Постукай у моє вiкно (на украинском языке)
Шрифт:
Звичайно, дитячий сирок я проковтнув за пiвхвилини, i вiн здався менi таким солодким, як нiколи. Тут я поглянув на годинника - i вчасно! Була вже восьма. Я хутко зiбрав портфель, попрощався з граченям, зачинив дверi на о_б_и_д_в_а замки й поспiшив до школи.
На вулицi я раптом пригадав, що не вивчив заданого вiрша, а Тетяна Микитiвна може викликати мене. Я на ходу витяг пiдручник, щоб завчити хоч рядок. Портфель я затис пiд пахвою, розгорнув книгу на потрiбнiй сторiнцi й прочитав:
Поздняя
Грачи улетели...
Ну й дива, так це ж про гракiв! Я кiлька разiв пробiг очима сторiнку, й вiрш сам собою запам'ятався. I так мiцно, що я не сумнiвався: розбуди мене серед ночi та спитай - зразу ж його прочитаю!
До класу я влетiв разом iз дзвоником.
Захеканий, привiтався зi Славком i важко бухнувся на лаву.
– Ну що, вивчив?
– замiсть вiтання поцiкавився Славко.
– Ще й як!
– гордо вiдповiв я.
– Навiть повторювати не буду.
– Тодi пiднiми руку, я не встиг, - прошепотiв Славко менi на вухо, бо до класу вже заходила Тетяна Микитiвна.
Все обiйшлось якнайкраще! Таки щастя на свiтi є! В цьому я нарештi переконався. По-перше, мама й тато лишили граченя. По-друге, п'ятiрка за вiрш теж чогось варта. I по-третє, я врятував Славка. Отримай вiн двiйку - i тренер не пустив би його на гiмнастику, поки не виправить. А Славко ж без гiмнастики - як риба без води!..
Гарно йти додому, коли тебе чекають! Навiть черевики виспiвують, а перехожi всмiхаються тобi, як давньому знайомому. Красота, коли в тебе хтось є, кому ти потрiбен!
Зрозумiло, перш за все я потрiбен татовi й мамi. Та одне - бути потрiбним батькам i зовсiм iнше - граченятi. Мамi й татовi я потрiбен, бо я їхнiй син... А граченятi - щоб я п_i_к_л_у_в_а_в_с_я про нього. А це здорово, коли тобi є про кого п_i_к_л_у_в_а_т_и_с_ь!
Я припустив дужче й уже за кiлька хвилин був коло дому. Тiльки тут я згадав, що у граченяти вже є хазяїн, i менi стало кепсько. Я уявив, що хазяїн вiдшукався та забрав граченя. I коли я зайду в квартиру, на кухнi стоятиме порожня коробка з-пiд телевiзора.
Наляканий цими думками, я забув про лiфт i майже злетiв на восьмий поверх.
Важко писати об'яви!
– За тобою що, вовки женуться?
– спитала мама, вiдкриваючи менi дверi.
– У тебе ж є ключi. Чи ти загубив їх?
Нi, не загубив, а просто забув про них.
– Де в_о_н_о?!
– гукнув я.
– Хто "воно"?
– здивувалася мама.
– Граченя!
– Де ж йому бути: сидить i кашу наминає, - посмiхнулась мама, коли зрозумiла причину мого хвилювання.
– Мий руки та сiдай обiдати. Заразом поговоримо, бо я скоро йду.
Я вимив руки, плеснув холодною водою в обличчя - так розпашiвся! i поспiшив до мами.
– Бач,
– кивнула мама на карниз. Я глянув на вiкно й побачив, що граченя сидить пiд самiсiнькою стелею i спокiйно чистить своє чорне, аж металеве, пiр'я.
– Привiт!
– гукнув я до нього.
Граченя кинуло чиститись, повело на мене оком i радiсно зойкнуло:
– Кр-ри-и!
На його мовi це, мабуть, означало: "Привiт! Я за тобою скучило".
– Якщо воно так галасуватиме, - невдоволено зауважила мама, - ми всi поглухнемо.
– Мамочко, - запевнив я, - це воно просто за мною скучило. А насправдi воно дуже спокiйне!
– Сiдай, борщ охолоне, - перебила мама й сiла навпроти мене. Отже, - почала вона урочисто, - ми з татом вирiшили...
– Мамочко, люба!
– вигукнув я, та мама обiрвала мiй запал:
– Я не скiнчила! Так от, ми його лишаєм, але при однiй умовi: доглядатимеш його ти сам...
Я знов одкрив рота - запевнити, що кращої умови й не придумати, але мама строго пiдняла палець, i я став слухати далi.
– ... I, звичайно, щоб це не позначалось на уроках. Одне зауваження - i...
– Жодного!
– не втерпiв-таки я.
– Жодного зауваження вiд сьогоднi! Зараз побачиш...
Я вискочив iз-за столу й вибiг у коридор, де стояв мiй портфель.
– Як ти гадаєш, мамо, що це?
– гордо простягнув я мамi щоденника.
– Ой!
– тiльки й сказала мама, наче не вiрила очам своїм. П'ятiрка! З лiтератури! Дай я тебе поцiлую, дитинко!
Знов - "дитинка"! Але я вдав, нiби не чув, i повис у мами на шиї.
– Отже, домовились, - сказала мама, коли нарештi звiльнилась од моїх обiймiв.
– i щоб ми з татом не нагадували про твої обов'язки. Ти вiдповiдаєш за життя птаха. Не забувай про це. Все!
Яке хороше слово - "все"! Кращого я, мабуть, i не чув. Зрозумiло, я доглядатиму його, бо знаю, що п_о_т_р_i_б_е_н граченятi! От тiльки крила... Сказати мамi чи нi?
– Мам, - нерiшуче почав я, бо мама вже стояла перед дзеркалом, а в такi хвилини її краще не турбувати, - послухай, будь ласка!
– Хiба ми не домовились?
– озирнулась мама.
– Так, але, знаєш, у граченяти... крила пiдрiзанi.
– То що?
– не зрозумiла мама.
– А те, що воно в_ж_е ч_и_є_с_ь!
– Справдi, - здивувалась мама.
– Як я не помiтила?! Значить, воно вiд когось утекло. Що ж, доведеться повернути. Звичайно, коли хазяїн вiдшукається. А ти зроби ось що...
– Мама на мить задумалась i закiнчила: - Напиши об'яву та повiсь на параднi дверi. З такими крилами здалеку не прилетиш. Отже, коли в нього хтось є, то вiн живе в нашому будинку. Все!..