102] »).
102
… і вже не вернешся, хоч крила зітри, хоч згори… — цитата з поетичного циклу Ю. Андруховича «Індія» (Див.: Плерома № 3'98. Хрестоматійний додаток, ст. 190).
А, отже, з огляду на:
— цілковиту оцю невідомість;
— нічну темряву, на відсутність азимуту й Полярної Зорі (затягли небогу хмари);
— безглуздість подальших мандрів манівцями та маневрів навмання: ми закінчуємо нашу оповідь.
Нам, як і справедливо забутому Маріво П.К. де Шамблену де [103] , вже більше нічого сказати, і все, що здатні ми зробити, аби не уподібнитися блаженному Леонові, це поставити нарешті велику, промовисту, хоча й нічого не обіцяючу нікому кому, дві коми, багато ком [104] … … .
103
Маріво П'єр Карле де Шамблен де— Marivaux Р. (1688–1763), французький письменник і драматург.
104
Кома— 1 ( грам.). Розділовий знак, який розмежовує частини речення.
2 ( мед.). Стан непритомності з порушенням чутливості й рефлексів, розладом життєво важливих функцій: кровообігу, дихання тощо.